Справа № 620/979/20 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
09 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Беспалова О. О.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.
за участю секретаря: Волошка О. Л.
представника позивача Кінебаса О. М., представника відповідача Полегешко Л. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року (місце ухвалення: місто Чернігів, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 16.11.2020) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог про сплату боргу (недоїмки), рішення про накладення штрафних санкцій,-
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.08.2019 №00010561305, №0001581305, №00010591305, №00010631305, №00010571305, №00010621305;
- визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.08.2019 №Ф-00010511305, №Ф-00010531305;
- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій від 16.08.2020 № 00010521305, № 00010541305.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовано безпідставністю висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Апелянтом зазначено, що проведеною перевіркою встановлено численні порушення податкового законодавства яким не надано оцінки судом першої інстанції.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець з 26.03.2003, у період з 01.01.2017 по 31.12.2018 працював на загальній системі оподаткування.
Позивач здійснював такі види діяльності: 73.11 Рекламні агентства, 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки, 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 77.12. Надання в оренду вантажних автомобілів, 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту.
Головним управлінням Державної податкової служби у Чернігівській області, на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 п.77.4 п. 77.4 ст.77, ст. 82 Податкового кодексу України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", наказу Головного управління ДФС у Чернігівській області від 17.05.2019 № 1044, направлення № 1264 від 17.05.2019, виданого ГУ ДФС у Чернігівській області та плану - графіку проведення документальних планових перевірок самозайнятих осіб, проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018. За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 15.06.2019 № 40813/2096521114 (далі-акт перевірки).
Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень податкового та іншого законодавства, а саме:
- п. 177.1 та п. 177.2 ст. 177 ПК України, а саме занижено суму доходу за 2017 рік на 207767,53 грн та за 2018 рік на 613253,03 грн;
- ст.177 ПК України, а саме завищено витрати, безпосередньо пов'язані з отриманням доходів за 2017 рік на загальну суму 2002031,94 грн та за 2018 рік на загальну суму 897910,76 грн. Усього донараховано податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за актом перевірки - 669773,38 грн, в тому числі за 2017рік - 397 763,90 грн, за 2018рік - 272009,48 грн.
- п. 167.1 ст.167, п.п. 168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, п.176.2 ст.176 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI, а саме не нараховано та не сплачено податок на доходи фізичних осіб за водіїв, які здійснювали міжнародні перевезення та не були оформлені за 2017 рік в розмірі 85824,00 грн., за 2018 рік у розмірі 81757,08 грн. Усього донараховано податку на доходи фізичних осіб з найманих працівників за 2017 рік -85824,00 грн, за 2018 рік - 81757,08 грн.
- пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - занижено суму єдиного соціального внеску за 2017 рік на 100735,58 грн та за 2018 рік на 136507,80 грн. Усього донараховано єдиного соціального внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу всього на суму 23 7243,38 грн, в тому числі за 2017ріку розмірі 22% - 100735;58~грн,-за 2018ріку розмірі 22 % - 136507,80 грн.
- п. 1 ч. 1 ст. 7 розділу III, пункту 5 статті 8 розділу III Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"- занижено суму єдиного внеску за 2017-2018 роки на 204821,32 грн. Усього донараховано єдиного соціального внеску, що сплачується роботодавцем - фізичною особою - підприємцем, яка в діяльності використовує працю інших осіб за 2017- 2018 роки у розмірі 204821,32 грн.
- п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 Податкового кодексу України від 02.12.2010. №2755-VI, а саме заниження суми військового збору з доходу від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету за 2017 рік на 33146,99 грн, за 2018 рік на 22667,46 грн. та військового збору з доходів, виплачених найманим працівникам, шо підлягає сплаті до бюджету за 2017-2018 роки на суму 13965,09 грн. Усього донараховано військового збору за результатами перевірки всього на суму - 69779,54 грн, в тому числі з доходу від здійснення підприємницької діяльності - 55814,45 грн. та з доходів, виплачених найманим працівникам - 13965,09 грн.
