Справа №408/6143/18-ц
Провадження №2/408/120/21
22 листопада 2021 року смт. Біловодськ
Біловодський районний суд Луганської області,в складі:
головуючого-судді: Булгакової Г.В.
при секретарі: Ришкової Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Біловодську, Луганської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Скульський Сергій Іванович, про стягнення заборгованості,-
Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», від імені якого діє представник за довіреністю, пред'явило дійсний позов.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що 28.04.2010 року між ОСОБА_1 та позивачем був укладений кредитний договір бн, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 16000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між нею та банком договір, про що свідчить її підпис у Анкеті-заяві. На думку позивача, підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно п.п. 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. У порушення норм Цивільного кодексу України та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв'язку із чим станом на 10.07.2018 року сума заборгованості склала 46802,98 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредита у сумі - 3931,14 грн., заборгованості по відсоткам, нарахованим за користування кредитом у сумі - 16634,16 грн., заборгованості за пенею у сумі - 23532,78 грн, а також штрафи в розмірі - 500,00 грн (фіксована складова) та 2204,90 грн (процентна складова).
Посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, в наданій заяві про зменшення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі - 28223,26 грн (яка складається з: заборгованості за тілом кредита у сумі - 20915,30 грн., заборгованості по відсоткам, нарахованим за користування кредитом у сумі - 7307,96 грн), а також судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 1762,00 грн.
У наданому суду відзиві на позов представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що підписана відповідачем анкета-заява від 28.04.2010 не містила відомостей про порядок нарахування та розмір відсотків по кредиту, а "Умови та правила надання банківських послуг" та "Тарифи Банку" вона особисто не підписувала, отже з ними ознайомлена не була, що згідно з правовою позицією, викладеною в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 є підставою в відмові в задоволенні позовних вимог в спорах по стягненню боргу по договорам про приєднання. Крім того, представник відповідача повилався на відсутність належних доказів, наданих в обґрунтування позовних вимог позивачем, оскільки долучені копії документів не засвідчені належним чином. Також представник позивача просив суд застосувати позовну давність посилаючись на те, що починаючи з 2010 року позивач фактично був обізнаний про його порушене право, з цього часу почався перебіг позовної давності, однак останній не звертався до суду з позовом. Зазначав, що на час звернення в серпні 2018 року позивача до суду з позовом про захист своїх порушених прав строки позовної давності спливли.
Представником позивача до суду надана відповідь на відзив, в якій останній підтвердив доводи, вказані ним у позові. Зазначив, що всі надані докази засвідчені належним чином згідно законодавства. Стосовно застсування позовної давності заперечував посилаючись на те, що відповідачем були вчинені дії, що свідчать про визнання свого боргу та виконання боргових зобов'язань, а саме - періодичні погашення заборгованості, в результаті чого згідно ч.1 ст 264 ЦК України позовна давність переривалася. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник позивача до суду не з'явився, в позовній заяві зазначив, що АТ КБ «Приватбанк» не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника Банку та винесення заочного рішення судом.
Відповідач та її представник в судове засідання не з'явилися. Представником відповідача до суду надано клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у відповідності ЦПК України випадках.
Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
28.04.2010 року відповідачем ОСОБА_1 фактично отримані від позивача кредитні кошти у розмірі 16000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідач 28.04.2010 року підписала анкету-заяву про приєднання, у якій вказано, що ОСОБА_1 погодилася, що заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифи, складають собою договір про надання банківських послуг.
Також, у заяві зазначено, що "Умови та правила надання банківських послуг" та "Тарифи Банку"були надані для ознайомлення відповідачеві в письмовому вигляді.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач надав до позову, окрім анкети-заяви, наступні докази: Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна 30 днів пільгового періоду», «Універсальна 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract» та «Універсальна Gоld», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку з пиосиланням на їх розміщення на банківському сайті http://privatbank.ua, виписку по картрахунку ОСОБА_1 , а також розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 10.07.2018 року в сумі - 28223,26 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредита у сумі - 20915,30 грн, заборгованості по відсоткам, нарахованим за користування кредитом - 7307,96 грн.
