Справа № 240/401/19
Головуючий у 1-й інстанції: Черноліхов Сергій Вікторович
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
16 листопада 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Моніча Б.С. Сапальової Т.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,
представаників відповідачів, представника позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Гамма", Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року (повний текст рішення складено 20.05.2019 року у м.Житомирі) у справі за адміністративним позовом заступника прокурора Житомирської області до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради, третя особа , яка нен заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія-Гамма", про визнання протиправними та скасування державної реєстрації робіт і досліджень, протоколу №4058 від 31.08.2017, рішення №1277 від 25.10.2018 -,
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся заступник прокурора Житомирської області із вказаним позовом, просив визнати протиправним та скасувати:
- державну реєстрацію робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр, здійснену Державною службою геології та надр України, Товариству з обмеженою відповідальністю "Софія-Гамма" за формою 3-гр із присвоєнням державного реєстраційного номера об'єкта РДГВН У-17-336/1;
- протокол № 4058 від 31.08.2017 засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин;
- рішення дев'ятнадцятої сесії Житомирської обласної ради сьомого скликання № 1277 від 25.10.2018 "Про розгляд звернення Державної служби геології та надр України від 04.10.2018 № 19932/03/12-18 щодо погодження надання спеціального дозволу на користування надрами ТзОВ "Софія-Гамма".
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що прокуратурою Житомирської області виявлено факти порушення вимог природоохоронного законодавства під час державної реєстрації робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр, розгляду матеріалів попередньої геолого-економічної оцінки родовища торфу «Ямни», а також надання погодження Житомирською обласною радою на отримання спеціального дозволу на користування надрами ТзОВ "Софія-Гамма". Зокрема зазначав, що Державною службою геології та надр України 12.06.2017 протиправно здійснено державну реєстрацію робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням, які планує провести ТзОВ «Софія-Гамма», а саме - попередню геолого-економічну оцінку південної ділянки родовища торфу «Ямни» в Овруцькому та Олевському районах Житомирської області без спеціального дозволу на користування надрами таким товариством. Крім того вказував, що Державною комісією України по запасах корисних копалин (далі по тексту також - ДКЗ України) протиправно розглянуто матеріали попередньої геолого-економічного оцінки Південної ділянки родовища торфу «Ямни», подані товариством з метою отримання спеціального дозволу на видобування без спеціального дозволу на користування надрами та прийнято протокол №4058 від 31.08.2017 на підставі таких матеріалів всупереч Положенню про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №865 від 22.12.1994. При цьому, Житомирська обласна рада рішенням №1277 від 25.10.2018 погодила надання спеціального дозволу на користування надрами ТзОВ «Софія-Гамма», на підставі протиправного протоколу №4058 від 31.08.2017.
Також, обгрунтовуючи підставність подання даного позову заступник прокурора Житомирської області посилався на статтю 53 КАС України, статтю 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII “Про прокуратуру” та обґрунтовував тим, що на даний час відсутній державний орган, до повноважень якого належить контроль за законністю рішень обласних рад у сфері надрокористування і звернення до суду про їх скасування, а також відсутній орган, до компетенції якого віднесено нагляд за додержанням законності під час розгляду ДКЗ матеріалів геолого-економічної оцінки запасів родовищ, а тому, прокуратура має право оскаржувати складені Комісією протоколи у судовому порядку. Крім того, звернення до суду з цим позовом, серед іншого, обумовлене й необхідністю запобігання отримання юридичною особою протиправним шляхом спеціального дозволу на користування надрами на позааукціонних умовах з порушенням встановленої законом процедури й приписів природоохоронного законодавства, що, в свою чергу, порушує принцип рівності всіх суб'єктів, які мають право на отримання такого дозволу, надає перевагу окремим заявникам, позбавляє державу можливості отримання доходу з продажу вказаного дозволу шляхом проведення аукціону з визначенням найбільш вигідної ціни.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року адміністративний позов заступника прокурора Житомирської області до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - ТзОВ "Софія-Гамма" про визнання протиправними та скасування державної реєстрації робіт і досліджень, протоколу №4058 від 31.08.2017, рішення №1277 від 25.10.2018 - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр, здійснену Державною службою геології та надр України, ТзОВ "Софія-Гамма" за формою 3-гр із присвоєнням державного реєстраційного номера об'єкта РДГВН У-17-336/1.
Визнано протиправним та скасовано протокол №4058 від 31.08.2017 засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин.
Визнано протиправним та скасовано рішення дев'ятнадцятої сесії Житомирської обласної ради сьомого скликання №1277 від 25.10.2018 "Про розгляд звернення Державної служби геології та надр України від 04.10.2018 № 19932/03/12-18 щодо погодження надання спеціального дозволу на користування надрами ТзОВ "Софія-Гамма".
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, третя особа - ТзОВ "Софія-Гамма" звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що Держгеонадра України незаконно зареєстрували ТзОВ "Софія-Гамма" РДВГН за формою №3-гр - Попередню геолого-економічну оцінку Південної ділянки родовища "Ямни" без спецдозволу на користування надрами.
Апеляційну скаргу подано і Державною комісією України по запасах корисних копалин, в якій остання просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі зазначає, що до 01 січня 2019 року була відсутня обов'язкова вимога наявності спеціального дозволу при здійсненні апробації стосовно всіх корисних копалин, а з 01 січня 2019 року висувається вимога наявності спеціального дозволу з геологічного вивчення при здійсненні апробації у заявника лише нафтогазової галузі. Вказує, що ДКЗ не мала підстав для відмови ТзОВ "Софія-Гамма" у прийнятті до розгляду матеріалів попередньої геолого-економічної оцінки і проведенні державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин. Крім того, вважають, що заступником прокурора не надано доказів та не обгрунтовано підстав самостійного здійснення представництва інтересів держави в адміністративному суді.
Також апеляційну скаргу подано Державною службою геології та надр України, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до наказу Держгеонадр України від 26.11.2018р. №444 надано спеціальний дозвіл на користування надрами згідно з пп.1 п.8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою КМУ від 30.05.2011 №615, ТзОВ "Софія-Гамма" на видобування торфу родовища "Ямни" строком на 20 років. Вважає, що ТзОВ "Софія-Гамма" проводило геолого-економічну переоцінку запасів торфу родовища "Ямни" за наявності відповідних правових підстав, для чого попередньо отримав та оплатив в передбаченому законом порядку право на користування геологічною інформацією. Крім того, апелянт вважає, що прокурор не довів наявності інтересу держави у спірних правовідносинах, а також просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на відсутність підстав для представлення інтересів держави прокуратурою в такій категорії справ.
З апеляційною скаргою звернулась і Житомирська обласна рада, в якій, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що до Житомирської обласної ради надано повний пакет документів, що передбачений Порядком надання спецдозволів, за результатами якого, у строки, встановлені законодавством України, обласною радою прийнято рішення від 25.10.2018р. №1277 "Про розгляд звернення Державної служби геології та надр України від 04.10.2018 №19932/03/12-18 щодо погодження надання спеціального дозволу на користування надрами ТзОВ "Софія-Гамма". Вважає, що рішення Житомирської обласної ради від 25.10.2018р. №1277 "Про розгляд звернення Державної служби геології та надр України від 04.10.2018 №19932/03/12-18 щодо погодження надання спеціального дозволу на користування надрами ТзОВ "Софія-Гамма" прийнято обласною радою в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством України.
У відзиві на апеляційні скарги заступник прокурора Житомирської області просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Зазначає, що державна реєстрація РДГВН ТзОВ "Софія-Гамма" проведена 12.06.2017р. шляхом відтиску Держгеонадрами України штампа на відповідному переліку з присвоєнням реєстраційного номера №336, а також внесенням запису до журналу, та присвоєння повного державного реєстраційного номеру об'єкта РДГВН У-17-336/1. Вказаною реєстрацією РДГВН, Державна служба геології та надр України офіційно засвідчила про доцільність здійснення ТОВ "Софія-Гамма" певних видів і обсягів робіт, а саме: попередньої геолого-економічної оцінки південної ділянки родовища торфу "Ямни". Однак, проведена державна реєстрація РДГВН є протиправною. Крім того, зазначив, що подати на розгляд ДКЗ матеріали геолого-економічних оцінок мають право лише користувачі надр, які мають відповідний спеціальний дозвіл.
Доводи апелянтів, що прокурор не мав права звертатися з даним позовом до суду також вважає необгрунтованими так як в позовній заяві наведені підстави такого звернення.
02.11.2021 року від представника третьої особи - адвоката Леськова В.П. до суду надійшло клопотання про скасування оскарженого рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви без розгляду.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення та заявленого клопотання, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а заявлене клопотання - задоволенню, з огляду на таке.
Так, судом встановлено, що Державною службою геології та надр України 12.06.2017 здійснено державну реєстрацією робіт за формою 3-гр під №336, які планує провести ТзОВ «Софія-Гамма», а саме - попередню геолого-економічну оцінку південної ділянки родовища торфу "Ямни» в Овруцькому та Олевському районах Житомирської області.
Разом з тим, Держгеонадр розглянуто матеріали попередньої геолого-економічної оцінки Південної ділянки родовища торфу «Ямни» подані ТОВ «Софія-Гамма», за результатами розгляду яких оформлено протокол №4058 засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин від 31.08.2017.
26.09.2018 ТзОВ «Софія-Гамма» звернулось до Держгеонадра із заявою №2609 від 26.09.2018 на отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону на підставі абз.1 п.п.1 п.8 Постанови Кабінету Міністрів України №615 від 30.05.2011. До заяви, в тому числі, додали протокол №4058 засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин від 31.08.2017.
04.10.2018 за вих.№19932/03/12-18 Держгеонадра направило документи, подані ТзОВ «Софія-Гамма» до Житомирської обласної ради для погодження надання товариству спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування торфу Південної ділянки родовища «Ямни» площею 145,15 га, яка знаходиться в Овруцькому районі Житомирської області.
Рішенням дев'ятнадцятої сесії Житомирської обласної ради VII скликання від 25.10.2018 №1277 погоджено надання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування торфу Південної ділянки родовища «Ямни» площею 145,15 га, яка знаходиться в Овруцькому районі Житомирської області.
Позивач, вважаючи державну реєстрацію робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр, здійснену Державною службою геології та надр України, протокол та рішення - протиправними, звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ДКЗ України незаконно розглянуто подані ТзОВ «Софія-Гамма» матеріали геолого-економічної оцінки і протиправно складено протокол №4058 від 31.08.2017, яким в тому числі і апробовано підраховані балансові запаси торфу загальнодержавного значення Південної ділянки родовища торфу «Ямни», а оскільки встановлена протиправність зазначеного протоколу, погодження на отримання спеціального дозволу ТзОВ "Софія-Гамма" надане Житомирською обласною радою є також протиправним.
Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
У відповідності до ч.1 ст.13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.
За змістом ст.14 Кодексу України про надра, такі надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин.
Частиною другою ст.16, ч.1 ст.19 зазначеного Кодексу передбачено, що спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Надра у користування для видобування підземних вод (крім мінеральних) і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення (ст.21 Кодексу Країни про надра).
Питання надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - дозволи) у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін регулює Порядок №615, абзацом третім пункту 1 якого встановлено, що користувачами надр можуть бути особи, визначені статтею 13 Кодексу України про надра (далі - надрокористувачі).
За приписами пункту 2 цього ж порядку дозволи надаються Держгеонадрами переможцям аукціонів з їх продажу та без проведення аукціонів у випадках, передбачених пунктом 8 цього Порядку, органом з питань надання дозволу, крім корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, дозволи на видобування яких надаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим згідно із цим Порядком.
Також, абзацом першим пункту 4 Порядку №615 визначено, що дозвіл на видобування корисних копалин (промислову розробку їх родовищ) надається після проведення експертизи та оцінки розвіданих запасів корисних копалин в установленому порядку чи апробації прогнозних (перспективних) ресурсів корисних копалин ДКЗ за умови подальшого затвердження нею таких запасів.
Підпунктом же 1 пункту 8 зазначеного Порядку встановлено, що без проведення аукціону дозвіл надається у разі видобування корисних копалин, якщо заявник за власні кошти здійснив геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено ДКЗ, та подав документи на отримання спеціального дозволу не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів, а також видобування корисних копалин (для нафтогазоносних надр на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), якщо заявник за власні кошти здійснив апробацію в ДКЗ за умови затвердження підрахунку запасів корисних копалин у ДКЗ протягом трьох років, а в межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України - десяти років з моменту надання дозволу.
Згідно з положеннями абзаців двадцятого, двадцять шостого цього ж пункту Порядку №615 для отримання дозволу без проведення аукціону заявник подає органові з питань надання дозволу заяву разом з документами, зазначеними у додатку 1.
Рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається протягом 30 днів після отримання всіх погоджень, передбачених пунктом 9 цього Порядку.
В свою чергу, надання надр у користування, за винятком надання надр на умовах угод про розподіл продукції, погоджується з: Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, Київською і Севастопольською міськими радами - на користування ділянками надр з метою геологічного вивчення, розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, а також для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; відповідними районними, міськими, селищними, сільськими радами - на користування ділянками надр, що містять корисні копалини місцевого значення (абзаци перший, другий пункту 9 Порядку №615).
Окрім цього, порядок і умови проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин визначає Положення №865, за змістом пунктів 7, 9, 13, 16, 28 державна експертиза та оцінка запасів корисних копалин проводиться на підставі звітів, які містять в собі матеріали з геологічного вивчення родовищ корисних копалин, підрахунок їх запасів та техніко-економічне обґрунтування промислового значення (далі - геолого-економічна оцінка).
Матеріали геолого-економічної оцінки родовищ корисних копалин повинні містити, зокрема, документи, що засвідчують право на користування надрами.
Матеріали техніко-економічного обґрунтування кондицій для підрахунку запасів корисних копалин розробляються за дорученням користувачів надр спеціалізованими проектними і науково-дослідними інститутами, геолого-економічними підрозділами підприємств, іншими суб'єктами підприємництва, які можуть забезпечити кваліфіковане проведення цих робіт.
Матеріали геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин подаються до ДКЗ користувачами надр або уповноваженими ними особами.
Надання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування корисних копалин та акта про надання гірничого відводу здійснюється після державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин.
Наведеними законодавчими приписами чітко врегульована процедура надання спеціальних дозволів на користування надрами, в тому числі, без проведення аукціону у передбачених Кабінетом Міністрів України випадках, а також унормовано усі стадії такого процесу, включаючи питання, пов'язані з погодженням поданих до Держгеонадр документів для отримання вказаного дозволу.
Статтею ж 11 Кодексу України про надра наведено перелік органів, що здійснюють державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр.
Так, вказаною правовою нормою встановлено, що державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.
Завдання державного контролю і нагляду за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною, а також органи, що здійснюють державний контроль і нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною визначені статтями 60, 61 Кодексу України про надра, якими передбачено, що державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов'язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України.
Державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Державний нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною, а також використанням і переробкою мінеральної сировини (державний гірничий нагляд) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Державний контроль за використанням і охороною надр у межах своєї компетенції здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
У відповідності ж з приписами частини першої статті 64 Кодексу України про надра спори з питань користування надрами розглядаються органом державного геологічного контролю, органом державного гірничого нагляду, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, місцевими радами або судом у порядку, встановленому законодавством України.
Разом з тим, відповідно до ч.ч.1,2 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Наведеним положенням Основного Закону України кореспондує ч.1 свт.5 КАС України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства, у розумінні ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням п.8 ч.1 ст.4 КАС України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (ч.4 ст.5 КАС України).
Зміст наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що завданням адміністративного судочинства є, насамперед, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (кожної людини і громадянина), прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, тоді як самі суб'єкти владних повноважень наділені правом на звернення до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 131-1 в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом, який, окрім іншого, визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, зокрема, стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон №1697-VII.
Питання, пов'язані з участю прокурора у судовому процесі, врегульовані й статтями 53,54 КАС України.
Зокрема, згідно з ч.ч.3-5 ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
В свою чергу, відповідно до ч.3 ст.23 Закону №1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (ст.55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього наявні виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.
Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, з'ясовуючи поняття “інтереси держави” зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини названого вище рішення Конституційного Суду України).
Такі правові висновки та їх обґрунтування міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №826/3492/18.
Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа №826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила наступне.
Частиною третьою статті 23 Закону №1697-VІІ передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно ж із частиною четвертою статті 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Водночас прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Велика Палата Верховного Суду у цьому своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону №1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший “виключний випадок” передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Також Велика Палата Верховного Суду послалася на Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону”, у яких щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.
Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13 липня 2005 року, у Висновку №3 (2008) “Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права” наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов'язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов'язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.
Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов'язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов'язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).
З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону №1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст.10 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Так, згідно з частиною дев'ятою статті 59 Закону №280/97-ВР рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Частиною десятою цієї ж статті Закону №280/97-ВР визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органу місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.
Аналогічне правозастосування наведено й у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №2а-3352/11/09/2018.
Крім того, відповідно до приписів частини першої статті 62 Закону України від 16.06.1992 №2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» державний контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.
Відповідно до ч.3 ст.61 Кодексу України про надра Мінприроди здійснює державний контроль за використанням і охороною надр.
За змістом пункту 1 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 №32 Центральним органом виконавчої влади і головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, є Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди).
Пунктом 3 цього ж Положення, серед основних завдань Мінприроди, є забезпечення формування державної політики у сфері охорони та використання природно-заповідного фонду, відтворення і охорони природних ресурсів.
Колегія суддів також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України, відповідно до пункту 1 якого Держекоінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
За змістом абзацу шостого підпункту б) підпункту 2) пункту 4 Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону земель, надр, зокрема щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні.
Більше того, виходячи з закріпленої у відповідних Положеннях про Мінприроди, Держгеонадра та Держекоінспекцію компетенції перелічених вище органів державної влади, такі уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах й, зокрема, Держекоінспекція наділена правом на звернення до суду із позовом щодо: обмеження чи зупинення діяльності суб'єктів господарювання і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, впливу фізичних та біологічних факторів, лімітів скидів забруднюючих речовин; визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами (підпункти 5, 8 пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275).
Також, відповідно до Положення про ДКЗ (пункт 1) така діє при Держгеонадрах і належить до сфери управління цього органу, який, в свою чергу, згідно з Положенням про Державну службу геології та надр України, здійснює організацію проведення державної експертизи та оцінки запасів і ресурсів корисних копалин, а також інших геологічних матеріалів, у межах якої має право, через утворену у його складі робочу групу, зокрема, розглядати, схвалювати, затверджувати, уводити в дію, направляти на доопрацювання або ж скасовувати протоколи ДКЗ, аналогічні спірному у цій справі.
У даному ж випадку, необхідність звернення до суду з цим позовом прокурор обґрунтував відсутністю суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, однак, з огляду на вказані вище приписи законодавства, такі твердження є помилковими, а отже й передбачені КАС України і Законом №1697-VII підстави для подання цього позову у заступника прокурора Житомирської області не виникли, про що правильно зазначили апелянти в своїх апеляційних скаргах.
В доповнення зазначеного висновку колегія суддів зазначає, що, як випливає з встановлених судами обставин цієї справи та наведених вище приписів законодавства, функції захисту інтересів держави, про які іде мова у позовній заяві прокуратури, належать, в першу чергу, до компетенції, зокрема, Мінприроди, Держгеонадр, Держекоінспекції, й не обов'язково у судовому порядку, а тому право на звернення до суду відповідно до ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону №1697-VII та ст.53 КАС України, може бути реалізовано прокурором лише у разі, якщо він доведе, що вказані суб'єкти такий захист не здійснюють або здійснюють його неналежним чином. При цьому, в такому випадку, прокурор не виступає самостійним ініціатором звернення до суду і, у разі відкриття провадження у справі, не набуває процесуального статусу позивача, яким, в свою чергу, наділяється орган (органи), в особі якого (яких) прокурором подається позовна заява.
Крім того, як зазначено в поданому клопотанні представника третьої особи по справі, та з чим погоджується і колегія суддів, наведене прокурором обгрунтування звернення до суду в інтересах держави не узгоджується з визначеною законодавством України компетенцією таких органів як Кабінет Міністрів України та Державної регуляторної служби України, уповноважених державою здійснювати відповідні контрольні функції у спірних правовідносинах (контроль за раціональним використанням надр, видачею спеціальних дозволів на користування надрами).
Так, Кабінет Міністрів України, відповідно до ч.2 ст.1, п.9 ст.2, ч.2 ст.19, п.3 ч.1 ст.20, ч.2 ст.21, п.2 ч.1 ст.21, ч.6 ст.21, ч.3 ст.24 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", п.2, п.16 ч.1 ст.8 Закону України "Про надра"; Державна регуляторна служба України, відповідно до ст.9-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", пп.31 п.4 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою КМУ від 24.12.2014 року №724, є компетентними та уповноваженими органами, що мають передбачене чинним законодавством право звернення до суду із позовом щодо застосування заходів реагування у сфери державного контролю за законністю процедури отримання надр у користування, у тому числі повноважень на оскарження рішень Держгеонадр про державну реєстрацію робіт і досліджень, пов"язаних з геологічним вивченням надр, рішень ДКЗ про апробацію та погодження кондицій запасів надр, рішень про погодження та надання дозвільних документів на користування надрами.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед вищевказані суб"єкти владних повноважень, а не прокуратура.
Прокуратура не може вважатись альтернативним суб"єктом звернення до суду і замінювати належного суб"єкта владних повноважень, який повинен захищати інтереси держави.
Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності дій відповідача щодо надання дозволу, що оскаржується (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті. Правомірність надання оскаржуваного дозволу, зокрема і з мотивів, наведених прокурором, може бути перевірена за позовом належного позивача.
Відсутність же підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні п.7 ч.4 ст.169 КАС України має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.
Однак такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження.
Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (п.1 ч.1 ст.240 КАС України).
Аналогічного висновку щодо процесуальної можливості залишення позовної заяви без розгляду в справах, провадження у яких відкрито за відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, дійшов Верховний Суд у постановах від 18.07.2019 (справа №826/15794/17), від 23.10.2019 (справа №0640/4292/18), від 07.12.2020 (справа №0640/4293/19), від 08.12.2020 (справа №240/3433/19), від 17.02.2021 (справа №240/400/19), від 16.06.2021 (справа №240/4936/18).
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про скасування рішення та залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Гамма", Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року - скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позовну заяву заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради, третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія-Гамма" про визнання протиправними та скасування державної реєстрації робіт і досліджень, протоколу №4058 від 31.08.2017, рішення №1277 від 25.10.2018 - залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 22 листопада 2021 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Моніч Б.С. Сапальова Т.В.