- п.п.198.5 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, а саме не нарахування податкових зобов'язань за січень, лютий, березень, серпень, вересень, листопад та грудень 2017 року, березень, квітень 2018 року на суму придбаних продуктів харчування, безалкогольних напоїв, телевізору, навушників, смартфону, зарядного пристрою для автомобілю, стартового пакету, карти пам'яті, захисного скла в результаті чого занизив податкові зобов'язання на загальну суму 61946,49 грн., в тому числі за січень, лютий, серпень, вересень, листопад та грудень 2017року на суму 58475,42 грн та за березень, квітень 2018року на суму 3471,07 грн;
- п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п. 194.1 ст. 194 та п.201.10 ст. 201 ПК України, а саме занижено податкові зобов'язання через не нарахування податку на додану вартість за операції надання в оренду нежитлового приміщення за адресою м. Чернігів проспект Перемоги, 20, загальну суму ПДВ 46511 грн, а саме за 2017рік на 17925,24 (1493,77 грн. за кожний місяць відповідно) та за 2018 рік на суму 28586,64 (2382,22 грн. за кожний місяць відповідно);
- п.187.1 ст. 187 ПК України, а саме занижено податкові зобов'язання шляхом не нарахування податку на суми отриманого доходу готівковими коштами за надані послуги за 2017 рік на суму ПДВ 23628,27 грн та за 2018 рік на суму ПДВ 94063,97 грн;
- п. 187.1 ст. 187 ПК України та п. 201.10 ст.201 ПК України в частині декларування податкових зобов'язань за 2017 рік на суму ПДВ 45548,4 грн, а саме платником не відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість за 2017 рік, складених податкових накладних на реалізацію товарів та надання послуг, реєстрацію яких було зупинено;
- п 198.1, п. 198.2 ст. 198 розділу V ПК України, завищено податкового кредиту, шо підлягає включенню до декларації з податку на додану вартість через віднесення до його складу суми податку на додану вартість з отримання послуг оренди нежитлового приміщення, але факт першої події, що підтверджує отримання послуг оренди в ході перевірки не встановлено, за січень - липень 2017 року на загальну суму 444900, грн. Донараховано податок на додану вартість за актом перевірки - 716599,00 грн, в тому числі за 2017рік 559312,00 грн та за 2018 рік 15728 7,00 грн.
- ст. 44. п.177.10 ст.177 ПК України, абз. 6 п. 6 ст. 128 Господарського кодексу та п.1 "Порядку ведення Книги обліку доходів та витрат, шо ведуть суб'єкти підприємницької діяльності, крім осіб, які обрали спрощену систему і які ведуть незалежну професійну діяльність", затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 року № 481, а саме на перевірку не надана книга обліку доходів і витрат;
- п.63.3 ст. 63 ПК України та п 8.4 розділу VІІІ Порядку обліку платників податку і зборів не були подані повідомлення за формою №20-ОПП про зареєстровані об'єкти оподаткування;
- п.176.2 ст. 176 ПК України, а саме податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, але не було відображено нарахування та виплату заробітної плати та утриманий податок у поданих розрахунках доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма -1ДФ), водіям які здійснювали міжнародні перевезення транспортними засобами, що належать ФОП ОСОБА_1 , з якими трудові договори не були оформлені та які отримували заробітну плату.
На підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС в Чернігівській області прийнято:
- податкове повідомлення-рішення №00010561305 від 16.08.2019, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 167581,08 грн та 41895,27 грн штрафних санкцій;
- податкове повідомлення рішення №0001581305 від 16.08.2019, яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати військового збору сплаченого за результатами річного декларування на суму 55814,45 грн та 13953,62 грн штрафних санкцій;
- податкове повідомлення-рішення №00010591305 від 16.08.2019, яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати військового збору на суму 13965,09 грн та 3491,27 грн штрафних санкцій;
- податкове повідомлення-рішення №00010631305 від 16.08.2019, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 716599 грн та нараховані штрафні санкції у розмірі 179149,75 грн;
- податкове повідомлення-рішення №00010571305 від 16.08.2019, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 669773,38 грн та штрафні санкції у розмірі 167443,35 грн;
- податкове повідомлення-рішення №00010621305 від 16.08.2019, яким застосовано штраф у розмірі 113075,19 грн;
- податкове повідомлення рішення №00010601305 від 16.08.2019, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 170 грн;
- податкове повідомлення-рішення №00010611305 від 16.08.2019, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн;
- податкове повідомлення-рішення №00010551305 від 16.08.2019, яким було застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн.
Також, на підставі акту перевірки сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.08.2019 року №Ф-00010511305 на суму 237243,38 грн та від 16.08.2019 №Ф-00010531305 на суму 204821,32 грн, рішення про застосування штрафних санкцій від 16.08.2019 на суму 33797,90 грн та на суму 102410, 66 грн.
Вказані рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, за результатами розгляду яких винесені рішення від 24.12.2019 №14636/6/99-00-08-05-04 та від 03.12.2019 №11622/6/99-00-08-06-01, якими скарги позивача залишено без розгляду.
Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення від 16.08.2019 №00010561305, №0001581305, №00010591305, №00010631305, №00010571305, №00010621305, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.08.2019 №Ф-00010511305, №Ф-00010531305 та рішення про застосування штрафних санкцій від 16.08.2020 № 00010521305, № 00010541305 позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
За змістом ст.36 ПК України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
Згідно із п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених відповідним розділом Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування визначено у ст.177 ПК України.
Так, п.177.2 ст.177 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Водночас, згідно пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця, зокрема, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.
Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення, серед яких, легкові та вантажні автомобілі (пп.177.4.6 п.177.4 ст.177 ПК України).
Таким чином, наведеними нормами ПК України не передбачено можливість фізичній особі - підприємцю, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, при визначенні об'єкта оподаткування включати до витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, на придбання та утримання вантажних автомобілів.
В свою чергу, засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт".
В розумінні ст.1 цього Закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).
Згідно з визначенням, наведеним у ст.1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
Таким чином, основною ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.
Разом з тим, згідно з Закону України "Про автомобільний транспорт" транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди:
загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу;
спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач);
спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.
Відповідно до норм Закону України "Про автомобільний транспорт" напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Згідно з визначенням поняття "сідельний тягач", наведеним у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
З наведеного слідує, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними даним законодавчим актом.
Крім того, ч.3 ст.19 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).
Як видно з акту перевірки, позивачу на праві власності належать 70 тягачів, 61 напівпричепів, 8 вантажних фургонів, 6 легкових автомобілів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до складу валових витрат сум витрачених коштів на придбання запчастин на транспортні засоби, що використовувались в ході здійснення підприємницької діяльності, у 2017 році на загальну суму 1830168,66 грн. та у 2018 році на загальну суму 880555,41 (без урахування ПДВ).Також відповідно до наданих на перевірку документів встановлено, що позивачем реалізовано запчастини для транспортних засобів у 2017 році на загальну суму 172913,84 грн. (без ПДВ урахування ПДВ).
Різниця між загальною сумою придбаних запчастин для транспортних засобів, що використовувались в ході здійснення підприємницької діяльності та сумою реалізованих запчастин для транспортних засобів у 2017 році склала 1657254,82 грн. (1830168,66 грн.- 172913,84 грн.).
У 2018 році ФОП ОСОБА_1 реалізація запчастин для транспортних засобів не здійснювалась. Придбані автозапчастини у 2018 році на суму 880555,41 (без урахування ПДВ) в повному обсязі використані для обслуговування транспортних засобів, які використовувались в ході здійснення підприємницької діяльності.
Задовольняючи в цій частині позовні вимоги суд першої інстанції суд першої інстанції виходив з того, що причепи та напівпричепи використовувались позивачем у господарській діяльності, а тому витрати на їх утримання відносяться до валових витрат.
В контексті наведених норм, дослідивши надані позивачем на підтвердження своїх доводів докази, суд дійшов висновку, що причепи та напівпричепи в поєднанні з сідельним тягачем складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів. Водночас, судом враховано, що автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.
З огляду на викладене, суд вважає правомірним висновок податкового органу про безпідставність включення позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця витрат на утримання основних засобів подвійного призначення (сідлових тягачів).
Також безпідставними є посилання суду першої інстанції на те, що відповідно до УКТ ЗЕД, причепи та напівпричепи класифікуються за кодом УКТ ЗЕД - 8716, що відповідно до п 2. "Примітки" Групи 87 термін " є несамохідними транспортними засобами, які буксируються іншим транспортним засобом, штовхаються або ведуться вручну чи гужовою тягою (товарна позиція УКТ ЗЕД 8716).
З цього приводу суд зазначає, що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України "Про Митний тариф України", призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України, в той час як відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі №807/250/18, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу щодо завищення позивачем у перевіряємий період валових витрат, у зв'язку із включенням до таких витрат на придбання запчастин на транспортні засоби.
Також проведеною перевіркою встановлено, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат включено витрати на придбання напівпричіпа-рефрижератора марки SCHMITZ (модель SKO 24, 2004 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 ) та напівпричіпа-рефрижератора марки SCHMITZ (модель SKO 24, 2004 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 ) на суму 52400,00 грн.
Вказані обставини позивачем не заперечуються, та жодних обгрунтувань з приводу протиправності таких висновків податкового органу позивачем як при зверненні до суду так і в суді апеляційної інстанції не наведено.
Крім того, проведеною перевіркою встановлено, що позивачем включено до складу витрат, витрати понесені з придбання безалкогольних напоїв в асортименті , продуктів харчування (балик «Монастирський», ковбаски н/к "Мисливські", балик « Пермський », гумка Дірол) та товарів в асортименті (номенклатура визначена у первинних документах, а саме податкових накладних на придбання), на придбання планшету Samsung Galaxy Tab Е 9.6" 3G Gold Brown (SM- T561NZNASEK), навушників Sennheiser PC 3 Chat (504195), автомобільного зарядного пристрію Xiaomi Mi Charger, перехіднику ProLink 3.5 mm Stereo Plug to 2 x 3.5 mm Stereo Sockets Cable (PB155-0030), смартфону Samsung Galaxy J7 (2017) J730 Black, стартового пакету Vodafone Unlim 3G, захисного скла DENGOS Tempered Glass для Samsung Gal, чохла-книжки Dengos Flipp-Book Call ID для Samsung, карти пам'яті Samsung microSDHC 32GB EVO Plus UHS-I Class 10, на придбання кронштейну Vinga TM32-2252 та телевізору LG 32LJ622V .
Загальна сума таких витрат за 2017 - 2018 роки склала 309 732,47 грн, в тому числі за 2017 рік на суму 292 377,12 грн, та за 2018 рік на суму 17 355,35 грн.
Як вбачається із змісту пояснень, наданих представником позивача на вимогу суду апеляційної інстанції, такі витрати позивачем понесено у зв'язку із наданням придбаних продуктів харчування та напоїв водіям, які перебували у міжнародних відрядженнях.
Позивач зазначає, що обсяги продуктів харчування та напоїв є цілком оправданими, оскільки такі водії у відрядженні перебували по 10 діб, за територією України.
Крім того, представником позивача зауважено, що використання таких продуктів харчування саме шляхом надання їх водіям, що перебувають у тривалих відрядженнях підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт.
Колегією суддів досліджено вказані докази, та на переконання суду такі містять сумнівну інформацію (т. 1 а.с. 221).
Окремо слід акцентувати на:
- копії звіту від 10.07.2017 року, відповідно до змісту якого водієм ОСОБА_2 на час перебування у відрядженні у період з 01.08.2017 року по 10.08.2017 року, окрім добових надано: вода «трускавецька» 1,5 л, газовано, на суму 774,00грн; «кока-кола», 1,5 л, на суму 2 300,00 грн; шоколад «корона» на суму 970,00грн; балик «монастирський» на суму 796,50 грн; гумка «дірол» на суму 280,00 грн;
- копії звіту від 10.07.2017 року, відповідно до змісту якого водієм ОСОБА_3 , на час перебування у відрядженні у період з 01.08.2017 року по 10.08.2017 року, окрім добових надано: вода «Боржомі», в склі, 0,5л на суму 4 320,00грн; вода «Ааква Няня» на суму 7 696,80 грн; вада «кока-кола» 1,5л на суму 4 719,60;
- копії звіту від 10.07.2017 року, відповідно до змісту якого водієм ОСОБА_4 , на час перебування у відрядженні у період з 01.08.2017 року по 10.08.2017 року, окрім добових надано: вода «трускавецька» 1,5 л газовано на суму 774,00грн; «кока-кола» 1,5 л на суму 4 719,60 грн; напій безалкогольний «Берн» 0,5 л на суму 8 676,00грн; балик «монастирський» на суму 360,90 грн;
Колегія суддів вважає за необхідно зауважити, що фактично усі копії звітів використаних на відрядження коштів та продуктів харчування містять відомості нереальних обсягів споживання водіями позивача напоїв та продуктів харчування, навіть з урахуванням, що відрядження тривало десять діб.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що витрати понесені позивачем з придбання напоїв та продуктів харчування не може бути віднесено до валових витрат, оскільки такі не підтверджені належними та допустимими доказами.
Слід зауважити, що проведеною перевіркою встановлено, що суми податку на додану вартість, сплаченого при придбанні напоїв та товарів харчування для водіїв, що перебувають у відрядженні, включено також до складу податкового кредиту, однак враховуючи, що надані позивачем докази не підтверджують реальності таких операцій колегія суддів погоджується з доводами податкового органу щодо протиправності таких дій позивача.
Крім того, з акту перевірки вбачається, що також, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень рішень слугувало встановлення податковим органом не включенням до складу прибутку коштів отриманих від надання в оренду нежитлового приміщення.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, у його власності перебуває нежитлове приміщення загальною площею 203.4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2016року.
Вказане приміщення позивач передав в оренду ФОП ОСОБА_5 згідно договору оренди нежитлового приміщення від 15.07.2016 року №150716 терміном на два роки.
Проте в ході перевірки, на підставі наданих підприємцем документів та Єдиного реєстру податкових накладних, не встановлено, що ОСОБА_1 задекларовано загальнорічний оподатковуваний дохід від надання в оренду вказаного нежитлового приміщення.
Більш того, позивачем також не складено податкових накладних за результатом вказаних взаємовідносин.
Згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Виходячи з вищевикладеного, саме одна з подій вказана вище, а не факт складання ПН/реєстрація у ЄРПН, викликає виникнення податкових зобов'язань з ПДВ у продавця.
Згідно пунку 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту але не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Крім того, проведеною перевіркою встановлено, що позивачем від ФОП ОСОБА_6 отримано дохід готівковими коштами у 2017 році на суму 3 779 466,40 грн, в тому числі податок на додану вартість на суму 629 911,07грн та за 2018 рік на суму 1 639 631,20 грн, в тому числі податок на додану вартість на суму 273 271,87 грн.
Натомість позивачем, у поданій звітності отриманий дохід відображено у меншому розмірі, зокрема: заниження сум доходу отриманого від ФОП ОСОБА_7 у 2017році на 141769,60 грн, за 2018 рік на суму 564383,80 грн.
Слід зауважити, що вказані обставини позивачем жодним чином не заперечуються та не спростовуються.
Відповідно наданих додаткових пояснень позивач з цього приводу вказує на відсутність у нього обов'язку щодо сплати податків за вказаних підприємців, оскільки не являється відносно них податковим агентом.
Також, проведеною перевіркою встановлено, що позивачем протягом 2017-2018 року для міжнародних перевезень транспортними засобами, що належать ФОП ОСОБА_1 залучалось 36 водіїв, з яких 5 водіїв були оформлені згідно наданих на перевірку трудових договорів а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_9 та 31 водій, з якими трудові договори не були оформлені, а саме: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 .
На запитання суду, в судовому засіданні представником позивача зазначено, що позивачу невідомі особи про які вказано в акті перевірки, поряд із цим, такі доводи позивача у повній мірі спростовано апелянтом.
Інформація щодо осіб, залучених позивачем отримано при перетині вказаними особами державного кордону, на транспортних засобах позивача та із супровідними документами позивача як перевізника.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що позивачем використовувалась наймана праця вказаних осіб, однак податок на доходи позивачем не нараховано та не сплачено.
Відповідно до підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, особи, які відповідно кодексу мають статус податкових агентів зобов'язані подавати у строки, встановлені цим кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.
Згідно вимог підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний період, що дорівнює податковому кварталу протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу.
Особи, які мають статус податкових агентів, зобов'язані надавати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) податковому органу за місцем свого розташування, що визначено у пункті 176.2 статті 176 Податкового кодексу України.
Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форми № 1 ДФ) регулюється наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4.
Таким чином, позивачем в порушення п.167.1 ст.167, п.п. 168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010року №2755- VI, не нараховано та не сплачено податок на доходи фізичних осіб за водіїв, які здійснювали міжнародні перевезення та не були оформлені за 2017-2018 роки у розмірі 167581,08 грн, та п.п. 1.1 п.161 підрозділу 10 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI чим занижено суму військового збору з доходів, виплачених найманим працівникам, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі за 2017-2018 роки на суму 13965,09 грн.
З огляду на викладені обставини, надані суду докази та пояснення, колегія суддів приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції постановлено без дослідження фактичних обставин справи та без надання належної оцінки доказам.
Посилання ж суду першої інстанції на фактичне отримання позивачем наказу про призначення перевірки менше ніж за 10 календарних дів, в даному випадку не свідчить про протиправність дій щодо проведення такої перевірки.
Згідно приписів п. 77.4 ст. 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідного наявної в матеріалах копії повідомлення про вручення поштового направлення копію наказу ГУ ДФС в Чернігівській області від 17.05.2019 №1044 "Про проведення документальної планової перевірки", яка проводилась з 28.05.2019, вручена позивачу 21.05.2019, тобто за 7 днів до початку проведення перевірки, однак не враховано, що надіслано такий на адресу позивача 17.05.2019 року, тобто більше ніж за 10 календарних днів до дня проведення перевірки.
Відтак, висновки суду першої інстанції, що перевірку проведено з порушенням положень ст. 77 ПК України не відповідають ні нормам чинного законодаства ні фактичним обставинам справи (т.1 а.с. 148).
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідачів викладені в апеляційних скаргах підкріплені належними та допустимими доказами, які підтверджують правомірність оскаржуваного рішення та відповідно відсутність підстав для задоволення позову.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи відповідачів викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Черкаської обласної прокуратури підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, та прийняттю нового рішення, згідно з яким позов ОСОБА_41 слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог про сплату боргу (недоїмки), рішення про накладення штрафних санкцій задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року скасувати, прийняти нову постанову якою позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя І. О. Лічевецький
Суддя О. М. Оксененко
(Повний текст постанови складено 19.11.2021)