18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
19 листопада 2021 року м. Черкаси справа № 925/620/21
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., в приміщенні суду в м. Черкаси у порядку письмового провадження розглянув справу за позовом Приватного підприємства “Снок-Юг” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Скло-сервіс”, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” про стягнення 16950 грн. 60 коп.,
Позивач - Приватне підприємство “Снок-Юг” звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Скло-сервіс” (далі - відповідач) про стягнення, на підставі укладеного в спрощеній формі договору поставки товару, 16950 грн. 60 коп. попередньої оплати та відшкодування судових витрат.
Позов мотивований порушенням відповідачем зобов'язання, що виникло із договору поставки, укладеного шляхом виставлення відповідачем рахунку-фактури № СФ-0001905 від 04.11.2020 року і попередньої оплати позивачем зазначеної в рахунку продукції платіжним дорученням № 114 від 27.11.2020 року. Оплачену продукцію відповідач передав перевізнику - Товариству з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” згідно експрес-накладної № 59000616634166 від 09.12.2020 року. При огляді отриманого товару 16.12.2020 року позивачем виявлено його пошкодження, а саме - 9 з 10 одиниць товару були розбиті та непридатні для їх подальшого використання. Позивач вимагає повернення коштів попередньої оплати у розмірі вартості 9 одиниць пошкодженого, не отриманого але оплаченого товару.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 31.05.2021 року позовну заяву, після усунення недоліків встановлених ухвалою суду від 18.05.2021 року, прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/620/21 за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику осіб, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта”, встановлено учасникам строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач в особі свого представника подав суду 07.06.2021 року відзив на позовну заяву (вх. № 9164/21, а.с. 52-53), в якому заперечував проти позову з мотивів необґрунтованості і безпідставності позовних вимог, стверджував, що товар позивачу за здійсненою передоплатою поставлено за видатковою накладною № РН-0002319 від 09.12.2020 року, яка підписана сторонами, фактично наявний спір щодо втрати якісних характеристик поставленого товару, тому просив відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
Представник позивача подав суду 13.07.2021 року відповідь на відзив (вх. № 11144/21, а.с. 71-78), в якій спростовував доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, просив задовольнити позовні вимоги повністю, враховуючи фактичні обставини постачання товару відповідно до наданих у справу доказів, вказав, що видаткову накладну № РН-0002319 підписано 09.12.2020 року, однак фактично товар отримано для огляду 16.12.2020 року.
Третя особа належним чином повідомлена про відкриття провадження у справі № 925/620/21, відповідно до даних Укрпошти про вручення поштового відправлення 1801604753291 - ухвала суду від 31.05.2021 року, вручена представнику третьої особи 08.06.2021 року, письмове пояснення по справі не надала.
Дослідивши наявні у справі № 925/620/21 письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.
За твердженням позивача за наслідком переговорів між ним та відповідачем був укладений договір поставки товару у спрощений спосіб.
На виконання цього договору відповідач 04.11.2020 року виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0001905 на оплату продукції: вироби зі скла в кількості 10 одиниць, за ціною 1569 грн. 50 коп., сума без ПДВ 15695 грн., а всього з ПДВ 18834 грн. (далі - товар). В рахунку постачальником зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Скло-Сервіс», одержувачем Приватне підприємство «Снок-Юг» рахунок дійсний до сплати до 20.11.20 (а.с. 12).
Платіжним дорученням № 114 від 27.11.2020 року позивач - Приватне підприємство «Снок-Юг» сплатив відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Скло-Сервіс» 18834 грн. з призначенням платежу: «за скло, згідно з рахунком № СФ-0001905 від 04.11.2020 р. в т.ч. ПДВ 20% 3139 грн.» (а.с. 13).
Із видаткової накладної № РН-0002319 від 09.12.2020 року (а.с. 55), доданої відповідачем до відзиву на позовну заяву, вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Скло-Сервіс», як постачальником, відвантажено одержувачу Приватному підприємству «Снок-Юг» виробів зі скла в кількості 10 одиниць за ціною 1569 грн. 50 коп., сума без ПДВ 15695 грн., а всього з ПДВ 18834 грн. В графі «Отримав» стоїть підпис представника Приватного підприємства «Сног-Юг» за довіреністю № 37 від 08.12.2020 року Беспалої І.Я. та печатка Приватного підприємства «Снок-Юг».
Із експрес-накладної Товариство з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” № 59000616634166 від 09.12.2020 року (а.с. 15) вбачається передача відправником в особі Кириленко С.В. товару для одержувача - Приватна особа Безпалий Віктор в м. Одеса, відділення № 3 по вул. Дарницькій, 23/4 вантажу - скла вагою 140 кг, з оголошеною вартістю 19000 грн. Товар прийнято представником Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” Бражником М.В. 09.12.2020 року о 16 год. 06 хв., розрахункова дата прибуття 11.12.2020 року.
16.12.2020 року представником позивача - Безпалим Віктором та представником перевізника - Антоновим О.О. складено акт приймання-передачі (а.с. 16), в якому вказано, що відправлення - скло, яке прибуло відповідно до експрес-накладної № 59000616634166 від 09.12.2020 року упаковане клієнтом в дерев'яний ящик, розірвано, вміст відправлення - розбите скло; в додатковій інформації вказано, що в упаковці з 10 шт. одне скло ціле, яке забрано отримувачем.
16.12.2020 року представником позивача - Безпалим Віктором складено претензію до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” у зв'язку з пошкодженням відправлення, що сталось під час надання послуги з організації його перевезення за експрес-накладною № 59000616634166 (а.с. 17), в якій позивач просив відшкодувати вартість відправлення у розмірі 19000 грн. і сплатити штраф відповідно до умов надання послуг та публічного договору.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” листом № 00003 від 04.01.2021 року (а.с. 19) повідомило позивача, що ним розглянуто претензію від 16.12.2020 року та враховуючи п.п. 9.1., 4.1. Умов надання послуг з організації перевезення відправлень, п. 7.3.3. Публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, результати службової перевірки вини перевізника у пошкодженні вантажу не встановлено, тому відсутні підстави для задоволення претензійних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” листом № 03322 від 19.02.2021 року (а.с. 20) повідомило відповідача, що ним розглянуто претензію від 21.01.2021 року та враховуючи п.п. 9.1., 4.1. Умов надання послуг з організації перевезення відправлень, п. 6.3.3. Публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, результати службової перевірки вини перевізника у пошкодженні вантажу не встановлено, тому відсутні підстави для задоволення претензійних вимог.
19.03.2021 року позивач надіслав відповідачу на його адресу претензію вих. № 18/03, в якій вимагав протягом 7 календарних днів з моменту отримання даної претензії повернути оплачену ним вартість розбитого та залишеного у перевізника товару у розмірі 16950 грн. 60 коп., оскільки одне скло, яке лишилось цілим вартістю 1883 грн. 40 коп. ним забрано, в претензії зазначив свої реквізити для повернення коштів (а.с. 21-24, докази відправлення на а.с. 25).
Відповідач 25.03.2021 року отримав претензію позивача однак залишив її без відповіді та виконання.
Отже, предметом спору, що розглядається у даній справі, є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про повернення грошових коштів попередньої оплати в розмірі 16950 грн. 60 коп. вартості пошкодженого та не отриманого позивачем товару.
Спірні правовідносини сторін виникли із договору поставки товару, який сторонами у формі єдиного документа не вчинявся, укладений шляхом направлення відповідачем 04.11.2020 року рахунку-фактури № СФ-0001905 і оплатою позивачем продукції, зазначеної у рахунку, платіжним дорученням № 114 від 27.11.2020 року на суму 18834 грн. Вимоги позивача і заперечення відповідача витікають із прав і зобов'язань сторін за цим договором.
За правовою природою спірні правовідносини сторін віднесені до договірних зобов'язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусового виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу (ГК) України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов'язання, зокрема:
зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509);
сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч. 1, 3 ст. 510);
одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525);
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526);
кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ч. 2 ст. 527);
якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530);
зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598);
зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599);
порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610);
у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п. 3 ч. 1 ст. 611);
боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612).
Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:
договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626);
відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);
зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);
договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629);
ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.ч. 1-3 ст. 632);
договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638);
договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639);
договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640).
Підрозділом І розділу ІІІ книги 5 ЦК України визначено окремі види договірних зобов'язань.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою ст. статті 664 ЦК України визначено обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару (ч. 2 ст. 678 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що пропозиція відповідача поставити продукцію, оформлена рахунком-фактурою № СФ-0001905 від 04.11.2020 року, позивачем прийнята і виконана шляхом попередньої оплати зазначеної в рахунку продукції платіжним дорученням № 114 від 27.11.2020 року на суму 18834 грн. Відповідач в особі представника Кириленко С.В. передав обумовлений сторонами товар - скло в кількості 10 одиниць, вагою 140 кг, з оголошеною вартістю 19000 грн. перевізнику - Товариству з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” для доставки його одержувачу - Приватній особі Безпалому Віктору в м. Одеса, відділення № 3 по вул. Дарницькій, 23/4 згідно експрес-накладної № 59000616634166. Товар прийнято представником Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта” Бражником М.В. 09.12.2020 року о 16 год. 06 хв. Розрахункова дата - прибуття 11.12.2020 року.
По факту отримання товару 16.12.2020 року представником позивача виявлено пошкодження упаковки, в якому доставлено товар, що мало наслідком пошкодження 9 одиниць скла, яке залишено позивачем у перевізника про що складено відповідний акт приймання-передачі.
Відповідач оформивши відправлення вантажу згідно експрес-накладної № 59000616634166 підтвердив погодження з положеннями Умов надання послуг з організації перевезення відправлення Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта”, які розміщені на його сайті та зобов'язання їх виконувати, а також приєднався до Публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень.
Пунктом 4.1. Умов надання послуг з організації перевезення відправлення визначено, що упаковка відправлення повинна бути належною та якісною згідно з Додатком А Правила пакування відправлень до цих Умов та забезпечувати цілісність відправлення під час його транспортування.
Пунктом 9.1. Умов надання послуг з організації перевезення відправлення визначено, що відправник надає належним чином запаковане відправлення або має можливість скористатися додатковою послугою «Пакування».
Відповідно до п.7.3.3. Публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень замовник відповідає за всі негативні наслідки (розбиття відправлення, поломку, деформацію та ін.) у разі використання неналежної упаковки відправлення (упаковки, що не відповідає особливостям відправлення, його вазі або встановленим стандартам, технічним умовам та вимогам до упаковки відправлення, що встановлені Умовами) та відсутності спеціального маркування.
Враховуючи пакування відповідачем самостійно, без надання послуг пакування Товариством з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта”, товару - скла в кількості 10 одиниць, в дерев'яний ящик, саме він не забезпечив належну упаковку товару, чим взяв на себе всю відповідальність за настання негативних наслідків відправлення. Відповідно не поставка відповідачем позивачу товару - 9 одиниць скла на суму - 16 950 грн. 60 коп. сталася з вини відповідача.
Доказів належного виконання договірного зобов'язання з поставки позивачу товару, зазначеною в рахунку-фактурі № СФ-0001905 від 04.11.2020 року на загальну суму 16950 грн.60 коп. відповідачем не надано, відтак вимогу позивача про стягнення цієї суми грошових коштів попередньої оплати продукції суд визнає обґрунтованою, доказаною і такою, що підлягає задоволенню.
Щодо твердження відповідача про фактичне здійснення поставки спірного товару саме 09.12.2020 року, згідно підписаної сторонами видаткової накладної № РН-0002319, як підстави для відмови у задоволенні позову суд зазначає наступне.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Суд касаційної інстанції звертав увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18 (позиція Верховного Суду викладена в постанові від 29.01.2020 року у справі № 916/922/19).
Таким чином, наявні у справі докази свідчать про фактичну відправку спірного товару 09.12.2020 року відповідачем через перевізника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта”, яке отримано позивачем лише 16.12.2020 року. Тому видаткова накладна № РН-0002319 від 09.12.2020 року не є належним доказом поставки товару відповідачем позивачу та не підтверджує передачу товару належної якості, тому вказані доводи відповідача з наведених ним підстав суд визнає необґрунтованими і відхиляє.
Відповідно до ст. 76, ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України, беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства суд вважає позов обґрунтованим, доказаним і таким, що підлягає задоволенню повністю. Доводи відповідача, приведені ними в обґрунтування заперечень проти позову, господарський суд відхиляє через їх невідповідність встановленим фактичним обставинам справи та вказаним вище нормам чинного законодавства.
У позові позивач заявив вимогу про відшкодування понесених судових витрат у виді сплаченого судового збору і витрат на професійну правничу допомогу.
Платіжним дорученням № 26 від 27.04.2021 року позивачем сплачено 2270 грн. судового збору за подання позову.
Обґрунтовуючи розрахунок судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 7700 грн., представник позивача адвокат Слюсар О.В. надав суду: копію договору про надання правової допомоги № 1003 від 10.03.2021 року, укладеного позивачем з адвокатом Слюсарем О.В.; копію додатку до договору про надання правової допомоги № 1003 від 10.03.2021 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії Од № 003528 від 21.11.2018 року; ордер Серії ОД №256971від 07.05.2021 року; копії квитанцій до прибуткового касового ордеру № 1003 від 10.03.2021 року на суму 2000грн., №2604 від 26.04.2021 року на суму 5700 грн., сплачених позивачем на користь адвоката Слюсара О.В. за договором про надання правової допомоги № 1003 від 10.03.2021 року.
Судом враховано, що між позивачем - Приватним підприємством «Снок-Юг», як клієнтом, та адвокатом Слюсаром О.В., укладено договір про надання правової допомоги №1003 від 10.03.2021 року, в якому сторони погодили зокрема наступне:
п. 4.2. - гонорар складається з суми вартості наданої правової/правничої допомоги, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені у додатку № 1 до цього договору;
п. 4.7. - клієнт сплачує гонорар до першого засідання у справі по суті;
п. 4.8. - гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок адвоката.
10.03.2021 року до договору про надання правової допомоги №1003 від 10.03.2021 року сторонами укладено додаток №1, в якому п. 1. визначено розмір гонорару адвоката наступний:
зустріч, консультація клієнта, узгодження плану дії та правової позиції - 1000грн.;
збір доказів, підготовка претензії, як спроби досудового урегулювання спору - 1000 грн.;
збір доказів, подача позовної заяви до суду:визначення переліку доказів, здійснення їх збирання. Інше - 700 грн.;вивчення судової практики, підготовка позовної заяви, клопотань, що подаються одночасно з позовною заявою, подача позовної заяви до суду - 5000 грн.;
участь у судових засіданнях (у разі їх проведення) - 2000 грн. судодень.
Квитанціями до прибуткового касового ордеру № 1003 від 10.03.2021 року, №2604 від 26.04.2021 року позивачем сплачено на рахунок адвоката Слюсара О.В. 7700 грн. за договором про надання правової допомоги № 1003 від 10.03.2021 року.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Наявні в матеріалах справи докази надання позивачу професійної правничої допомоги у даній справі, з урахуванням погоджених розцінок за послуги з надання правничої допомоги, підтвердження доказів фактичної оплати наданих послуг, дають суду достатні підстави для покладення витрат позивача на отримання правничої допомоги на сторону відповідача.
На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2270 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7700 грн., а разом 9970 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 234, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скло-сервіс», код ЄДРПОУ 32180487, місцезнаходження: 18003, м. Черкаси, вул. Різдвяна, б. 173/6 на користь Приватного підприємства «Снок-Юг», код ЄДРПОУ 34506676, місцезнаходження: 65063, м. Одеса, провул. Артилерійський, буд. 3, кв. 10 - 16950 грн. 50 коп. боргу, 9970 грн. судових витрат
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.11.2021 року.
Суддя В.М. Грачов