Доводи представника відповідача про недопустимість наданих позивачем доказів, наданих в обгрутування позовних вимог, з причини неналежного засвідчення копій документів, суд вважає необрунтованими. Як встановлено з матеріалів справи, до позовної заяви додані копії документів, які засвідчені відповідно до вимог пунктів 5.26, 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55, а саме: мають відмітки про засвідчення копії документа, яка складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви, особистого підпису особи, яка засвідчила копію, її ініціали та прізвище, дату засвідчення копії. Підпис відповідальної особи на документі засвідчений відбитком відповідної печатки організації (позивача).
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 винесена постанова про застосування норм права у подібних правовідносинах, якою суд керується при вирішенні даної справи.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними длядоговорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У заяві позичальника від 28 квітня 2010 року процентна ставка не зазначена, не вказано порядок її нарахування.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також проценти за користування кредитними коштами за визначений період.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна 30 днів пільгового періоду», «Універсальна 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract» та «Універсальна Gоld», та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/ як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна 30 днів пільгового періоду», «Універсальна 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract» та «Універсальна Gоld» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку що розміщені на сайті: https://privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено термін дії договору, позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, позивач не надав доказів на підтвердження, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках їх нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Також, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (28 квітня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (09 вересеня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
У вищезазначеній Постанові Великої Палати Верховного Суду вказано на те, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Суд наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.
Поданням своїх доказів, сторони реалізують право на доказування і одночасно виконують обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
У свою чергу суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 13, ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Суд виходить з того, що у відповідності до положень ч. 2 ст. 83, ч. 5 ст. 177 ЦПК України, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Згідно ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За висновками суду Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема, саме у зазначених в позові розмірах і порядках нарахування та за визначений період.
З урахуванням вищевказаного, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по процентам задоволенню не підлягають.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Щодо тверджень представника відповідача про сплив строку звернення позивача до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 1 ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 5 цієї статті також визначено, що за зобов?язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Суд не бере до уваги викладені у відповіді на відзив доводи представника позивача про те, що відповідно до п.1.1.7.31 Умов договору, строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років, оскільки цей документ не містить підпису відповідачки, яка була ознайомлена з умовами, які містяться саме на зазначеному сайті «Приватбанку», та надані до позову.
За таких обставин суд вважає за правильне застосування у спірних правовідносинах загального трирічного строку позовної давності, передбаченого частиною 1 ст. 257 ЦК України.
Відповідно до положень частини 1 ст 264 ЦК України - перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Частиною 2 цієї статті визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Згідно приписів ч.3 ст 264 ЦК Україним після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Судом встановлено, що відповідач неодноразово (періодично) здійснював погашення заборгованості за кредитним договором від 28.04.2010 б/н, останнє з яких здійснив 13.05.2017 року в сумі 750 грн через термінал самообслуговування, що не оспорюється сторонами та знаходить своє підтвердження в копії виписки по рахунку відповідача.
Отже з урахуванням викладеного строки давності за позовом про стягнення заборгованості за цим кредитним договором вважаються такими, що спливли після 13.05.2020 року.
Позивач до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості по процентами за користування кредитом звернувся 09.09.2018 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
Таким чином, суд дійшов висновку про необгрунтованість клопотання представника відповідача про застосування позовної давності та відсутність правових підстав її застосування.
А відтак, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та стягненню на користь позивача підлягають фактично отримані та використані позичальником кошти на суму 20915,30 грн - заборгованість за тілом кредиту, оскільки в добровільному порядку відповідачем вони АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України на користь позивача стягненню з відповідача підлягають судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,80,81,89,141,259,263-268,280-284,289 ЦПК України, ст. 525,526, 610, 612, 1054 ЦК України,
Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Скульський Сергій Іванович, про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ - 14360570, р/р - НОМЕР_2 , МФО 305299, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. №1 «д», заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.04.2010 у сумі 20915,30 грн (двадцять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн 30 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ - 14360570, р/р - НОМЕР_2 , МФО 305299, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. №1 «д», судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1305(одна тисяча триста п'ять грн) 64 коп.
В іншій частині вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Біловодський районний суд Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Г.В. Булгакова