16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 466/10084/19
провадження № 61-18023ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
03 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку надіслали на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року.
Вивчивши касаційну скаргу, суд дійшов висновку, що вона не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху, виходячи з таких підстав.
Касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 392 ЦПК України, оскільки скаржником не було зазначено підстави касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Як на підставу касаційного оскарження, скаржники посилаються на скасування підставу скасування оскаржуваних судових рішень в силу приписів статті 411 ЦПК України, проте, з врахуванням вимог частини другої статті 389 ЦПК України не вказують, з яких підстав, передбачених частинами першою та третьою статті 411 ЦПК України на їх переконання оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.
Крім того, скаржники також зазначають, що судові рішення ухвалені без врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Вищевказана норма передбачає, що скаржникам крім іншого необхідно також вказувати норму права, з застосуванням якої вони не погоджується та під час застосування якої судами попередніх інстанцій не було враховано правового висновку Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми у подібних правовідносинах.
Належне зазначення скаржником підстав для касаційного оскарження є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.
Скаржниками не виконано в повній мірі вимоги законодавства стосовно зазначення підстав касаційного оскарження, в зв'язку з чим касаційна скарга не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
Суд касаційної інстанції роз'яснює, що скаржнику для усунення даного недоліку, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, необхідно надати до суду уточнену касаційну скаргу, в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити підставу(и) касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування.
Тобто, заявникам слід чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) для подачі даної касаційної скарги та відповідне обґрунтування (посилання на норму закону, правові висновки Верховного Суду, висловлені в подібних правовідносинах тощо) з урахуванням вимог цієї ухвали.
За таких підстав касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду, оскільки її подано поза межами строку на касаційне оскарження, а також скаржником не виконані в повній мірі вимоги статті 392 ЦПК України щодо оформлення касаційної скарги, а тому скарга на підставі вимог статей 185, 393 ЦПК України підлягає залишенню без руху.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали до касаційної скарги застосовуються наслідки, передбачені цивільним процесуальним законодавством.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя А. А. Калараш