Постанова
Іменем України
10 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 206/2-1238/11
провадження № 61-9421св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Сведбанк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2011 року публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2013 року було залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.
У серпні 2011 року ОСОБА_1 пред'явила зустрічний позов до ПАТ «Сведбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про захист прав споживача і визнання кредитного договору недійсним.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2008 року між нею та відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», було укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 75 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 14 лютого 2038 року.
Згідно з пунктом 3.1.2 цього договору позичальник зобов'язана сплачувати кошти для погашення заборгованості за кредитним договором у формі щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 766,00 дол. США.
Вказувала, що внаслідок фінансової кризи в країні та значного зростання курсу долара США по відношенню до гривні істотно змінились обставини, якими сторони керувались при укладенні договору, що поставило їх в нерівні умови та викликає необхідність змінити договір, як це передбачено частиною першою статті 652 ЦК України.
Однак, банк проігнорував її звернення про перенесення термінів платежів та пред'явив вимогу про дострокове повернення кредиту, що стало підставою для подачі цього позову про визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобов'язання змінити положення пункту 6.1.1. кредитного договору та доповнити пункт 8.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 березня 2013 року замінено відповідача ПАТ «Сведбанк» на товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») та залучено до участі у справі ПАТ «Сведбанк» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.
Під час розгляду справи по суті ОСОБА_1 змінила позовні вимоги і просила суд визнати недійсним кредитний договір від 15 лютого 2008 року з тих підстав, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс», до якого перейшло право вимоги за кредитним договором, не може усунути порушення її прав і привести умови договору до вимог справедливості та розумності.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року у складі судді Овсюка Є. М. позов ОСОБА_1 задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк для звернення до суду про захист порушеного права.
Визнано кредитний договір від 15 лютого 2008 року № 0101/0208/71-019, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , недійсним із застосуванням наслідків його недійсності.
Зобов'язано сторони договору повернути одна одній все, що вони одержали на виконання цього правочину; вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що окремі положення кредитного договору є несправедливими, зокрема його пунктами 3.7-3.9 банк наділений правом змінювати умови договору в сторону обтяження зобов'язань позичальника, у той час як позичальнику такого права не надано; параграфами 2-4 пункту 6.1.2 договору передбачено, що при істотній зміні обставин умови договору можуть бути змінені на користь банку без укладення будь-якої додаткової угоди; пунктом 6.1.3 передбачено право банку звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом на власний розсуд, при тому що власником предмета іпотеки виступає поручитель, який не є стороною кредитного договору. Також знайшла своє підтвердження істотна зміна обставин, якими керувалися сторони при укладенні кредитного договору, не на користь позичальника, що викликало потребу змінити умови договору, але ВАТ «Сведбанк», до якого звернулась ОСОБА_1 з клопотанням про перенесення терміну платежів і зміни умов договору, не відреагувало на це.
27 березня 2017 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), яке не брало участі у розгляді справи, подало апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 01 червня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк».
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року до участі у справі залучено правонаступника ПАТ «Дельта Банк» - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» (далі - ТОВ «ФК «Інвент»).
Постановою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 01 червня 2017 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що оскаржуючи рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року в апеляційному порядку, ПАТ «Дельта Банк» вказувало на те, що суд вирішив питання про його права, інтереси та обов'язки, оскільки 19 листопада 2013 року ПАТ «Дельта Банк» викупило право вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 0101/0208/71-019, укладеним між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 . Разом з тим, рішення апеляційного суду не містить мотивів та обґрунтувань висновку про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та інтереси ПАТ «Дельта Банк».
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвент», на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року закрито.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції було ухвалено 17 червня 2013 року та стосувалося ОСОБА_4 , ТОВ «ФК «Вектор плюс», треті особи: ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . При цьому ПАТ «Дельта Банк» право вимоги до ОСОБА_4 набуло на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного з ПАТ «Омега Банк» 19 листопада 2013 року.
Отже, на момент укладення договору купівлі-продажу прав вимоги до ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвент», попередній кредитор - ПАТ «Сведбанк» не скористався своїм правом оскарження ухваленого у справі судового рішення, а набуття права вимоги новим кредитором не свідчить про те, що він набуває статусу особи, права якої порушені, адже до нього переходять усі права та обов'язки попереднього кредитора.
На підставі вказаного ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвент», не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження порушення його прав ухваленим у справі судовим рішенням.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «ФК «Інвент» на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Інвент», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження, оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо впливає на права ТОВ «ФК «Інвент» як особи, яка набула права вимоги за кредитним та іпотечним договорами.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором та договором іпотеки від 15 лютого 2008 року ПАТ «Дельта Банк» набуло на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, укладеного із ПАТ «Сведбанк». Таким чином, враховуючи, що до ПАТ «Дельта Банк» право вимоги перейшло 25 травня 2012 року, то рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року про визнання недійсним кредитного договору від 15 лютого 2008 року безпосередньо впливало на права та законні інтереси ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвент», що й стало підставою для оскарження цього рішення місцевого суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0101/0208/71-019, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 75 000,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення кредиту до 14 лютого 2038 року включно.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 15 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в заставу нерухоме майно вартістю 84 000,00 дол. США, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 15 лютого 2008 року було укладено договори поруки між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 та між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_3
09 грудня 2010 року на адресу позичальника і поручителів банк направив лист-вимогу про необхідність достроково погасити заборгованість по кредиту у зв'язку з порушеннями умов кредитного договору.
28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу № 15 ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» право вимоги за кредитним договором № 0101/0208/71-019 від 15 лютого 2008 року.
Рішенням річних загальних зборів акціонерів від 29 квітня 2013 року найменування ПАТ «Сведбанк» було змінено на ПАТ «Омега Банк», яке виступає правонаступником по всіх правах і зобов'язаннях ПАТ «Сведбанк».
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 березня 2013 року замінено неналежного відповідача ПАТ «Сведбанк» на належного відповідача ТОВ «Вектор Плюс» та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ПАТ «Сведбанк» по справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Сведбанк» в особі Вінницького відділення АТ «Сведбанк», за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про захист прав споживача (т. 2, а. с. 173). Вказана ухвала оскаржена не була.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк для звернення до суду про захист цивільного права.
Визнано кредитний договір № 0101/0208/71-019 від 15 лютого 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , недійсним із застосуванням наслідків його недійсності.
Зобов'язано сторони повернути другій стороні все, що вони одержали на виконання цього правочину.
Стягнуто з ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на оплату ІТЗ у розмірі 37 грн, витрати за судово-економічну експертизу у розмірі 2 400 грн.
У серпні 2013 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» зверталось до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2013 року апеляційну скаргу представника ТОВ «ФК «Вектор Плюс» - Кобижчі О. І. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року визнано неподаною та повернуто відповідачу (т. 2, а. с. 261).
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2013 року апеляційну скаргу представника ТОВ «ФК «Вектор Плюс» - Кокуци Є. Д. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року визнано неподаною та повернуто відповідачу (т. 2, а. с. 263).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2014 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відхилено.
Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2013 року залишено без змін.
19 листопада 2013 року між ПАТ «Омега Банк» і ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 6, відповідно до якого ПАТ «Омега Банк» відступило, а ПАТ «Дельта Банк» набуло прав вимоги до боржників по кредитних та забезпечувальних договорах, зокрема по кредитному договору від 15 лютого 2008 року № 0101/0208/71-019, укладеного між ОСОБА_1 і ВАТ «Сведбанк», що підтверджується актом прийому-передачі документів до договору купівлі-продажу прав вимоги від 19 листопада 2013 року.
27 березня 2017 року ПАТ «Дельта Банк», яке не брало участі у розгляді справи, подало апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року.
