вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" листопада 2021 р. Справа№ 920/743/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Тищенко А.І.
Куксова В.В.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Окружної прокуратури міста Суми
на рішення Господарського суду Сумської області від 09.08.2021, повний текст якого складено 11.08.2021
у справі №920/743/21 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі Управління охорони здоров'я Сумської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний системний інтегральний сервіс",
про стягнення 17 033,33 грн.
У липні 2021 року керівник Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі Управління охорони здоров'я Сумської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний системний інтегральний сервіс», (далі - ТОВ «Медичний системний інтегральний сервіс», відповідач) про стягнення 17 033,33 грн, сплачених як податок на додану вартість усупереч вимогам закону.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 09.08.2021 у справі № 920/743/21 в задоволенні позовних вимог керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в собі Управління охорони здоров'я Сумської міської ради відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки закупівля за договором відбувалась за кошти місцевого бюджету, а не кошти позивача, то такі кошти підлягають поверненню саме територіальній громаді і у даному випадку порушені інтереси саме територіальної громади. Отже, кошти повинні повертатись не позивачу, як особі, яка виконує функції розпорядника, а до місцевого бюджету.
Узявши до уваги усі арґументи, суд першої інстанції, приймаючи рішення зазначив, що прокурором:
- не доведено, що позивач є головним розпорядником бюджетних коштів;
- що порушені інтереси саме позивача, а не територіальної громади міста Суми; прокурором неправильно визначено управління, як позивача у справі (не визначено можливість бути ним одним з відповідачів у справі, оскільки прокурор стверджує про порушення ним чинного законодавства);
- не доведено, чому необхідно стягнути кошти на рахунок позивача, а не територіальної громади в особі відповідного створеного ним органу місцевого самоврядування;
- не доведено прокурором, що належний орган місцевого самоврядування (головний розпорядник коштів) не здійснює інтересів держави.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Окружна прокуратура міста Суми звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 09.08.2021 у справі № 920/743/21, позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник покликається на те, що рішення є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.
Зокрема скаржник стверджує, що наявність порушеного права чи інтересу Управління охорони здоров'я Сумської міської ради підтверджується такими обставинами:
- операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено КМУ, звільнені від оподаткування ПДВ (з 17.03.2020 і до останнього числа місяця, в якому закінчується карантин, відповідно до п. 71 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України);
- закуплені за договором від 25.03.2020 № 31 дезінфекційні та антисептичні засоби включено до переліку засобів, які звільнені від оподаткування ПДВ.
Тобто, з огляду на вказані норми, на переконання Окружної прокуратури міста Суми порушеним правом та законним інтересом є сплата ПДВ за товари, сплата якого на момент укладення договору передбачалася, проте з набранням чинності відповідних положень обов'язок такої сплати був відсутній.
При цьому, згідно додатком 3 до рішення Сумської міської ради «Про бюджет Сумської міської ради територіальної громади на 2021 рік» від 24.12.2020 № 62-МР одним із головних розпорядників місцевого бюджету визначено Управління охорони здоров'я Сумської міської ради, а отже, на переконання скаржника, останнє є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Натомість висновки суду, що належним позивачем у справі є виконавчий комітет Сумської міської ради Окружна прокуратура міста Суми вважає хибними, з урахуванням також того факту, що видатки на охорону здоров'я у бюджетній програмі виконавчого комітету відсутні.
Також, скаржник разом з апеляційною скаргою подав клопотання, в якому просив звільнити або відстрочити сплату судового збору.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2021, справу № 920/743/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М. Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко А.І., Куксов В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Окружної прокуратури міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 09.08.2021 у справі № 920/743/21; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
23.09.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зокрема відповідач у відзиві вказав, що прокурором не доведено порушення інтересів держави (територіальної громади), договір є виконаним, недійсним не визнаний, договірний характер унеможливлює застосування ст. 1212 ЦК до спірних правовідносин; прокурор не довів віднесення товарів до таких, що є звільнені від оподаткування ПДВ (з урахуванням приміток постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224.
12.10.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій Окружна прокуратура міста Суми вказала про аналогічні аргументи, зазначені в апеляційній скарзі.
У період з 19.10.2021 по 12.11.2021 головуючий суддя - Яковлєв М.Л. та суддя Тищенко А.І. з 01.11.2021 по 19.11.2021 перебували на лікарняному.
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та відповіді на нього, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню чи зміні, з таких підстав.
Згідно з матеріалами справи, Відділ охорони здоров'я Сумської міської ради (правонаступником якого є позивач) та відповідач уклали договір від 25.03.2020 № 31 (далі - Договір) про закупівлю дезінфекційних та антисептичних засобів, вартістю 265 825 грн, у т. ч. ПДВ - 17 033,33 грн.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 затверджено «Перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемії коронавірусної хвороби, які звільняються від сплати ввізного мита та операцій з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість» (далі - Перелік № 224).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 № 271 (набула чинності 15.04.2020) внесено зміни до Переліку № 224 та звільнено від оподаткування податком на додану вартість, у тому числі операції з постачання на території України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для протидії COVID-19.
На переконання Окружної прокуратури міста Суми дезінфекційні та антисептичні засоби, що придбані за Договором, включені до зазначеного Переліку № 224, а їх вартість повинна визначатись без ПДВ з дати настання запровадження пільги, встановленої п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ Кодексу, відповідно до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, тобто з 17.03.2020.
На підтвердження порушень прокурор надав акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Відділу охорони здоров'я Сумської міської ради за період з 01.01.2020 по 31.08.2020, складений 17.11.2020 Управлінням Північно-східного офісу Державної аудиторської служби в Сумській області.
Окружна прокуратура міста Суми заявляє, що, незважаючи на те, що правові підстави для перерахування ПДВ на момент укладення договору мали місце, надалі у зв'язку із прийняттям законодавчих актів, якими звільнено операції з постачання на території України товарів зазначеної категорії, відпали, а отже, до спірних правовідносин належить застосувати положення ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до абз. 1 частини третьої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з абз. 1 частини третьої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Частиною четвертою ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Відповідно до частини четвертої ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Аналіз положень частин третьої-п'ятої статті 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 914/882/17, від 22.10.2019 у справі № 926/979/19).
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду: від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17 та від 20.03.2019 у справі № 905/1135/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Наявність інтересів держави (територіальної громади) є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України» до основних функцій органу державного фінансового контролю належить, зокрема, здійснення контролю за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів.
Відповідно до частини першої Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Згідно з п. п. 3, 4, 9 частини четвертої зазначеного Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель.
Прокурор стверджує, що ним встановлено порушення вимог бюджетного законодавства при здійсненні закупівель та розпорядженні бюджетними коштами Управлінням охорони здоров'я Сумської міської ради.
Згідно з матеріалами справи, з метою спонукання позивача щодо стягнення вказаних коштів у судовому порядку та пропозицією самостійно пред'явити позовну заяву прокурор направляв листи на адресу позивача. Позивач листами зазначив прокурору про направлення претензій відповідачу. Натомість, незважаючи на повідомлення прокуратури про порушення позивачем при укладенні Договору чинного законодавства, позивач не вжив заходів для усунення порушень. Також прокурор поінформував позивача листом про представництво прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Щодо належності визначення позивача у справі суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" представництва інтересів держави (територіальної громади) у суді.
Що стосується правомірності заявлених позовних вимог, то колегія суддів зазначає таке.
Положеннями п. 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення Договору та здійснення операції з купівлі-продажу товарів за ним) встановлено, що тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.
У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.
Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених, починаючи з 17 березня 2020 року.
Тобто, в силу наведених норм законодавцем було встановлено, що операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції виключно щодо товарів, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації п. 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 було затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Суд встановив, що товар, який підлягав поставці за укладеним сторонами Договором дезінфекційні та антисептичні засоби включений до Переліку № 224.
При цьому, відповідно до приміток до Переліку № 224 (в редакції, що діяла на момент укладення Договору та здійснення операції з купівлі-продажу товарів за ним), в яких роз'яснено порядок його застосування - визначення відповідності товарів наведеному переліку, було визначено, що:
1. Коди згідно з УКТЗЕД наводяться у цьому переліку довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.
2. Для цілей цього переліку:
1) медичні вироби означають медичні вироби, активні медичні вироби у значенні, наведеному в Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 753 (Офіційний вісник України, 2013 рік, № 82, ст. 3046), Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 754 (Офіційний вісник України, 2013 рік, № 82, ст. 3047), Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 755 (Офіційний вісник України, 2013 рік, № 82, ст. 3048);
2) засоби індивідуального захисту, визначені Технічним регламентом засобів індивідуального захисту, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761 (Офіційний вісник України, 2008 рік, № 66, ст. 2216), є медичними виробами.
Однак, пунктом 1-1 вказаного Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, в редакції чинній на момент укладення Договору та виконання поставки товару, було встановлено, що на час дії пунктів 4 і 5 розділу I Закону України від 17.03.2020 № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" дія затвердженого цією постановою Технічного регламенту не поширюється на засоби індивідуального захисту, включені до переліку лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224.
Для введення в обіг засобів індивідуального захисту, включених до зазначеного Переліку № 224, заявник подає до Державної служби з питань праці заяву з зазначенням мети ввезення, інформації щодо виробника, назви виробів, номера партії або серійного номера, обсягу партії, а також дані щодо призначення виробу та способу дії. За результатами опрацювання поданих документів Державна служба з питань праці видає заявнику повідомлення про введення в обіг окремих засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, але використання яких необхідне в інтересах охорони здоров'я. Розгляд документів та видача повідомлення здійснюються на безоплатній основі.
Отже, на момент укладення сторонами Договору та виконання поставки за вказаним Договором положення Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, розповсюджували свою дію виключно на товари, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Необхідні зміни, які розповсюдили дію Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, на товари, які звільняються від сплати окрім ввізного мита також від оподаткування податком на додану вартість при здійсненні операцій з постачання на митній території України, були внесені лише 15.04.2020.
Так, пунктом 1-1 вищевказаного Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, в редакції станом на 15.04.2020, було встановлено, що на час дії пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України та пункту 9-6 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Митного кодексу України введення в обіг засобів індивідуального захисту, включених до переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 26, ст. 971), дозволяється:
- якщо вони відповідають вимогам затвердженого цією постановою Технічного регламенту; або
- на підставі повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг окремих засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, але використання яких необхідне в інтересах охорони здоров'я.
При цьому дія затвердженого цією постановою Технічного регламенту не поширюється на засоби індивідуального захисту, на які видано таке повідомлення Державною службою з питань праці.
Для введення в обіг на підставі повідомлення Державної служби з питань праці таких засобів індивідуального захисту заявник подає до зазначеного органу заяву із зазначенням мети введення в обіг, інформації щодо виробника, назви виробів, номера партії або серійного номера, обсягу партії, а також дані щодо призначення виробу та способу дії. За результатами опрацювання поданих документів Державна служба з питань праці видає заявнику відповідне повідомлення. Розгляд документів та видача повідомлення здійснюються на безоплатній основі.
Тобто, для того, щоб скористатися пільгою - звільнення товарів від оподаткування податком на додану вартість мають бути докази, що відповідач здійснив відповідні заходи, що надають право на таке звільнення товарів від оподаткування ПДВ.
Натомість Окружна прокуратура міста Суми не надала доказів, що стосовно дезінфекційних та антисептичних засобів, поставлених за Договором, вчинені зазначені вище процедури (маркування на відповідність Технічним регламентам або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів, що не відповідають вимогам Технічних регламентів).
Згідно з частиною другою ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша ст. 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями ст. 180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору.
Так, за приписами частини першої вищевказаної ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга ст. 180 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною третьою ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною четвертою ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Відповідно до частини п'ятої ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
За приписами частини першої ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Положеннями ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
З урахування викладеного, суд дійшов висновку про те, що сторони самостійно на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (частина друга ст. 632 Цивільного кодексу України).
Однак, згідно з положеннями частини третьої ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Суд установив, що на момент звернення прокурора та позивача до суду укладений між позивачем та відповідачем Договір був виконаний у повному обсязі (як в частині поставки обумовленого договором товару, так і в частині оплати поставленого товару).
Оскільки позовні вимоги, що є предметом розгляду в межах даного спору, фактично зводяться до зобов'язання відповідача повернути на користь позивача суму ПДВ, яка є складовою частиною ціни договору та вартості поставленого товару, колегія суддів вважає, що задоволення позову призведе до зміни такої істотної умови договору, як ціна, після його повного виконання, що суперечить приписам частини третьої ст. 632 Цивільного кодексу України.
Окрім того, колегія суддів бере до уваги, що чинним законодавством України не передбачений порядок повернення товариствам-продавцям перерахованих ними до Державного бюджету сум ПДВ за проведені операції з продажу товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість, з урахуванням чого задоволення цього позову призведе до покладення на відповідача, як продавця, обов'язку повернути позивачу спірну суму ПДВ у розмірі 17 033,33 грн з власних грошових коштів, чим буде порушено один з основних принципів господарювання, закріплених у ст. 6 Господарського кодексу України, що полягає у забезпеченні рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання.
Що стосується заяви Окружної прокуратури міста Суми стосовно того, що до спірних правовідносин належить застосувати положення ст. 1212 ЦК України, то колегія суддів зазначає таке.
Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави передбачені статтею 1212 Глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" Цивільного кодексу України, зокрема, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Верховним Судом неодноразово висловлювались правові позиції щодо кондикційних зобов'язань, зокрема, але не виключно у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 по справі № 917/1739/17.
Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував також і на тому, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2021 по справі № 922/2439/20.
За наведених підстав, з урахуванням відсутності доказів на підтвердження наявності маркування на відповідність Технічним регламентам або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг дезінфекційних та антисептичних засобів, поставлених за Договором (що надавало б право позивачу не сплачувати ПДВ в складі ціни), факту виконання Договору, суд апеляційної інстанції вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а тому скарга задоволенню не підлягає. Наведені в апеляційній скарзі аргументи спростовуються матеріалами справи.
Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають приписам законодавства та фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Сумської області від 09.08.2021 у справі № 920/743/21 без змін.
Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись ст. 8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Окружної прокуратури міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 09.08.2021 у справі №920/743/21 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Сумської області від 09.08.2021 у справі №920/743/21 залишити без змін.
3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №920/743/21 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді А.І. Тищенко
В.В. Куксов