ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 листопада 2021 року м. Київ № 640/26117/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Киві та Київській області № 401 від 10.07.2019р. про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 214-19 від 04.12.2019р. про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачами протиправно прийняті рішення, оскільки під час їх прийняття не проаналізовано ситуацію в Бангладеш та не враховано наявності у позивача обґрунтованих побоювань за своє життя і здоров?я у разі повернення до країни походження.
Відповідачем подано заперечення на адміністративний позов в якому зазначено, що оскаржувані рішення є правомірними, а відтак відсутні підстави для їх скасування та задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає таке.
Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в с. Біргаон, регіон Сунамгандж, округ Сільхет, Бангладеш, за національністю - бенгалець, рідна мова - бенгальська; сповідує іслам, мусульманин-сунніт; не військовозобов'язаний, військову службу не проходив. Документи, що посвідчують особу ОСОБА_1 відсутні.
10.01.2018р. повітряним шляхом вилетів Бангладеш, і з пересадкою в м. Дубай (Об'єднані Арабські Емірати) легально, позивач прибув до м. Москва (Російська Федерація).
В подальшому, 30.08.2018р. нелегально перетнув державний кордон України, без документів, поза пунктами пропуску державного кордону України.
18.06.2019р., тобто лише через 10 місяців після незаконного перетину державного кордону України, позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в якій зазначив, що був політичним активістом, коли був студентом. Також, зазначив, що був активним членом ОСОБА_2 і через це його переслідувала керуюча партія, яка порушила проти нього дві сфабриковані кримінальні справи. Наразі, лідер БНП ОСОБА_7 знаходиться у в'язниці на підставі сфабрикованої справи. В Бангладеш тисячі членів БНП, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 знаходяться під вартою на підставі сфабрикованих справ і багато серед них зникли. У зв'язку із ситуацією в країні його життю загрожує небезпека, з огляду на що останній змушений був покинути країну.
10.07.2019р. Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийнято наказ № 401 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 », яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на вказане, Центральним міжрегіональним управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області складено повідомлення від 10.07.2019р. № 193, в якому останній повідомив, що позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підставою цього рішення став Наказ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області від 10.07.2019р. № 401.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивач оскаржив його до Державної міграційної служби України.
Рішенням Державної міграційної служби України від 04.12.2019р. № 214-19 відхилено скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 від 17.07.2019р. на наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 10.07.2019р. № 401 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомленням від 19.12.2019р. № 379 позивача повідомлено про відхилення скарги на рішення територіального органу Державної міграційної служби України про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи, що вказані рішення порушують його права та законні інтереси, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (надалі - Закон № 3671-VI).
За змістом статті 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, а саме: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності, або за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) такі побоювання мають бути пов'язані з ознаками расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно із пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Крім того, положеннями статті 9 Закону № 3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
За змістом частини п'ятої статті 10 Закону № 3671-VI, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що вцілому заявник заслуговує довіри.
Надаючи оцінку твердженню позивача про те, що відповідачем не було надано належної оцінки його доводам щодо побоювань за своє життя, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в с. Біргаон, регіон Сунамгандж, округ Сільхет, Бангладеш, за національністю - бенгалець, рідна мова - бенгальська; сповідує іслам, мусульманин-сунніт; не військовозобов'язаний, військову службу не проходив. Документи, що посвідчують особу ОСОБА_1 відсутні.
10.01.2018р. повітряним шляхом вилетів Бангладеш, і з пересадкою в м. Дубай (Об'єднані Арабські Емірати) легально, позивач прибув до м. Москва (Російська Федерація).
В подальшому, 30.08.2018р. нелегально перетнув державний кордон України, без документів, поза пунктами пропуску державного кордону України.
18.06.2019р. позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З вищевикладеного вбачається, що особисто із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, 18.06.2019р., тобто лише через 10 місяців після незаконного перетину державного кордону України,
Разом з тим, із матеріалів справи встановлено, що кордон з Україною заявник перетнув нелегально, без візи, що відповідно до положень частини другої статті 5 Закону №3671-VI покладає на особу, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну обов'язок без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на вказане, 13.08.2018р. ГУ ДМС України в м. Києві відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МКМ 003939 за порушення правил перебування іноземців в Україні і прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
Крім того, важливим є також та обставина, що до приїзду в Україну перебував у третій безпечній країні - Російській Федерації в якій перебував, як зазначив сам, протягом 6 місяців, однак за захистом не звертався, оскільки «не знав до кого звертатись» про що зазначив під час співбесіди 01.07.2019р.
