вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" жовтня 2021 р. Справа№ 910/15211/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Грека Б.М.
Верховця А.А.
за участю секретаря судового засідання Кудько О.О.
та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 11.10.2021,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на ухвалу господарського суду міста Києва від 07.07.2021 (в частині кредиторських вимог АТ «КБ «ПриватБанк»)
у справі №910/15211/20
за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхолдингсервіс"
про банкрутство
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхолдингсервіс".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 відкрито провадження у справі №910/15211/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрохолдингсервіс"; визнано вимоги кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрохолдингсервіс" на загальну суму 215 306 622,73 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 03.03.2021; введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрохолдингсервіс" з 03.03.2021; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича.
31.03.2021 від АТ КБ "ПриватБанк" надійшла заява з додатковими грошовими вимогами до боржника. В якій вказано, що у зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором від 25.04.2013 №2У043Г станом на 24.03.2021 боржник має заборгованість - 682 453 873,46 грн, яка складається з заборгованості за кредитом, визнанної судом ухвалою від 03.03.2021 у сумі 215 040 588,07 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 134 259 361, 23 грн, заборгованості по пені у сумі 333 153 924,16 грн. В заяві вказано, що враховуючи те, що ухвалою суду від 03.03.2021 визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрохолдингсервіс" на загальну суму 215 306 622, 73 грн (сума основної заборгованості за договорами від 25.04.2013 №2У042Г, від 25.04.2013 №2У043Г), банк вважає за необхідне заявити додаткові грошові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрохолдингсервіс" в розмірі 468 636 218, 36 грн, що складається з: 134434877,84 грн - заборгованості за відсотками, 351554,84 грн - заборгованості з комісії та 333849785,68 грн - заборгованості по пені. Згідно з п.п. 4, 6 ч. 1 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства вимоги АТ КБ «ПриватБанк» мають бути задоволені в наступній черговості: 134786432,68 грн (заборгованість за відсотками 134434877,84 грн; 351554,84 грн - заборгованості з комісії) - четверта черга задоволення; 333849785,68 грн заборгованості по пені - шоста черга задоволення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2021 у справі №910/15211/20 задоволено часково вищевказану заяву, визнано кредитором у справі № 910/15211/20 по відношенню до боржника, крім іншого, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" на суму 683 661 846,26 грн, з яких: 70 560,00 грн - перша черга; 349 741 500,58 грн - четверта черга, 333 849 785,68 грн - шоста черга, в іншій частині вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" відмовлено.
Приймаючи вищевказану ухвалу, суд першої інстанції куруючись ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства, визнав заявлені кредиторські вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" з віднесенням до наступної черговості задоволення вимог кредиторів: 70 560,00 грн - перша черга; 349 741 500,58 грн - четверта черга, 333 849 785,68 грн - шоста черга. Суд відмовив в частині визнання грошових вимог банку щодо винагороди за користування кредитом у сумі 351 554, 84 грн, пославшись на те, що винагорода за користування кредитом значна та договором не визначено, за які саме послуги банку встановлена заявлена винагорода, оскільки кредитними договорами №2У042Г, №2У043Г передбачено, що саме за користування кредитом боржник вже сплачує річні відсотки. Також судом вказано, що кредитором не подано належних доказів, з яких можна було б визначити порядок нарахування зазначеної суми винагороди.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції у відповідній частині, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати резолютивну частину ухвали господарського суду міста Києва від 07.07.2021 по справі №910/15211/20 щодо визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" та прийняти нове рішення в частині визнання грошових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", змінивши та виклавши вказану частину ухвали господарського суду міста Києва від 07.07.2021 по справі №910/15211/20 наступним чином: "Визнати вимоги кредитора Акціонерного товариства Комерційний анк "ПриватБанк" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРХОЛДИНГСЕРВІС" в розмірі 134 786 432, 68 грн, що вносяться до реєстру вимог кредиторів до IV черги задоволення; 333 849 785, 68 грн доVI черги задоволення та витрати щодо сплати судового збору та авансування винагороди арбітражному керуючому у сумі 70 560, 00 грн до 1 черги задоволення".
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що за відсутності судових рішень щодо визнання відповідних умов Кредитних договорів недійсними суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог АТ КБ "ПриватБанк" з винагороди цілком неправомірно. Крім того, судом першої інстанції безпідставно було застосовано до спірних правовідносин правові норми щодо відсутності обов'язку оплати винагороди за кредитними договорами з боку фізичної особи (споживача). Боржник не є споживачем, и до цих договорів не застосовуються жодні норми, що регулюють споживчі кредити, й у будь- якому разі, Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не підлягають застосуванню до правовідносин банків з юридичними особами. Судом першої інстанції не було взято до уваги, що спірна винагорода за своєю правовою природою не є процентами за користування кредитом у розумінні ст.ст. 1048, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, а є забезпечувальним зобов'язанням, яке застосовуюється лише за умови позитивного значення винагороди під час розрахунку. При цьому, судом не зазначено жодної норми, яка була порушена сторонами кредитного договору при визначенні зобов'язань позичальника з оплати винагороди в кредитних договорах. Скаржник зазначає, що твердження суду першої інстанції про те, що сума винагороди за користування кредитом значна та договором не визначено, за які саме послуги банку встановлена винагорода, оскільки кредитними договорами передбачено, що саме за користування кредитом боржник вже сплачує річні відсотки є необгрунтованим з огляду на те, що відповідно до умов п. А.12 позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом. Розмір винагороди розраховується згідно з формулою, наведеною у п. 4.7 договору (у редакції Договору про внесення змін від 12.08.2016), а також кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
13.09.2021 до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Агро Комплект» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції цілком правомірно відхилив вимоги банку в частині винагороди у розмірі 351 554,84 грн, оскільки сума винагороди за користування кредитом значна, договорами не визначено, за які саме послуги банку встановлена винагорода (кредитними договорами передбачено, що саме за користування кредитом боржник вже сплачує річні відсотки), а також кредитором не подано належних доказів, з яких можна було б визначити порядок нарахування зазначеної суми. Скаржник помилково зазначає про те, що суд першої інстанції відхилив такі вимоги банку з підстав недійсності окремих положень кредитних договорів, в той час як у оскаржуваній ухвалі було зазначено інші підстави для відхилення таких вимог: кредитним договором не встановлено, за які саме послуги банку встановлена винагорода; не подано належних доказів, з яких можна було б визначити порядок нарахування зазначеної суми. Отже, кредитором АТ КБ «Приватбанк» не доведено належними та допустимими доказами заявлені ним грошові вимоги у розмірі 351 554,84 грн. (заборгованості за винагородою згідно з п.4.7 Кредитного договору).
06.10.2021 до Північного апеляційного господарського суду від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРХОЛДИНГСЕРВІС" надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні без його участі.
В судовому засіданні 06.10.2021 представник скаржника уточнила вимоги апеляційної скарги та просила суд скасувати оскаржувану ухвалу в частині відмови у задоволенні кредиторських вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" щодо винагороди у розмірі 351 554, 84 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати ці кредиторські вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", про вказані уточнення суд зазначив в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 у даній справі.
11.10.2021 до Північного апеляційного господарського суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що з тексту апеляційної скарги, та з пояснень, наданих представником АТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні, вбачається незгода Банку з оскаржуваною ухвалою саме в частині відмови суду першої інстанції у визнанні грошових вимог Банку в розмірі 351 554,84 - заборгованості за винагородою, в іншій частині вказана ухвала господарського суду не оскаржується. Скаржник уточнює прохальну частину апеляційної скарги банку та просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 по справі №910/15211/20 виключно в частині відмови включити до грошових вимог Банку заборгованості за винагородою в розмірі 351 554,84 грн. Суд приймає ці пояснення, як зміну предмета апеляційної скарги, що узгоджується із мотивувальною частиною апеляційної скарги. Оскаржувана ухвала переглядається судом апеляційної інстанції лише в частині відмови у визнанні грошових вимог банку щодо винагороди за користування кредитом у сумі 351 554, 84 грн.
В судове засідання 11.10.2021 з'явились представник скаржника, представник ТОВ «Агро Комплект».
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку за можливе здійснювати розгляд скарги.
В судовому засіданні 11.10.2021 представник скаржника з урахуванням своїх пояснень поданих 11.10.2021 підтримала вимоги апеляційної скарги, просила суд скасувати оскаржувану ухвалу в частині відмови у задоволенні кредиторських вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" щодо винагороди у розмірі 351 554, 84 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати ці кредиторські вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк". Представник ТОВ «Агро Комплект» заперечив проти її задоволення.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін в тій частині, що оскаржується, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням пояснень, наданих представником АТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні та поданих до суду 11.10.2021, зміст та вимоги апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оскаржуваною ухвалою лише в частині відмови у визнанні грошових вимог Банку в розмірі 351 554,84 грн - заборгованості за винагородою. В іншій частині оскаржувана ухвала господарського суду не оскаржується. Суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 по справі №910/15211/20 в частині відмови у визнанні грошових вимог банку щодо заборгованості за винагородою в розмірі 351 554,84 грн.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи оскаржувану ухвалу в частині відмови у визнанні кредиторських вимог АТ КБ "ПриватБанк" щодо нарахованої заборгованості за винагородою у розмірі 351 554, 84 грн за кредитними договорами від 25.04.2013 №2У042Г, №2У043Г, встановив наступне.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 у даній справі, яка набрала законної сили, судом першої інстанції встановлені наступні обставини: « 25 квітня 2013 року між ТОВ «УКРХОЛДИНСЕРВІС» та Публічним акціонерним товариством Комерційним Банком «ПриватБанк» було укладений Кредитний договір №2У042Г.
05 лютого 2014 року між сторонами було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору №2У042Г від 25.02.2014 року.
30 грудня 2014 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору №2У042Г від 25.04.2013 року.
11 грудня 2015 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору №2У042Г від 25.04.2013 року.
25 квітня 2016 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору №2У042Г від 25.04.2013 року.
25 липня 2016 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору №2У042Г від 25.04.2013 року.
12 серпня 2016 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору №2У042Г від 25.04.2013 року.
Відповідно до п.п. А.1., А.2, 1.1., 2.1.2 Кредитного АТ КБ «ПриватБанк» за наявності вільних грошових коштів зобов'язався надати ТОВ «УКРХОЛДИНГСЕРВІС» кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом 372 944,00 грн. для здійснення Позичальником платежів, пов'язаних з його господарською діяльністю, в обмін на зобов'язання ТОВ «УКРХОЛДИНГСЕРВІС» щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим Договором терміни.
Згідно з п.п. 1.2., А.З. Кредитного договору термін повернення кредиту - згідно з Графіком зменшення поточною ліміту - був визначений - 24.04.2017 р.
Відповідно до п. п. А.6., А.8., 4.1. Кредитного договору за користування кредитом ТОВ «УКРХОЛДИНГСЕРВІС» зобов'язалося сплачувати проценти у розмірі 12,00 % річних, датою сплати процентів - 24.04.2017 р.
Пунктами А.7. 4.2. Кредитного договору визначено, що у випадку порушення Позичальником будь-якого грошового зобов'язання Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 24 (двадцять чотири) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Свої зобов'язання за Кредитним договором Кредитор виконав в повному обсязі, що підтверджується виписками про рух коштів. Боржник свої зобов'язання виконав частково.
Порядок розрахунків затверджений п. 4 Кредитного договору.
Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору, за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно пп. 1.2, 2.2.3. 2.2.16. 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 Договору, Позичальник сплачує проценти за користування кредитом, зазначені у п. А.6 Договору.
Відповідно до п. 4.2 Договору та ст. 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених пп. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 Договору, Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом, зазначені у п. А.7 Договору.
Відповідно до умов п. А. 12 позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом. Розмір винагороди розраховується згідно з формулою, наведеною у п. 4.7 договору.
Згідно з п. 5.7. Кредитного договору терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені та штрафів за Кредитним договором встановлені сторонами тривалістю 15 років.
Даний Договір про внесення змін був підписаний сторонами із використанням електронного цифрового підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис».
У порушення зазначених норм закону та умов Договору Боржник зобов'язання за вказаним Кредитним договором належним чином не виконав, а саме не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості, що підтверджується також виконавчим написом № 5340, виданим 20.06.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною та зареєстрованим в реєстрі за № 5340 щодо стягнення у безспірному порядку з ТОВ «УКРХОЛДИНГСЕРВІС» заборгованою і за Договором № 2У042Г від 25.04.2013 у розмірі 730 779,00 грн.
Вказаний документ було пред'явлено до примусового виконання. 13.07.2017 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по стягненню заборгованості за Кредитним договором № 2У042Г. Водночас, заходи вжиті в рамках виконавчого провадження не призвели до погашення заборгованості Боржника.
25 квітня 2013 року між ТОВ «УКРХОЛДИНГСЕРВІС» та Публічним акціонерним товариством Комерційним Банком «ПриватБанк» було укладений Кредитний договір №2У043Г.
05 лютого 2014 року між сторонами було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору №2У043Г від 05.02.2014 року.
30 грудня 2014 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін №2 до Кредитного договору №2У043Г від 25.04.2013 року.
11 грудня 2015 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін Кредитного договору №2У043Г від 25.04.2013 року.
12 березня 2016 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору №2У043Г від 25.04.2013 року.
25 липня 2016 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору №2У043Г від 25.04.2013 року.
12 серпня 2016 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору №2У043Г від 25.04.2013 року.
Відповідно до п.п. А.1., А.2, 1.1., 2.1.2 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін від 12.08.2016) АТ КБ «ПриватБанк» за наявності вільних грошових коштів зобов'язався надати ТОВ «УКРХОЛДИНГСЕРВІС» кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом 215 075 645,00 грн. для здійснення Позичальником платежів, пов'язаних з його господарською діяльністю, в обмін на зобов'язання ТОВ «УКРХОЛДИНГСЕРВІС» щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим Договором терміни.
Згідно з п.п. 1.2., А.З. Кредитного договору термін повернення кредиту - згідно з Графіком зменшення поточного ліміту - був визначений - 03.03.2017 р.
Відповідно до п. п. А.6., А.8., 4.1. Кредитного договору за користування кредитом ТОВ «УКРХОЛДИНГСЕРВІС» зобов'язалося сплачувати проценти у розмірі 12.00 % річних, датою сплати процентів є 03.03.2017 р.
Пунктами А.7. 4.2. Кредитного визначено, що у випадку порушення Позичальником будь-якого грошового зобов'язання Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 24 (двадцять чотири) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Свої зобов'язання за Кредитним договором Кредитор виконав в повному обсязі, що підтверджується виписками про рух коштів. Боржник свої зобов'язання виконав частково.
Порядок розрахунків затверджений п. 4 Кредитного договору.
Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору, за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно пп. 1.2, 2.2.3. 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 Договору, Позичальник сплачує проценти за користування кредитом, зазначені у п. А.6 Договору.
Відповідно до п. 4.2 Договору та ст. 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених пп. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 Договору. Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом, зазначені у п. А.7 Договору.
Відповідно до умов п. А. 12 позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом. Розмір винагороди розраховується згідно з формулою, наведеною у п. 4.7 договору.
Згідно з п. 5.7. Кредитного договору терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені та штрафів за Кредитним договором встановлені сторонами тривалістю 15 років.
Даний Договір про внесення змін був підписаний сторонами із використанням електронного цифрового підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис».
У поданому відзиві боржник заперечує щодо нарахування пені, відсотків та винагороди.
Боржником визнається лише сума основного боргу у розмірі 215 306 622,73 грн за кредитними договорами.»
Суд першої інстанції у вищевказаній ухвалі, яка є чинною, визнав наявними усі правові підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника щодо вимог основного боргу у розмірі 215 306 622,73 грн за кредитними договорами.
За результатами розгляду заяви АТ КБ «ПриватБанк» з додатковими грошовими вимогами до боржника, суд першої інстанції, крім іншого, відмовив в частині визнання грошових вимог банку щодо винагороди за користування кредитом у сумі 351 554, 84 грн.
Оскаржувана ухвала переглядається судом апеляційної інстанції саме в цій частині.
За умовами Кредитних договорів від 25.04.2013 №2У042Г, №2У043Г (із внесеними змінами згідно з додатковими угодами та договорами про внесення змін), окрім фіксованого розміру процентів за користування кредитом, боржник (позичальник, ТОВ «Укрхолдингсервіс») зобов'язався сплачувати банку (АТ КБ «ПриватБанк») винагороду за користування кредитом. При невиплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою. Оплату за користування кредитом за вказаними кредитними договорами встановлено двома способами, а саме, проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки в розмірі 12 % річних та винагорода за користування кредитом згідно з договорами, сплата якої визначена у формулі, до якої, крім іншого, включено дані щодо офіційного курсу гривні до долару США.
Судом встановлено, що зазначена у вказаних кредитних договорах формула має значну кількість змінних величин, з яких неможливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Так, відповідно до умов п. А 12 вказаних кредитних договорів позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом. Розмір винагороди розраховується згідно з формулою, наведеною у п. 4.7 договору. Згідно з п. 4.7 вказаних кредитних договорів, із врахуванням змін, внесених до цих договорів позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом у розмірі, згідно з формулою, наведенною у цьому пункті договорів, де V - сума винагороди за користування кредитом; П - числове значення фіксованої процентної ставки згідно цього договору (п.А.6., п. А.7.); Д - базіс днів у році для розрахунку процентів - 360 днів; Кпог - офіційний курс української гривні до долару США на день розрахунку; n - порядковий номер дня розрахунку історії цього договору; і - порядковий номер дня в історії цього договору; Аі - різниця між сумою видачі та сумою погашення кредиту за визначену дасу, що відповідає порядковому номеру дня «і»; Рі - сума погішених проценсув «Р» за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня «і»; Кі - офіційний курс гривні до долару США на визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня «і»; Sn - вхідне сальдо на деь розрахунку. Кредитором не подано належних доказів, з яких можна було б визначити порядок нарахувння зявленої суми винагороди, неможливо перевірити правильність поданного банком розрахунку заявленої суми винагороди, оскільки у розрахунку не наведені всі визначені формули величини. Обгрунтованих пояснень щодо цього розрахунку представник банку у судовому засіданні на запитання суду апеляційної інстанції також не надала.
Крім іншого, вищевказана формула нарахування винагороди не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає частині 6 статті 1056-1 ЦК України.
Винагорода за користування кредитом за формулою, яка визначена у вказаних кредитних договорах та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки.
Нарахування/виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов'язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.
Подібні правові позиції містяться в постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018 у справі №910/11436/16, від 21.07.2021 у справі №910/14918/20, відповідно до яких нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме, за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника, є незаконною.
Вказана правова позиція відображена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2019 у справі №904/8902/17 про банкрутство ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа", відповідно до якої стаття 1056-1 ЦК України не передбачає можливості визначати у кредитному договорі одночасно фіксовану та змінювану кредитну ставку.
Судова колегія звертає увагу, що пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов'язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.
Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов'язані з укладенням правочину.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.
Таку ж позицію висловив і Конституційний Суд України у рішенні від 10.11.2011 у справі № 15-рп/2011 та у пункті 3.2 цього рішення вказав, що "одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу (ЦК України - колегія суддів). Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності". Ця позиція викладена була безвідносно до суті розглянутого Конституційним Судом України питання, тому застосовується колегією суддів у цій справі.
Так, принципи справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Більше того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що поведінка учасників правовідносин має відповідати іншим засадам цивільного законодавства таким, як справедливість, добросовісність, розумність.
Таку правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 № 920/418/19, від 07.04.2021 у справі №910/10514/20 та в низці інших справ.
Закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що має місце порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності, оскільки умовами вказаних кредитних договорів фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку про відхилення грошової вимоги заявника до боржника за кредитним договором від 25.04.2013 №2У042Г в частині заборгованості за винагородою у розмірі 351 554, 84 грн.
Судова колегія зазначає, що свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, чого не вбачається з редакції формули винагороди, яка залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки, має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі №904/2073/20 від 19.03.2021, ухвалену в справі в позовному провадженні, судом відхиляються, оскільки правовідносини не є релевантними цій справі. Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що з моменту відкриття щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є рівномірне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника, що істотно відрізняє позовне провадження та провадження у справі про банкрутство.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у справі №910/14918/20 від 21.07.2021.
Таким чином, скаржником не здійснено обґрунтоване посилання на конкретні підстави апеляційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у визнанні вимог АТ КБ "Приват Банк" до боржника щодо заборгованості за винагородою у розмірі 351 554, 84 грн.
Інших доводів скаржника по суті заявлених вимог, які б спростували висновки суду, покладені в основу оскаржуваного судового рішення та впливали на його правильність в апеляційній скарзі не наведено.
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення; оскаржувану ухвалу суду першої інстанції у даній справі -залишити без змін в частині відмови у визнанні кредиторських вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в розмірі 351 554, 84 грн - заборгованості за винагородою.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276, 282, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду міста Києва від 07.07.2021 у справі №910/15211/20 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в розмірі 351 554, 84 грн заборгованості за винагородою - залишити без змін.
Матеріали справи №910/15211/20 направити до господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.
Повний текст складено 13.10.2021.
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді Б.М. Грек
А.А. Верховець