06 серпня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «ФК «Інвент» було укладено договір про відступлення прав вимоги, у тому числі за кредитним договором від 15 лютого 2008 року, іпотечним договором від 15 лютого 2008 року та договором поруки від 15 лютого 2008 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 13 ЦПК України (тут і далі в редакції на час вчинення процесуальних дій) особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на апеляційне оскарження судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13, від 29 липня 2020 року у справі № 334/3388/16-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 554/2979/19 і від 18 листопада 2020 року у справі № 181/789/18-ц, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку обов'язковою підставою для скасування рішення місцевого суду, якщо суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що звертаючись з апеляційною скаргою, ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвент», має, насамперед, довести, що оспорюваним рішенням вирішено питання про його права, інтереси та/або обов'язки, зокрема, з урахуванням аргументів апеляційної скарги, тобто воно мало бути залучено до участі у справі в якості сторони, однак це не відбулося.
Отже, суд апеляційної інстанції може захистити право особи, яка не брала участі у справі, лише у разі якщо суд першої інстанції вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, не залучивши до участі у справі. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб'єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог особи. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства - захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Звертаючись до апеляційного суду із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду, ПАТ «Дельта Банк» вказувало, що рішенням річних загальних зборів акціонерів від 29 квітня 2013 року ПАТ «Сведбанк» змінив своє найменування на ПАТ «Омега Банк», яке не було залучено у процес як правонаступник ПАТ «Сведбанк».
В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» вказувало, що оскаржуваним рішенням порушуються його права, інтереси та обов'язки, оскільки 19 листопада 2013 року ПАТ «Дельта Банк» викупило право вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 0101/0208/71-019, укладеним між ПАТ «Сведбанк» і ОСОБА_4 .
При цьому в апеляційній скарзі зазначалося: «19 листопада 2013 року первісний кредитор ПАТ «Омега Банк», відступивши право вимоги, вибув із зобов'язання по відношенню до боржників, а новий кредитор АТ «Дельта Банк» набув право вимоги до боржників» (а. с. 70, т. 3).
Отже, на підставі викладеного, АТ «Дельта Банк» з 19 листопада 2013 року є новим кредитором боржника - ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 0101/0208/71-019.
У справі, що переглядається, судом установлено, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області було ухвалено 17 червня 2013 року та стосувалося ОСОБА_4 , ТОВ «ФК «Вектор плюс», треті особи: ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Таким чином, ПАТ «Сведбанк» брало участь під час розгляду справи в суді першої інстанції, користувалось правами осіб, які беруть участь у розгляді справи, у тому числі надавало суду письмові пояснення (т. 2, а. с. 210-214).
Упродовж встановленого законом строку ПАТ «Сведбанк» не скористалося своїм правом на оскарження рішення Вінницького міського суду від 17 червня 2013 року.
ПАТ «Дельта Банк» право вимоги до ОСОБА_1 набуло на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 19 листопада 2013 року, укладеного з ПАТ «Омега Банк», про що зазначило в апеляційній скарзі з наданням підтверджуючих документів.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 55 ЦПК України визначено, що У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Отже, на момент укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 19 листопада 2013 року до ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого в подальшому стало ТОВ «ФК «Інвент» на підставі договору про відступлення прав вимоги від 06 серпня 2020 року, попередній кредитор ПАТ «Сведбанк» не скористався своїм правом оскарження ухваленого у справі судового рішення, а набуття права вимоги новим кредитором не свідчить про те, що він набуває статусу особи, права якої порушені, адже, як уже зазначалося вище, до нього переходять усі права та обов'язки попереднього кредитора, про що було правильно зазначено судом апеляційної інстанції, тобто він може бути залучений до участі у справі як правонаступник.
На підставі вказаного суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвент», не надано суду належних і допустимих доказів про порушення його прав ухваленим у справі судовим рішенням.
У статті 362 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Таким чином, встановивши після відкриття апеляційного провадження, що оскаржуваним у справі рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка подала апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвент», на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року. При цьому судом апеляційної інстанції відповідно до вимог частини першої статті 417 ЦПК України при новому розгляді справи враховано вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року.
Посилання заявника на те, що судом апеляційної інстанції неправильно встановлені обставини справи, зокрема, щодо дати набуття ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року, до уваги не приймаються, оскільки відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» право вимоги до ОСОБА_4 набуло на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 19 листопада 2013 року та саме на ці обставини вказувало ПАТ «Дельта Банк» при поданні апеляційної скарги на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року.
На укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року ПАТ «Дельта Банк», подаючи апеляційну скаргу та обґрунтовуючи порушення своїх прав, не посилалось, копію вказаного договору не надавало.
ТОВ «ФК «Інвент», подаючи 09 вересня 2020 року до Верховного Суду клопотання про залучення його до участі у справі як правонаступника ПАТ «Дельта Банк», також посилалось на те, що останнє набуло право вимоги за вищевказаним кредитним та забезпечувальним договорами на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги № 6 від 19 листопада 2013 року.
Колегія суддів Верховного Суду в постанові від 17 лютого 2021 року, скасовуючи рішення Апеляційного суду Вінницької області від 01 червня 2017 року, виходила із того, що оскаржуючи рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2013 року в апеляційному порядку, ПАТ «Дельта Банк» вказувало на те, що суд вирішив питання про його права, інтереси та обов'язки, оскільки 19 листопада 2013 року ПАТ «Дельта Банк» викупило право вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 0101/0208/71-019, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
Рішення апеляційного суду не містить мотивів та обґрунтувань висновку про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та інтереси ПАТ «Дельта Банк».
Будь-яке посилання на договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року на момент перегляду справи судом касаційної інстанції було відсутнє.
Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія судді виходить із того, що копію виписки договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року було надано ОСОБА_4 (29 березня 2021 року) як додаток до відзиву. Вказана копія не завірена належним чином, не містить повного тексту договору.
Разом із тим, ТОВ «ФК «Інвент» не скористалося правом на подання відповіді на відзив. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції на договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року не посилалося, належним чином засвідчену копію не надало.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що до ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним договором перейшло на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року з огляду на таке.
Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18 наголошував на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення».
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Подібні висновки викладено і у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
У справі, яка переглядається, поведінка заявника є такою, що не відповідає попереднім заявам, оскільки, як зазначалось вище, ПАТ «Дельта Банк», звертаючись до суду з апеляційною скаргою, зазначало в якості підстави набуття права вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 0101/0208/71-019, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , договір купівлі-продажу прав вимоги № 6 від 19 листопада 2013 року. ТОВ «ФК «Інвент», подаючи клопотання про залучення його до участі у справі як правонаступника ПАТ «Дельта Банк», також посилалось на договір купівлі-продажу прав вимоги № 6 від 19 листопада 2013 року, на підставі якого були набуті вказані права правопопередником й, відповідно, визнавало вказану обставину. Жодних посилань на договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року ані апеляційна скарга ПАТ «Дельта Банк», ані заява ТОВ «ФК «Інвент» про залучення його до участі у справі як правонаступника ПАТ «Дельта Банк» не містять. Подаючи касаційну скаргу, ТОВ «ФК «Інвент» вперше посилалось на договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, при цьому, обґрунтування відступу від своєї попередньої позиції, а також ненадання належним чином завіреної копії цього договору до суду апеляційної інстанції, пояснено не було.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що такі посилання в обґрунтування касаційної скарги не відповідають попередній позиції тлумачення обставин справи й, відповідно, підстав набуття права вимоги.
Колегією суддів також враховано, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (індексний номер 89177821) від 09 червня 2017 року вбачається, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» згідно договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року залишається іпотекодержателем щодо предмета іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1 , іпотекодавець - ОСОБА_2 (т. 3, а. с. 195).
Колегія суддів звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Однак, порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав, визначених у пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України, для закриття апеляційного провадження і не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович