ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 листопада 2021 року м. Київ № 640/23599/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про скасування рішення, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 № 403 від 21.09.2017р. винесене Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку другої групи датою винесення оскаржуваного рішення, а саме 21.09.2017р.;
- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі рішення про відмову у прийнятті звітності № 3030/ФОП/26-15-33-15-15 від 06.07.2020р. ФОП ОСОБА_1 винесене Головним управління ДПС у м. Києві;
- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати з судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки відповідача, які слугували підставою прийняття оскаржуваних рішень є помилковими. Крім того, наголошує, що відповідачем порушено процедуру прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, оскільки перевірка не проводилась та відповідний акт за результатами такої перевірки не складався.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку у відповідача як платник податків.
21.09.2017р. Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято рішення № 403, яким позивачу анульовано реєстрацію платника єдиного податку на підставі абз. 8 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України, а саме у зв'язку із наявністю податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів. Документом, яким підтверджує наявність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку зазначено довідку про наявність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку від 21.09.2017р. № 403 та заяву платника податків про обрання спрощеної системи оподаткування від 13.01.2014р. № 1426515110246.
02.07.2020р. відповідачем отримано від позивача декларацію платника єдиного податку за І півріччя 2020р. за № 83724.
Однак, листом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 06.07.2020р. № 30302/ФОП/26-15-33-15-15 позивача повідомлено про відмову у прийнятті декларації платника єдиного податку за І квартал 2020 року, яка була прийнята 02.07.2020р. № 83724, у зв'язку з порушенням нормативно-правових актів, а саме, подання податкової декларації з недостовірним значенням обов'язкового реквізиту «звітний (податковий) період» (не відповідає обраному режиму оподаткування).
Позивач вважаючи вищезазначені рішення протиправними звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, ознайомившись із доводами представників сторін, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з того, що згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Відповідно до абзацу 2 пункту 294.1 статті 294 Податкового кодексу України податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал.
Податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду (пункт 294.2 статті 294 Податкового кодексу України).
Згідно із пунктом 295.3 статті 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів (підпункт 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.
Пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу України передбачено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки. При цьому реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 21.02.2018р. у справі №№813/1465/17, адміністративне провадження №К/9901/5215/17; від 15.05.2018р. у справі №813/676/17, адміністративне провадження №К/9901/41942/18.
З матеріалів справи вбачається, що несплата позивачем узгодженої суми грошового зобов'язання з єдиного податку протягом двох послідовних кварталів встановлена контролюючим органом на підставі аналізу даних ІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника.
На підставі вказаної інформації відповідачем складена довідка від 21.09.2017р. № 403.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази проведення контролюючим органом, згідно пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України перевірки позивача, за результатами якої встановлено порушення вимог абзацу 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, про що складено відповідний акт.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом, всупереч вимогам пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України перевірку проведено не було, відповідно і акт перевірки останнім не складався, що свідчить про порушення умов і порядку прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку та як наслідок наявності правових підстав для його скасування.
З огляду на вказане, позовні вимоги про визнання протиправним рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 № 403 від 21.09.2017р. винесене ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві та зобов'язання ГУ ДПС у м. Києві поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку другої групи датою винесення оскаржуваного рішення, а саме 21.09.2017р., підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування в повному обсязі рішення про відмову у прийнятті звітності № 3030/ФОП/26-15-33-15-15 від 06.07.2020р. ФОП ОСОБА_1 винесене Головним управління ДПС у м. Києв, суд зазначає таке.
Так, в ході розгляду цієї справи, рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 № 403 від 21.09.2017р. було визнано протиправним та скасовано.
З огляду на вказане, суд зазначає, що таке рішення податкового органу не може створювати будь-яких правових наслідків для платника податку. Протиправно анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість слід вважати чинним протягом усього часу від моменту його видачі, у тому числі в період від дати прийняття контролюючим органом рішення про анулювання такого свідоцтва до набрання чинності відповідним рішенням суду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2020 року по справі № 804/6070/16.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність підстав для їх задоволення.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінанрсовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що представник позивача просив суд розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.
На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником надано копії таких документів: договір про надання правової допомоги від 15.07.2020р., додаткову угоду від 15.07.2021р. № 1 до Договору від 15.07.2020р., квитанцію на суму 10 000, 00 грн. та попередній розрахунок суми судових витрат.
Водночас, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/7806/17, щодо застосування ст. 134 КАС України. У вказаному судовому рішенні зазначено, що аналіз положень ст. 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, а саме: у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, дійшов висновку, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В інших справах «Ботацці проти Італії», «Іатрідіс проти Греції», у текстах своїх рішень у даних справах Європейський суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При розгляді клопотання, суд, також враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, згідно яких: "…суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг".
Суд зазначає, що справа відповідно до предмету спору не є складною.
Водночас, суд наголошує, що склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу та/або проведенням експертизи, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, документи, що свідчать про оплату експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто, розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Одночасно, суд наголошує, що відповідно до попереднього розрахунку суми судових витрат від 29.09.2020р. витрати, пов'язані з розглядом справи включають: гонорар адвоката за представництво в суді в розмірі 7 000, 00 грн. та витрати на іншу правничу допомогу в розмірі 3 000, 00 грн.
При цьому, що включається до складу «гонорар адвоката за представництво в суді» та «витрати на іншу правничу допомогу» та яка саме правова допомога була надана позивачу на 7 000, 00 грн. та 3 000, 00 грн., суд не повідомлено, оскільки надані на підтвердження заявленої до відшкодування суми документи містять лише загальні висновки надання послуг без опису робіт (година +послуга= сума).
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.11.2021р. у справі № 320/5284/19, адміністративне провадження № К/9901/33957/21.
Дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що розмір витрат на оплату гонорару адвоката, у заявленому розмірі 10 000, 00 грн. не є співмірним із складністю справи, фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним в попередньому розрахунку переліком.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 4 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 № 403 від 21.09.2017р. винесене Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
3. Зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку другої групи датою винесення оскаржуваного рішення, а саме 21.09.2017р.
4. Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі рішення про відмову у прийнятті звітності № 3030/ФОП/26-15-33-15-15 від 06.07.2020р. ФОП ОСОБА_1 винесене Головним управління ДПС у м. Києві.
5. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 2 102, 00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві.
6. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі4 000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська