ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 листопада 2021 року м. Київ № 640/15135/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві в якому просив: визнати протиправними та скасувати повністю податкові-повідомлення рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 14.04.2020р. № 0086063-3314-2655 та № 0086064-3314-2655.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані рішення є протиправними, а відтак підлягає скасуванню, оскільки контролюючим органом всупереч вимог законодавства застосовано збільшені ставки податку до об'єктів нерухомості, які є власністю позивача.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваного рішення діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником таких об'єктів нерухомості:
- нежилого приміщення, загальною площею 172, 5 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- гаража, загальною площею 12, 5 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
14.04.2020р. Головним управління ДПС у м. Києві було винесено податкові повідомлення-рішення:
- № 0086063-3314-2655, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2019 рік у розмірі 10 797, 64 грн.;
- № 0086064-3314-2655, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2019 рік у розмірі 447, 73 грн.
Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду для захисту своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поняття, склад та порядок адміністрування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки були введені в Податковий кодекс України з моменту його прийняття у 2010 році в ст. 265 розділу ХII «Місцеві податки та збори» ПК України. При цьому, згідно з п.п. 265.1.1 п.265.1 ст. 265 ПК України (в редакції Закону № 2755-VІ від 02.12.2010 р.) платниками цього податку визначені фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.
З 1 січня 2015 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, зокрема, розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості.
Податок на майно належить до місцевих податків та згідно з п.10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (п.п.10.1.1 п.10.1 ст. 10 ПК України).
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування згідно з положеннями підпункту 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Так, щодо податкового повідомлення-рішення від 14.04.20120р. № 0086064-3314-2655, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2019 рік у розмірі 447, 73 грн., суд зазначає таке.
Правовими положеннями пп. «г» пп. 14.1.1291 п. 14.1 ст. 14 ПК України регламентовано, що об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки.
Згідно з пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів - платника податків, зокрема документів на право власності.
Судом встановлено, що вищезазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відносно позивача як власника гаража загальною площею 12, 5 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Так, 23.06.2011 Київська міська рада прийняла рішення №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким установлено нові податки та збори в м. Києві, в тому числі податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Рішенням Київради від 28.01.2015 №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» внесено зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві», виклавши його в новій редакції, встановлено нові податки та збори в м. Києві, в тому числі податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю, та, поміж іншого, затверджено положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (додаток 1).
18.10.2018 Київською міською радою прийнято рішення №1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», пунктом 1.1 якого внесено зміни до місцевих податків і зборів у місті Києві, в тому числі до оподаткування нерухомого майна шляхом викладення в новій редакції додатку 1 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (в редакції рішення від 28.01.2015 №58/923).
Додаток 1 до вищевказаного рішення містить таблицю №1 «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яка в розділі «Гаражі» містить пункт 1242.1 «Гаражі наземні». Відповідно до цього пункту ставка податку на гаражі наземні становить 1,500 за 1 кв.метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати) як для юридичних, так і для фізичних осіб для усіх місць розташування (зональності).
Згідно з пунктом 3 вищевказаного рішення воно застосовується з 01.01.2019.
Вказане рішення Київради опубліковане в газеті «Хрещатик», 2018/11, №120.
Вищевикладене встановлено Верховним Судом в ході розгляду справи № 640/25101/19 під час касаційного провадження № К/9901/2422/21 про що зазначено в постанові від 21.06.2021р., а відтак в силу ч. 4 ст. 78 КАС України не потребує доказування.
В подальшому, Київською міською радою рішення від 19.05.2019 №902/7558 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким внесено зміни до таблиці №1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (у редакції рішення Київської міської ради від 18.10.2018 року №1910/5974) за кодами класифікації будівель та споруд шляхом викладення п.1242.1 в такій редакції: « 1242.1 Гаражі наземні 0,400; 0,400».
Так, з розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019р. по об'єктах оподаткування, які належать ОСОБА_1 , вбачається, що позивачу по об'єкту оподаткування «гараж» за 2019р. визначено до сплати: 447, 73 грн. (65, 20 грн. за січень-травень 2019р. щомісячно, виходячи із ставки податку 1, 5 % та 17, 39 грн. за червень-грудень 2019р. щомісячно, виходячи із ставки податку 0, 4 %).
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що відповідач визначаючи до сплати суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2019 рік у розмірі 447, 73 грн. по об'єкту оподаткування «гараж» загальною площею 12, 5 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , діяв у порядку та спосіб визначені Конституцією та законами України, а відтак підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.20120р. № 0086064-3314-2655, відсутні.
Так, щодо податкового повідомлення-рішення від 14.04.20120р. № 0086063-3314-2655, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2019 рік у розмірі 10 797, 64 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.
У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Згідно з пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів - платника податків, зокрема документів на право власності.
Судом встановлено, що вищезазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відносно позивача як власника нежитлового приміщення, загальною площею 172, 5 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Як зазначено вище, 23.06.2011 Київська міська рада прийняла рішення №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким установлено нові податки та збори в м. Києві, в тому числі податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Так, з розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019р. по об'єктах оподаткування, які належать ОСОБА_1 , вбачається, що позивачу по об'єкту оподаткування «нежитлове приміщення» за 2019р. визначено до сплати: 10 797, 64 грн. (899, 80 грн. за січень-грудень 2019р. щомісячно, виходячи із ставки податку 1, 5 %).
При цьому, вирішуючи питання щодо ставки податку, відповідач виходив з того, що належний позивачу об'єкт нерухомості є нежитловим приміщенням з кодом території (КОАТУУ) 8036100000.
Водночас, позивачем жодних доказів на підтвердження факту належності нежитлового приміщення (загальною площею 172, 5 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке відповідно до відомостей з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна належить позивачу) до типу, що передбачає обрахування за іншою ставкою, ніж визначено відповідачем в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, не надано.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що відповідач визначаючи до сплати суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2019 рік у розмірі 10 797, 64 грн. по об'єкту оподаткування «нежитлове приміщення» загальною площею 172, 5 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , діяв у порядку та спосіб визначені Конституцією та законами України, а відтак підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.20120р. № 0086063-3314-2655, відсутні.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв у порядку та спосіб визначені Конституцією та законами України, а відтак підстави для їх скасування та задоволення позовних вимог відсутні.
Також, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська