ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 жовтня 2021 року м. Київ №640/16513/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Костенка Д.А.,
при секретарі судового засідання Розуменко А.Б.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Ореховського М.Л.,
самопредставника відповідача - Римака А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та нечинним абз. 2 п. 3 розд. ХХІХ наказу від 07.06.2018 №260,
Представник позивача адвокат Коломієць В.А. звернувся з позовом, в якому, з ураху-ванням заяви про виправлення у позовній заяві, просить визнати протиправним та нечинним абз. 2 п. 3 розд. ХХІХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260.
Підстави позову: - позивач проходила військову службу; - за період застосування до неї запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту та відповідно до оспорюваного положення із січня по грудень 2020р. їй виплачувалось грошове забезпечення в обмеженому розмірі (оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років); - оспорюване положення не відповідає вимогам Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослуж-бовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", які не містять будь-яких обмежень щодо виплати грошового забезпечення у зв'язку з обранням стосовно військовослужбовця запобіжного заходу, відмінного від тримання під вартою чи домашнього цілодобового арешту; - стверджує, що відповідачу делеговано встановлення порядку виплати грошового забезпечення, що не є тотожним встановленню умов надання грошового забезпечення; - зазначено висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18 щодо передбачуваності застосування національного законодавства та можливості особи передбачати наслідки її дій; - стверджує, що внаслідок застосування незаконного оспорюваного положення було порушено її право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі.
Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити в позові з таких підстав: - згідно з пп. 114 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, відповідач відповідно до покладених на нього завдань подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо умов оплати праці працівників Збройних Сил та грошового забезпечення і заохочення військовослужбовців Збройних Сил; - оспорюване положення розроблено відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якими делеговано відповідачу визначати порядок виплати грошового забезпечення; - вважає помилковими доводи позивача про звуження оспорюваним положенням змісту положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, оскільки остання не містить будь-яких обмежень щодо виплати грошового забезпечення у зв'язку з обранням стосовно військовослужбовця запобіжного заходу, відмінного від тримання під вартою чи домашнього цілодобового арешту; - вважає помилковим доводи позивача щодо нетотожності "порядку виплати грошового забезпечення" та "умов надання грошового забезпечення", оскільки відповідно до п. 1 розд. 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення; - вважає необґрунтованим посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 №620/4218/18, оскільки при прийнятті нормативно-правового акта відповідач не діяв у непередбачений спосіб, формі та не виходив за межі компетенції; - вважає безпідставним твердження позивача про те, що її право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі регулюється Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки цим Законом передбачено встановлення відповідного порядку виплати грошового забезпечення саме відповідачем; - стосовно прийнятого відповідачем нормативно-правового акта проведена правова експертиза на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950р. і протоколам до неї та ін.; - Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та Положенням про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 №6/5/3/41, передбачено відшкодування грошового забезпечення, яке втратили військовослужбовці внаслідок незаконних дій.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій, підтримуючи свої вимоги, зазначив таке: - повноваження визначати умови виплати грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 надано Уряду України, а не відповідачу, який оспорюваним положенням звузив визначені цією постановою умови виплати грошового забезпечення і обсяг прав позивача; - оспорюване положення затверджено підзаконним актом, який має відповідати Конституції і законам України, постановам Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України; - Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 №6/5/3/41, не містять норм про відшкодування грошового забезпечення, яке військовослужбовці втратили внаслідок застосування оспорюваного положення; - у період застосування до позивач нічного домашнього арешту вона виконувала у повному обсязі обов'язки військової служби.
Відповідач подав заперечення, в яких, підтримуючи відзив, зазначив, що у зв'язку з обранням запобіжного заходу позивач не мала можливості виконувати свої службові обов'язки у повному обсязі та відповідно отримувати грошове забезпечення у повному обсязі, оскільки згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби добовому наряді та інші заходи, пов'язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу.
Під час розгляду справи по суті сторони підтримали свої вимоги і заперечення, наведені у заявах по суті справи.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини і відповідні їм правовідносини.
Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерст-ві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Пунктом 3 розд. ХХІХ Порядку №260 було визначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, щодо яких відповідно до Кримінального процесуального кодексу України застосовано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту (цілодобово), призупиняється з дня взяття під варту або направлення під цілодобовий домашній арешт до дня повернення до виконання службових обов'язків за посадою (абз. 1).
У разі якщо до зазначених військовослужбовців обрано інший запобіжний захід, що дозволяв йому виконувати службові обов'язки, визначені командиром військової частини, за період їх виконання з дня прибуття до військової частини і до дня отримання військовою частиною повідомлення суду про набрання вироком законної сили чи закриття кримінального провадження грошове забезпечення виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (абз. 2).
Наказом Міністерства оборони України від 01.06.2020 №180 до абз. 2 вищевказаного пункту внесено зміни, якими після слів "У разі якщо до" слово "зазначених" виключено.
У період з 03.06.2016 по 02.06.2021 позивач проходила військову службу у Збройних Силах України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.01.2020 №757/1124/20-к змінено застосований відносно позивача запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в період часу з 20:00 год. до 07:00 год. наступної доби, за відповідною адресою, в межах строків досудового розслідування, до 08.02.2020 включно.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 28.01.2020 №10-РС (по особовому складу) позивача, яка перебувала у розпорядженні призначено на посаду старшого бойового медика парашутно-десантної роти парашутно-десантного батальйону за відповідною ВОС.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.05.2020 №757/20719/20-к змінено запобіжний захід позивачу на заставу.
Згідно з копією довідки ВЧ НОМЕР_1 від 22.02.2021 №342 посадовий оклад позивача становив 3000 грн., оклад за військовим званням - 740 грн.
Згідно з копією довідки ВЧ НОМЕР_1 від 22.02.2021 №343 про нараховане позивачу грошове забезпечення за період з січня 2019р. по грудень 2020р. із лютого 2020р. позивачу виплачувалось грошове забезпечення у розмірі 962 грн. щомісячно, у т.ч. оклад за військовим званням - 740 грн., надбавка за вислугу років - 222 грн.
Згідно з копією відповіді ВЧ НОМЕР_1 від 26.01.2021 №691/10 на адвокатський запит представника позивача грошове забезпечення виплачується їй відповідно до п. 2, 3 розділу ХХІХ Порядку №260; за період застосування запобіжного заходу у вигляді нічного арешту виплачується грошове забезпечення у розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (ОВЗ - 740 грн., 30% надбавки - 222 грн., всього - 962 грн.).
Вказані докази підтверджують застосування до позивачу оспорюваного положення Порядку №260, що вплинуло на розмір її грошового забезпечення, тому позивач відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України має право на його оскарження до суду.
Оцінюючи правомірність оспорюваного положення, суд зазначає таке.
Згідно з абз. 1 п. 1 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє <...> грошове <...> забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п. 2 ст. 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз. 1 п. 3 ст. 9 Закону №2011 грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з п. 4 ст. 9 Закону №2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абз. 1).
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 2).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпе-чення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім війсь-ковослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (п. 1, додаток 1); установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (п. 2); установлено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони України <...> (п. 3); установлено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України (п. 8).
Суд зазначає, що Порядок №260 прийнято відповідачем в межах своїх повноважень і на виконання абз. 2 п. 4 ст. 9 Закону №2011 та п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, тому заперечення відповідача у цій частині є вірними.
Разом з цим, оспорюване положення визначає не порядок (механізм), а умови виплати грошового забезпечення окремим військовослужбовцям, а саме встановлює обставини, за яких проводиться виплата грошового забезпечення в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а виплата інших складових грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право, не проводиться.
Як зазначено вище, відповідно до абз. 1 п. 4 ст. 9 Закону №2011 і п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, і на умовах, визначених цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Закон №2011 і постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 не передба-чають умов для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, що визначені в оспорюваному положенні, та не встановлюють заборон на виплату інших складових грошового забезпечення, на які має право військовослужбовець, або обмежень у розмірі грошового забезпечення за обставин, встановлених відповідачем в оспорюваному положенні.
Інших законів чи актів Кабінету Міністрів України, які б встановлювали подібні заборони (обмеження), відповідач не зазначив, а судом таких не встановлено.
Посилання відповідача на п. 1 Порядку №260, в якому зазначено, що цей Порядок визначає умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, суд відхиляє, оскільки такі повноваження у відповідача відсутні (не делегувались).
Посилання відповідача на пп. 114 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, згідно з яким відповідач відповідно до покладених на нього завдань подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо умов оплати праці працівників Збройних Сил та грошового забезпечення і заохочення військовослужбовців Збройних Сил, суд відхиляє, оскільки оспорюване положення вочевидь не є пропозицією, натомість є затвердженою відповідачем нормою права.
Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незакон-ними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затверджене наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 №6/5/3/41, на які послався відповідач, передбачають право особи на відшкодування шкоди внаслідок незакон-них дій, у т.ч. на відшкодування заробітку та інших грошових доходів, які вона втратила.
Однак, вказані акти не врегульовують умов і порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, тому не доводять відповідність оспорюваного положення Закону №2011 і постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Крім того, позивач не відсторонювалась від роботи (посади) впродовж періоду застосування до неї нічного домашнього арешту і застави.
Усні пояснення представника відповідача про те, що Порядок №260 зареєстрований Міністерством юстиції України, яким проведено правову експертизу і не виявлено невідпо-відність вимогам Конституції та законів України, міжнародним договорам тощо, суд відхиляє, оскільки обставина проведення державної реєстрації нормативно-правового акта не є належним аргументом на спростування доводів позивача.
Отже, доводи позивача про невідповідність оспорюваного положення вимогам Закону №2011 і постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 є обґрунтованими і переконливими та не були спростовані відповідачем.
Водночас посилання у позовній заяві на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18 суд не враховує, оскільки релевантних висновків, які б стосувались обставин цієї справи, вона не містить.
Окремо суд зазначає, що обмеження розміру грошового забезпечення військовослуж-бовця, до якого застосовано запобіжний захід, що дозволяв йому виконувати службові обов'язки, визначені командиром військової частини, не відповідає критерію достатності грошового забезпечення, визначеному у ст. 9 Закону №2011. Окрім відсутності законодавчих підстав, суд не виявив розсудливих причин не виплати такому військовослужбовцю посадового окладу.
Внаслідок застосування до позивача оспорюваного положення їй не виплачувався у складі грошового забезпечення посадовий оклад. При цьому позивач, після застосування до неї нічного домашнього арешту, а потім застави, не перебувала у розпорядженні, а призначена на відповідну посаду, з якої була звільнена з військової служби. Доказів того, що позивач не виконувала службових обов'язків під час застосування вказаних запобіжних заходів відповідач не надав, про наявність таких - суду не повідомив.
Враховуючи, що оспорюване положення прийнято відповідачем поза межами своїх повноважень і не на підставі закону чи акта Кабінету Міністрів України, зважаючи на порушення оспорюваним положенням права позивача отримання належного їй грошового забезпечення у повному обсязі, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного положення протиправним і нечинним, тому позовні вимоги належить задовольнити у повному обсязі.
Позивач звільнена від сплати судового збору згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій від 31.10.2016. Інших судових витрат сторонами не заявлено, тому їх розподіл суд не проводить.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 90, 241-246, 250, 264, 265 КАС України, суд
1. Задовольнити позов ОСОБА_1 повністю.
2. Визнати протиправним та нечинним абзац 2 пункту 3 розділу ХХІХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197.
Позивач: ОСОБА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ;
АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Міністерство оборони України;
03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Д.А. Костенко