"18" листопада 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2769/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2769/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокар Ел Пі Джи» (вул. Надпільна, № 226/1, м. Черкаси, 18001, код ЄДРПОУ 40625535)
до відповідача: Підприємства «Оріон» засноване на власності громадської організації «Надія Інвалідів» (Ланжеронівський узвіз, № 2, нежитлове приміщення № 101, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 34801551)
про стягнення 4839,83 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокар Ел Пі Джи» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства «Оріон» заснованого на власності громадської організації «Надія Інвалідів», в якому просить стягнути з відповідача 21097,93 грн., з яких: 16 258,10 грн. основної заборгованості, 3397,98 грн. інфляційних втрат та 1441,85 грн. 3% річних.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 21-2016 від 19.08.2016 щодо здійснення оплати за поставлені нафтопродукти.
Як стверджує позивач, між ним та відповідачем було укладено Договір № 21-2016 від 19.08.2016, відповідно до якого позивач передає у власність відповідачу нафтопродукти, а останній приймає і сплачує їх вартість. При цьому, за результатами поставки товару сторони підписують Акт прийому-передачі товару.
Позивач зауважує, що відповідно до актів приймання-передачі за 2016-2018 роки ним передано, а відповідачем прийнято товар загальною вартістю 719856,40 грн., проте покупцем не оплачено товар, загальною вартістю 16258,10 грн. станом на 08.09.2021.
При цьому, позивач, враховуючи відсутність підписаних між сторонами додаткових угод та специфікацій, вважає за належне відраховувати строк здійснення оплати товару від дати підписання актів приймання-передачі, а тому, на переконання позивача, наступний день, що слідує за днем підписання сторонами акту приймання-передачі є першим днем порушення покупцем прийнятих на себе зобов'язань по сплаті за товар.
Відтак, позивач вказує, що 24.09.2018 було здійснено поставку товару, і після вказаної дати поставки по договору не відбувались, 14.06.2021 відповідачем здійснено черговий платіж за товар, проте після вказаної дати оплати не надходили.
У зв'язку з простроченням відповідачем строків оплати за товар за Договором, на переконання позивача, відповідач повинен сплатити йому 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідач надав до суду відзив на позов (вх. № 25481/21 від 27.09.2021), де зазначає, що обставини укладення договору між ним та позивачем про поставку товару ним підтверджуються. Між тим, відповідач просив закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що 27.09.2021 на виконання умов зазначеного договору ним самостійно, у добровільному порядку, сплачено залишок суми боргу в розмірі 16258,10 грн. та наразі будь-яка заборгованість перед позивачем за поставлений товар відсутня.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2021 позовна заява вх.№ 2864/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.09.2021 прийнято позовну заяву (вх.№ 2864/21 від 13.09.2021) до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу № 916/2769/21 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Про судовий розгляд справи № 916/2769/21 сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи відзивом на позов (вх. № 25481/21 від 27.09.2021). Позивачу направлено копію ухвали суду від 17.09.2021 на зазначену ним в позовній заяві електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1.
Крім того, ухвала суду від 17.09.2021, яку суд надіслав відповідачу за його місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відмовився», про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№25123/21 від 04.10.2021.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
18.11.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито провадження по справі №916/2769/21 в частині позовних вимог щодо стягнення з Підприємства «Оріон» засноване на власності громадської організації «Надія Інвалідів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокар Ел Пі Джи» суми основного боргу в розмірі 16258 грн. 10 коп.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
18.11.2021 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
19.08.2016 між ТОВ «Сокар Ел Пі Джи» (постачальник), в особі директора Тамразової К.Ю. та Підприємством «Оріон» заснованому на власності громадської організації «Надія Інвалідів» (покупець), в особі директора Ісаєва С.І. був укладений договір поставки №21-2016 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1., 2.1. Договору, постачальник передає у власність покупцю нафтопродукти (товар), а покупець приймає і сплачує їх вартість. Кількість, асортимент, ціна та інші необхідні для поставки партії товару дані визначаються у додаткових угодах, що складаються постачальником та підтверджуються шляхом підписання покупцем на умовах даного договору. Кожна додаткова угода, укладена в рамках договору, не скасовує і не припиняє дію попередніх додаткових угод ні в цілому, ні в частині, якщо тільки в ній не зазначене інше.
Пунктами 3.1.-3.6. Договору передбачено, що якість товару має відповідати ДСТУ, що діють на території України, і підтверджуватись паспортом (сертифікатом) якості заводу-виробника товару. Одиниця виміру кількості товару та об'єм поставки кожної партії товару, що поставляється за договором, визначаються в додатковій угоді. При поставці товару автомобільним транспортом, загальна кількість відвантаженого товару може відрізнятись від вказаного у відповідній додатковій угоді на +-10%, при поставці залізничним транспортом - на +-15%. Сторони, зважаючи на технічні умови поставки товару домовились, що поставка товару в кількості, яка виходить за межі граничних показників (п.3.3.,3.4. Договору) є поставкою товару належної кількості, при умові належного виконання сторонами обов'язків, передбачених договором. Точна кількість поставленого товару відображається в перевізних документах на товар та в Акті прийому-передачі товару.
Згідно з п. 4.1., 4.1.1., 4.1.2., 4.2. Договору, поставка товару в межах даного договору може здійснюватись в порядку і в терміни, передбачені в Додатковій угоді до даного договору, на наступних умовах поставки: а) EXW - назва підприємства, адреса, вказані у відповідній Додатковій угоді до даного Договору; і/або б) FCA - станція або пункт відправлення/естакади наливу на території, вказаній у відповідній Додатковій угоді до даного Договору; і/або в) CPT - станція або пункт призначення, вказані у відповідній Додатковій угоді до даного Договору. Сторони можуть погодити й інші умови поставки партії товару вказані у відповідній Додатковій угоді до даного Договору. У тлумаченні умов поставок товару за даним Договором мають силу міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року, в частині, що не суперечить умовам даного Договору і Додаткової угоди до нього. Умови поставок кожної партії товару узгоджуються сторонами у відповідних Додаткових угодах. Зобов'язання сторін у зв'язку з поставкою партії товару можуть конкретизуватися і змінюватися у відповідних Додаткових угодах до Договору.
Сторони у п. 5.1.-5.3. Договору погодили, що покупець проводить приймання товару по кількості та якості відповідно до приписів нормативних документів, перелік яких наведено у п. 5.1. даного Договору. Покупець зобов'язаний прийняти поставлений постачальником товар, здійснивши зі своєї сторони всі дії, необхідні для забезпечення передачі й отримання товару. Покупець не може відмовитись від приймання товару. За результатами поставки товару сторони підписують Акт прийому-передачі товару.
Відповідно до п. 6.1.-6.5., 6.7. Договору, умова оплати товару 100% передплата, якщо інше не передбачено у Додатковій угоді до даного Договору. Ціна та кількість товару за даним Договором складається з загальної вартості і кількості товару, що поставляється за даним Договором протягом терміну його дії. Покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару протягом одного з дня з дати підписання Додаткової угоди, якщо інше не передбачене сторонами у Додатковій угоді до даного Договору. Оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку. Датою оплати товару вважається зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Сторони щомісячно звіряють заборгованість по Договору шляхом підписання Актів звірки взаєморозрахунків, при цьому кожна із сторін зобов'язана протягом 15-ти календарних днів місяця, наступного за звітнім, після отримання від іншої сторони Акту звірки взаєморозрахунків, підписати його та надати його іншій стороні. В разі необхідності Акти звірки взаєморозрахунків складаються за вимогою сторін.
Згідно з п. 7.1. Договору, сторони зобов'язуються належним чином виконувати умови цього Договору, зокрема в частині, пов'язаній із своєчасним проведенням оплат, отриманням рахунків, за якими проводяться оплати, оформленням документів та інше.
Цей Договір, згідно з п. 11.1., 11.2. Договору, набирає чинності з моменту підписання сторонами Договору та діє до 31.12.2017 в частині поставок, а в частині здійснення грошових розрахунків - до повного виконання грошових зобов'язань. Припинення Договору не позбавляє права на стягнення постачальником понесених збитків, в тому числі не отримані доходи, які він одержав би, якби зобов'язання покупцем було виконано своєчасно, а також пені, штрафів, передбачених даним Договором.
На виконання п.5.3. Договору, сторонами були складені, підписані та скріплені печатками сторін Акти приймання-передачі, згідно з якими постачальник відвантажив, а одержувач отримав нафтопродукти (газ), а саме: згідно з Актом приймання-передачі №СЛ-00002574 від 26.08.2016 на загальну суму 69677,20 грн; згідно з Актом приймання-передачі №СЛ-00003120 від 15.09.2016 на загальну суму 69982,50 грн; згідно з Актом приймання-передачі №СЛ-00003575 від 28.09.2016 на загальну суму 92477,20 грн; згідно з Актом приймання-передачі №СЛ-00004384 від 28.10.2016 на загальну суму 74265,60 грн; згідно з Актом приймання-передачі №СЛ-00004645 від 05.11.2016 на загальну суму 93503,40 грн; згідно з Актом приймання-передачі №ОБ-СЛ000438 від 30.11.2016 на загальну суму 50250,00 грн; згідно з Актом приймання-передачі №ОБ-СЛ000503 від 09.12.2016 на загальну суму 19100,00 грн; згідно з Актом приймання-передачі №ОБ-СЛ006082 від 07.08.2018 на загальну суму 97575,60 грн; згідно з Актом приймання-передачі №ОБ-СЛ006920 від 04.09.2018 на загальну суму 74724,90 грн; згідно з Актом приймання-передачі №ОБ-СЛ007654 від 24.09.2018 на загальну суму 78300,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (покупець) взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару, на умовах зазначених у п.6.1.-6.5. Договору виконав частково, у зв'язку з чим на день звернення позивача з позовом до суду відповідач мав заборгованість в сумі 16258,10 грн, що підтверджується карткою рахунку 361 за 19.08.2016-26.08.2021; оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за 19.08.2016-26.08.2021; банківською довідкою №05/8548 від 30.08.2021, копії яких додано позивачем до матеріалів справи, та підтверджено відповідачем у відзиві на позов.
Так, матеріали справи свідчать, що Підприємством «Оріон» засноване на власності громадської організації «Надія інвалідів» в порушення приписів договору та ч.1 ст. 530 ЦК України не було здійснено повного розрахунку з позивачем за поставлений товар у визначені строки.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування ним 3% річних, інфляційних втрат та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами у справі укладений договір, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Суд встановив, що в даному випадку відносини між учасниками справи носять договірний характер, укладений між ними договір поставки №21-2016 від 19.08.2016 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позивачем здійснено поставку товару відповідачу, що підтверджується відповідними Актами приймання-передачі, а відповідачем прийнято даний товар, проте, у супереч умовам договору не було здійснено оплату у повному обсязі та у встановлені договором строки за поставлений товар.
Заперечень та претензій щодо кількості поставленого товару, його якості та вартості відповідач суду не надав.
Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених актів, тим самим погодився із такою його ціною.
При цьому, суд наголошує, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
Позивач просить суд стягнути з відповідача 1441,85 грн. трьох процентів річних за період з 25.09.2018 по 08.09.2021 та 3397,98 грн інфляційних збитків, відповідно до наведених у позовній заяві розрахунків.
Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, зазначені нарахування носять компенсаційний характер і пов'язані із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, право стягнення яких передбачене безпосередньо в Цивільному кодексі України і не передбачається обов'язковості зазначення такого положення в договорі.
Згідно статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" №14 від 17.12.2013 року).
При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").
Перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок трьох процентів річних, суд доходить висновку, що зазначена позивачем до стягнення сума підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог, а саме: 1441,85 грн трьох процентів річних за період з 25.09.2018 по 08.09.2021.
Щодо заявленої до стягнення суми втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19). Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19).
Також об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі № 905/21/19).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд, провівши за допомогою калькулятора штрафів програмного комплексу "ЛІГА: Закон" перерахунок інфляційних втрат, враховуючи суму та період заборгованості відповідача згідно умов договору, дійшов висновку, що розрахунок інфляційних втрат є арифметично не правильним оскільки позивачем невірно встановлено сукупний індекс інфляції.
За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, обрахований виходячи із суми заборгованості та визначеного позивачем періоду прострочення, становить 3358,67 грн., а отже є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню частково у сумі 3358,67 грн.
Додатково, суд зважає на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд враховує нормативні приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, приймаючи до уваги ст. 4 Закону України «Про судовий збір», та оскільки позовна вимога у цій справі задоволена судом частково у сумі 4800,52 грн. із заявлених до стягнення 4839,83 грн., на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у сумі 2251,56 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Підприємства «Оріон» засноване на власності громадської організації «Надія Інвалідів» (Ланжеронівський узвіз, № 2, нежитлове приміщення № 101, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 34801551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокар Ел Пі Джи» (вул. Надпільна, № 226/1, м. Черкаси, 18001, код ЄДРПОУ 40625535) інфляційні втрати в розмірі 3358 (три тисячі триста п'ятдесят вісім) грн 67 коп., 3% річних в розмірі 1441 (одна тисяча чотириста сорок одна) грн. 85 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2251 (дві тисячі двісті п'ятдесят одна) грн. 56 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 18 листопада 2021 р.
Суддя О.В. Цісельський