Одночасно, в заяві-анкеті позивач зазначив, що не бажає повертатися до країни громадянської належності, та користуватися захистом своєї країни з політичних причин, а саме: позивач був політичним активістом, коли був студентом. Також, зазначив, що був активним членом ОСОБА_2 і через це його переслідувала керуюча партія, яка порушила проти нього дві сфабриковані кримінальні справи. Наразі, лідер БНП ОСОБА_7 знаходиться у в'язниці на підставі сфабрикованої справи. В Бангладеш тисячі членів БНП, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 знаходяться під вартою на підставі сфабрикованих справ і багато серед них зникли. У зв'язку із ситуацією в країні його життю загрожує небезпека, з огляду на що останній змушений був покинути країну.
Як встановлено вище та як вбачається з анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.06.2019р. позивач фактично зазначив, що вимушений був покинути Бангладеш у зв'язку з тим, що він був членом «Бангладеської націоналістичної партії» та залишив Бангладеш через політичні проблеми в країні громадської належності та відкриті кримінальні провадження проти нього.
Водночас, суд зазначає, що будь-яких доказів на підтвердження членства в партії та наявності відкритих кримінальних проваджень з політичних мотивів до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та до суду, останній не надав.
Надані представником з перекладами копія ордеру на арешт позивача та лист-підтримки не приймаються судом до уваги, оскільки суперечать наданим позивачем під час співбесіди поясненням.
Так, в неофіційному перекладі листа-підтримки зазначено, що, нібит-то позивач був президентом ОСОБА_5 . (а.с. 70)
Водночас, під час співбесіди 01.07.2019р. позивач зазначив, що був «простим членом партії». (а.с. 41 на звороті)
Крім того, під час співбесіди 01.07.2019р. позивач зазначив, що кримінальні провадження проти нього відкриті влітку 2018р. і саме після цього він покинув країну. Однак, як встановлено вище Бангладеш позивач покинув ще 10.01.2018р.
Одночасно, щодо наданої копії ордеру на арешт позивача та його перекладу, сд зазначає, що в останньому зазначено про те, що: «звинувачений ОСОБА_6 створив заяву 143/326/307/425/427 зі внесеними змінами 2002». При цьому, вказаний ордер видано 28.06.2015р.
Зі змісту перекладу неможливо встановити, які кримінальні провадження слугували підставою для його видання та в чому саме обвинувачується позивач.
З огляду на вказане, такий ордер не приймається судом до уваги.
Також, під час співбесід позивач наголошував про легальний перетин кордону країни громадянської належності, однак якщо проти нього були відкриті кримінальні провадження, які і слугували підставою для виїзду останнім в іншу країну, як позивач міг виїхати легально, позивач суд не повідомив.
Крім того, суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надання вищезазначених документів до відповідача. Так само, в порушення ч. 2 ст. 79 КАС України, не повідомлено про причини неподання вказаних документів одночасно з пред'явленням адміністративного позову до суду.
Також, суд зазначає, з аналізу пояснень наданих позивачем під час співбесід вбачається, що заявник не володіє інформацією про основні завдання та мету партії, у якій він приймав участь.
Водночас, задокументовані докази переслідувань позивача відсутні, інформація ґрунтується виключно на твердженнях самого позивача. Обов'язок надання доказів покладається на особу, яка висловлює ці твердження. Таким чином, позивач не довів достовірність своїх доводів, на яких ґрунтується його заява.
З інформації, наданої позивачем, не вбачається підстав вважати, що він переслідувався в Бангладеш за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Вказане в сукупності дає підстави вважати, що причини та обставини, за яких заявник покинув країну громадянської належності не є такими, що підпадають під перелік підстав для визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні відповідно до умов, що передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 13 Законом № 3671-VI.
Окрім того, загальна ситуація у країні походження позивача не надає безумовних підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на встановлені обставини, враховуючи зібрану та проаналізовану інформацію щодо країни походження позивача, а також щодо повідомлених ним обставин, суд приходить до висновку про те, що міграційним органом ухвалено законне та обґрунтоване рішення про відмову у визнанні громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 05.03.2020р. у справі №520/4152/19, адміністративне провадження №К/9901/35598/19.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд вважає, що відповідачами доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятих рішень, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст. 77, 122, 123, 242, 243, 251, 255 КАС України,суд
У задоволенні адміністративного позову громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська