ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 листопада 2021 року м. Київ № 640/6490/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 92/2, код ЄДРПОУ 41312290)
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати дії відповідача протиправними з відмови надати путівку та стягнути з відповідача на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними діями на користь позивача: вартість санаторно-курортної путівки із супроводжуючим в розмірі 129132 грн на 2020 рік; вартість проїзду позивачу та супроводжуючому туди й назад в розмірі 6409,36 грн.; моральну шкоду в розмірі 129132 грн за ненадання, не оплату путівки в 2020 році.
- допустити негайне виконання рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність відмови відповідача надати позивачу санаторно-курортну путівку, як особі з інвалідністю І групи та суб'єкту соціального страхування, з підстав припинення виплат за особистою заявою та закриттям банківського рахунку що, у свою чергу, призвело до моральних страждань. Просить позов задовольнити в повному обсязі.
Згідно відзиву на позовну заяву, позивач особисто відмовився від отримання будь-яких соціальних виплат і послуг шляхом закриття рахунку, на який вони проводились та подачею заяви від 13.12.2004, в якій виявив бажання відмовитись від «будь-яких виплат Управління», на підставі якої винесено постанову «Про припинення страхової виплати та соціальних послуг» від 10.12.2004 №09/592-3м та від 20.12.2004 №09/592, якими припинялись всі страхові виплати, в тому числі забезпечення санаторно-курортним лікуванням. З цих підстав зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
01.03.1984 позивач, при будівництві "Водогрязелечебницы", за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 34, внаслідок нещасного випадку (падіння з висоти), отримав трудове каліцтво.
Згідно довідки серії ВТЕ-20 №033365, виданої лікарсько-трудовою експертною комісією, позивачу була встановлена інвалідність першої групи безстроково зі 100% втратою професійної працездатності.
Відповідно до довідки про результати виявлення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потребі в додаткових видах допомоги, складеної 31.07.2001 спеціалізованою травматологічною медико-соціальною експертною комісією внаслідок проведеного огляду, позивач потребує санаторно-курортного лікування. Вказані відомості також підтверджуються медичним висновком № 679/15 від 29.03.2002.
18.11.2019 позивач звернувся до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві із заявою, в якій просив надати йому путівку у спеціалізований спинальний санаторій із супроводжуючим або придбати путівку у спеціалізований спинальний санаторій із супроводжуючим або оплатити вартість санаторно-курортної путівки для нього та путівки для супроводжуючої особи (без лікування) у спеціалізований спинальний санаторій ім. Н.Н. Бурденко м. Саки в розмірі 129132 гривень а 2019 році; оплатити вартість проїзду його та супроводжуючого туди й назад в розмірі 6091 грн.
До поданої заяви позивачем додано рахунок на оплату №УС00-000065 від 24.01.2019.
Листом від 19.12.2019 №4-15-Д-860з-840 відповідачем, з посиланням на постанови управління №09/592-3м та №09/592 від 10 та 20.12.2004 «Про припинення страхової виплати та соціальних послуг», відмовлено ОСОБА_1 у наданні санаторно-курортного лікування. Управлінням запропоновано подати власноручну заяву про бажання отримувати страхові виплати, після чого вона буде розглянута комісією, яка прийме відповідне рішення.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Згідно пункту 4 частини першої статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг оплата лікування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм.
За змістом частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» потерпілому, який став особою з інвалідністю, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а особам з інвалідністю I групи щорічно безоплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання путівки її вартість компенсує Фонд у розмірі, встановленому правлінням Фонду.
Потерпілому, який став особою з інвалідністю, компенсуються також витрати на проїзд до місця лікування і назад. Особі, яка супроводжує потерпілого до місця лікування і назад (крім санаторно-курортного лікування), Фонд компенсує за наявності підтверджуючих документів (оригіналів) витрати на проїзд і житло за розмірами згідно із законодавством про службові відрядження. Особу, яка супроводжує на санаторно-курортне лікування особу з інвалідністю, якій за висновком МСЕК або індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю визначено потребу в супроводі, Фонд забезпечує путівкою без лікування (лише проживання та харчування) або компенсує такі витрати у разі самостійного придбання путівки.
Механізм забезпечення виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - виконавча дирекція Фонду) та її управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління виконавчої дирекції Фонду), відділеннями в районах та містах обласного значення (далі - Відділення) потерпілих, які стали інвалідами (далі-потерпілі) унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, санаторно-курортним лікуванням визначає Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання санаторно-курортним лікуванням, затверджене постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 31.10.2007 № 49 (далі - Положення № 49).
Пунктом 3.1 Положення № 49 передбачено, що облік потерпілих, які потребують санаторно-курортного лікування відповідно до Закону 1105-14 та Положення, здійснюється робочими органами виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням особової справи на підставі висновку МСЕК та заяви потерпілого.
Згідно пункту Положення № 49 для взяття на облік для санаторно-курортного лікування потерпілі (або уповноважені ними особи) подають до робочих органів такі документи: заяву за встановленою формою (додаток 1); висновок МСЕК про потребу потерпілого в санаторно-курортному лікуванні; медичну довідку лікувальної установи за формою N 070/о va302282-99; індивідуальну програму реабілітації (у разі наявності).
Заява реєструється в журналі обліку (додаток 2). Датою взяття на облік потерпілого вважається дата подання заяви.
Робочі органи виконавчої дирекції Фонду надсилають потерпілому повідомлення (додаток 3), за яким він (або уповноважена ним особа) має отримати путівку впродовж строку, зазначеного у повідомленні, або подати заяву про відмову від санаторно-курортної путівки. Факт санаторно-курортного лікування зазначається у заяві за формою, визначеною в додатку 1 до Положення.
У разі небажання або неможливості потерпілого оформити свою відмову, відповідальною особою робочих органів виконавчої дирекції Фонду складається акт про відмову за підписами: відповідальної особи, яка склала акт, начальника Відділення. Письмова відмова або акт вкладається в особову справу потерпілого. Ця путівка надається наступному за чергою потерпілому.
Відповідно до пункту 2.2 Положення № 49 підставою для забезпечення потерпілих санаторно-курортним лікуванням є документи, зазначені в пункті 2.5 цього Положення, та висновок медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), індивідуальна програма реабілітації інваліда (у разі наявності).
Згідно пункту 2.15 Положення № 49 у разі самостійного придбання потерпілим путівки за профілем відповідно до наслідків виробничої травми чи професійного захворювання згідно з довідкою за формою № 070/о va302282-99 до санаторію, з яким укладено договір відповідно до вимог законодавства її вартість компенсується за ціною путівки, зазначеною в умовах договору з санаторієм, за умови перебування потерпілого на обліку для санаторно-курортного лікування та за наявності документів, що підтверджують сплату вартості путівки (прибутковий касовий ордер або розрахунково-касовий чек), та відповідно заповненого зворотного талона до придбаної путівки.
У разі самостійного придбання потерпілим путівки за профілем відповідно до наслідків виробничої травми чи професійного захворювання згідно з довідкою за формою №070/о va302282-99 до санаторію, з яким не укладено договір її вартість компенсується робочими органами виконавчої дирекції Фонду у розмірі не більше вартості путівок у санаторії відповідного профілю, з якими робочими органами виконавчої дирекції Фонду укладено договори, за умови перебування потерпілого на обліку для санаторно-курортного лікування та за наявності документів, що підтверджують сплату вартості путівки (прибутковий касовий ордер або розрахунково-касовий чек), та відповідно заповненого зворотного талона до придбаної путівки.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що особи, які стали особами з інвалідністю унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, мають право на забезпечення або компенсацію вартості санаторно-курортного лікування.
Водночас, таке право реалізовується шляхом постановки на облік потерпілих, які потребують санаторно-курортного лікування та подання документів, визначених пунктами 2.2, 2.5, а також пункту 2.15 Положення № 49.
Як вбачається з матеріалів справи та на чому наголошує відповідач, позивач не звертався до відповідача із заявою та відповідними документами про постановку на облік осіб, які потребують санаторно-курортного лікування.
Доказів того, що позивач постановлений на облік осіб, які потребують санаторно-курортного лікування матеріали справи не містять. Відсутні також і докази оскарження позивачем бездіяльності відповідача щодо не постановки його на такий облік. У свою чергу, вказана бездіяльність не є предметом даного спору.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, соціальні виплати позивачу припинені за його ж заявою. Тобто, позивач добровільно відмовився від отримання страхових виплат у 2004 році у Голосіївському відділі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, та в подальшому не звертався із заявами про поновлення таких виплат до відповідача.
На вказаних обставинах наголосив також і Верховний Суд у постанові від 16.04.2018 по справі № 755/7182/16-ц.
Відповідно до пункту 2.14 Положення № 49 у разі невикористання потерпілим права на санаторно-курортне лікування у зв'язку з відмовою потерпілого від санаторно-курортного лікування вартість путівки йому не компенсується.
Окрім того, слід звернути увагу, що наведеними нормами передбачено забезпечення санаторно-курортним лікуванням шляхом надання путівки або оплати вартості самостійно придбаної путівки. Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути вартість санаторно-курортного лікування, яке позивачем оплачено самостійно не було.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення вартості санаторно-курортної путівки та вартості проїзду його та супроводжуючого туди й назад, а також заподіяної моральної шкоди.
Щодо посилання позивача на Постанову правління Фонду від 24.02.2004 №7, якою було скасовано підпункт 4.1 пункту 4 Інструкції правління Фонду №10 від 20.04.2001 року та вимагалось обов'язкове звернення потерпілого із відповідною заявою на ім'я начальника Фонду для призначення страхових виплат та про надання соціальних послуг, суд зазначає, що у попередній редакції (від 20.04.2001) Інструкції обов'язковим документом особової справи потерпілого було визначено також і заяву потерпілого на ім'я начальника відділення виконавчої дирекції Фонду згідно з додатком 1 (підпункт 4.1 пунтку 4 Інструкції).
Однак, згідно з Постановою № 7 підпункт 4.1 пункту 4 Інструкції було виключено. При цьому, Постанова № 7 є чинною, а тому чинним відповідно є пункт 4 Інструкції, з урахуванням виключеного підпункту 4.1.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 92/2, код ЄДРПОУ 41312290) про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, - відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська