майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"11" листопада 2021 р. м. Житомир Справа № 906/630/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Маріщенко Л.О.
секретар судового засідання: Малярчук Р.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Крушевський В.В. дов. від 01.09.2021
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича-комерційна фірма "Атлант-плюс"
до Приватного підприємства "Житомиркомплексбуд"
про стягнення 505 110,6 грн.
ТОВ "Виробнича-комерційна фірма "Атлант-плюс" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до ПП "Житомиркомплексбуд" про стягнення 505 110,60 грн коштів, перерахованих у якості попередньої оплати.
При цьому позивач посилається на виконання відповідач зобов'язань щодо поставки оплаченого позивачем товару, у в'язку з чим, останній вимагає повернення сплачених коштів відповідно до ст. 693 ЦК України.
Ухвалою суду від 11.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 906/630/21 за правилами загального позовного провадження.
09.07.2021 до суду від відповідача надійшов відзив. В даному відзиві, відповідач просить суд: відмовити в позові в повному обсязі та розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами без участі представника Приватного підприємства "Житомиркомплексбуд". При цьому, відповідач зазначає, позивачем не було направлено на адресу відповідача вимога про поставку товару чи повідомлення про конкретну дату прибуття уповноваженої особи покупця на склад постачальника за отриманням цього товару, а лише вимога про негайне повернення коштів за непоставлений товар, яка не містить вимоги про поставку товару на спірну грошову суму. Отже, строк виконання відповідачем обов'язку передати товар на момент звернення позивачем до суду не настав.
Ухвалою суду від 12.07.2021 строк підготовчого провадження продовжено.
04.10.2021 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, хоча був належним чином повідомлений про час, день та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд
Позивач відповідно до платіжного доручення від 29.12.2020 № 14750 на підставі рахунку-фактури від 29.12.2020 № НФ-0000347 сплатив за товар на розрахунковий рахунок ПП "Житомиркомплексбуд" 505 110,60 грн.
У позовній заяві позивач зазначає, що договір з відповідачем у письмовій або електронній формі не укладався.
Позивач направляв ПП "Житомиркомплексбуд" вимогу №2 від 05.05.2021 про повернення оплачених коштів на суму 505 110,60 грн. При цьому позивач зазначає, що постачальник станом на день направлення вимоги поставки профілю та фурнітури, не здійснено, у зв'язку з чим позивач вимагав негайно повернути грошові кошти у розмірі 505 110,60 грн протягом п'яти банківських днів від дня отримання даної вимоги.
Факт отримання відповідачем вказаної вимоги не заперечується ним у відзиві на позовну заяву.
Однак, кошти повернуті позивачу не були.
Отже, посилаючись на ч. 2 ст. 693, ст. 530 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути з відповідача 505 110, 60 грн попередньої оплати за непоставлений товар.
Згідно положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З цією нормою кореспондується і стаття 175 ГК України, якою визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до приписів статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з абзацом 4 статті 174 ГК господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Дана норма кореспондується зі статтею 11 ЦК України, якою визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 202 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з приписами статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (стаття 207 ЦК України).
За приписами статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини та положення чинного законодавства України, суд прийшов до висновку, що в даному випадку сторонами у справі у спрощений спосіб шляхом виставлення ПП "Житомиркомплексбуд" Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробнича комерційна " рахунку №НФ-0000347 від 29.12.2020 на суму 505 110,60 грн для оплати товарно-матеріальних цінностей, перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича комерційна " 29.12.2020 ПП "Житомиркомплексбуд" грошових коштів у сумі 505 110,60грн згідно платіжного доручення №14750, отримання цих коштів відповідачем, було укладено усний договір поставки.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу набуває право вимагати від постачальника передачі товару та зобов'язаний здійснити його оплату.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як свідчать матеріали справи, позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату здійснив відповідачу передплату у розмірі 505 110,60 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.
Таким чином у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов'язок поставити останній.
Проте, відповідач не здійснив поставку вказаного у рахунку товару, та не повернув позивачу сплачені в якості попередньої оплати кошти в розмірі 505 110,60 грн.
Приписами ч.2 ст.693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З огляду на вказану норму, порушення продавцем строку передання покупцеві попередньо оплачених товарів породжує на стороні покупця дві правомочності, одну із яких покупець може використати на свій розсуд: 1) пред'явити вимогу про передання оплаченого товару; 2) вимагати повернення суми попередньої оплати. Реалізація другої із названих правомочностей означає, що він конклюдентними діями відмовився від прийняття виконання. Відмову від прийняття виконання в такий спосіб у цьому випадку слід вважати такою, що ґрунтується на спеціальному положенні ч.2 ст.693 ЦК України і є правомірною.
Отже, визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Керуючись наведеним, позивач направив відповідачу вимогу від 05.05.2021 №2 про повернення, протягом п'яти днів від дня отримання вказаної вимоги, суми попередньої оплати 505 110,60 грн, котра була перерахована відповідачу.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ПП "Житомиркомплексбуд" поставило позивачу товар, або докази повернення суми попередньої оплати.
Враховуючи, що відповідач не поставив позивачу товар та не повернув сплачену позивачем суму попередньої оплати, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 505 110,60 грн обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Житомиркомплексбуд" (12441, Житомирська область, Житомирський район, смт. Новогуйвинське, вул. 9-ої П'ятирічки, буд. 11, кв. 59, код ЄДРПОУ 35763423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича-комерційна фірма "Атлант-плюс" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Металургів, 32, код ЄДРПОУ 36107594) -505 110,60 грн попередньої оплати та 7 576,66 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 22.11.21
Суддя Маріщенко Л.О.
Віддрукувати:
1- в справу
2-3 - сторонам (рек)