Справа № 420/17343/21
22 листопада 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність вiйськової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звiльненнi за період з 12.02.2019 року по 01.09.2021 року включно;
збов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненнi за період з 12.02.2019 року по 01.09.2021 року включно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до наказу командира вiйськової частини НОМЕР_2 від 11 лютого 2019 року №45 позивача з 11 лютого 2019 року було виключено зі списків військової частини.
Проте позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. У зв'язку з цим позивач 30 листопада 2020 року звернувся з заявою відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення. Вiдповiдачем вiдмовлено у задоволенні заяви позивача, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду для вирішення спору.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2021 року у справі №200/4711/21 військовою частиною НОМЕР_2 02 вересня 2021 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 84147,08 грн.
Таким чином, у зв'язку з надходженням індексації грошового забезпечення підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненнi з позивачем.
Оскільки позивача було звiльнено 11.02.2019 року, а виплату відповідачем здійснено 02.09.2021 року, то відповідачем затримано розрахунок з 12.02.2019 року по 01.09.2021 року.
У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 23.09.2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
25.10.2021 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що трудові відносини та вiйськова служба мають різну правову природу та врегульованi рiзним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норм її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирiвняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дiю загального трудового права. Нормативно-правовими актами, які передбачають порядок фінансування, нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не визначено взагалі такого поняття, як середній заробіток, який неможливо вирахувати для кожного окремого військовослужбовия в силу специфічності порядку формування для військовослужбовців посадових грошових окладів, надбавок та інших видів грошового забезпечення, тощо.
Здійснений військовою частиною НОМЕР_2 розрахунок і виплата сум належних Позивачу при звільненні, останнiм не оскаржувалися і звернення Позивача до суду з позовом про нарахованi не нараховані суми під час звільнення не було.
Оскільки при нарахуванні і виплаті Позивачу сум, належних при звільненнi, буз відсутній спір шодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України вважає відсутніми.
22.11.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій додатково зазначено, що відповідачем не враховано, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спiрнi правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як індексації грошового за забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації відпустки учасникам бойових дій) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці вiйськовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівникові всіх належних сум, є необхідність застосування норм статтi 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу командира вiйськової частини НОМЕР_2 від 11 лютого 2019 року №45 позивача з 11 лютого 2019 року було виключено зі списків військової частини.
Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2021 року у справі №200/4711/21 військовою частиною НОМЕР_2 02 вересня 2021 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 84147,08 грн.
Позивач вважає, що відповідач повинен виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.02.2019 року по 01.09.2021 року, а оскільки відповідачем така виплата проведена не була позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
При цьому, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.
Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 02.09.2021 року, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до “Порядку обчислення середньої заробітної плати”, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100).
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
За пунктом 8 вищеназваного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .
В свою чергу, відповідно до пункту 7 “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197) за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі №806/2473/18 (постанова від 30.10.2019 року).
Відтак, для розрахунку необхідно визначити розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням, вирахувати розмір середньоденного грошового забезпечення та кількість днів.
Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: частка компенсації /середній заробіток за весь час затримки розрахунку х 100 = %.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать до часткового задоволення, шляхом визнання протиправною бездіяльності вiйськової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звiльненнi за період з 12.02.2019 року по 01.09.2021 року включно та збов'язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненнi за період з 12.02.2019 року по 01.09.2021 року включно, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність вiйськової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звiльненнi за період з 12.02.2019 року по 01.09.2021 року включно.
Збов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненнi за період з 12.02.2019 року по 01.09.2021 року включно, з урахуванням висновків суду.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук