18 листопада 2021 року
м. Рівне
Справа № 566/1295/20
Провадження № 22-ц/4815/1238/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструк С.В., Хилевича С.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач: приватне підприємство «Деметра»
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу приватного підприємства «Деметра» на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 02 червня 2021 року, ухваленого в складі судді Хомицької А.А., дата виготовлення повного тексту рішення14.06.2021, у справі №566/1295/20,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до приватного підприємства «Деметра» про стягнення моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що позивачі є власниками земельних ділянок, що посвідчується відповідними державними актами на право власності на землю. Наприкінці літа 2020 року вони виявили, що відповідач самовільно використовує їх земельні ділянки шляхом посіву сільськогосподарської культури - сої.
Неправомірними діями відповідача їм було завдано моральну шкоду, яка виразилася у тому, що внаслідок самовільного зайняття їх земельних ділянок вони зазнали порушення фізичної та психоемоційної сфер існування, які перешкоджають можливостям активної та повноцінної життєдіяльності, викликали появу негативних психологічних переживань, тобто, спричинили їм моральні страждання, що істотно негативно вплинули на звичний порядок і спосіб їх особистого та суспільного життя.
Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 02 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до приватного підприємства «Деметра» про стягнення моральної шкоди задоволено.
Стягнуто з приватного підприємства «Деметра» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 моральну шкоду за самовільне зайняття земельної ділянки в розмірі по 5000 (п'ять тисяч) гривень кожному.
Вирішено питання про розподіл судового збору.
У подані на рішення апеляційній скарзі представник відповідача вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував,що позивачами не доведено факт заподіяння моральної шкоди та її розмір. Крім того, судом не враховано,що після виявлення порушень відповідачем повністю відшкодовано заподіяну матеріальну шкоду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 340734 від 12.09.2008 р. (а.с. 12) та ІІІ-РВ № 028615 від 24.12.2001 року (а.с. 13), є власниками земельних ділянок площею 0,38 га та 5,36 га розташованих на території Рудківської сільської ради Демидівського району Рівненської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Із матеріалів справи вбачається, що на земельних ділянках приватної форми власності, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зафіксовано наявність посівів сільськогосподарської культури - сої, який був проведений приватним підприємством «Деметра» без укладення договорів оренди земельних ділянок. Дані дії ПП «Деметра» призвели до самовільного зайняття зазначених земельних ділянок, порушенням заподіяно матеріальну шкоду, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкту - земельної ділянки від 18.09.2020 р. (а.с. 73-74), актами обстеження земельних ділянок від 18.09.2020 р. (а.с. 75, 80), протоколами про адміністративне правопорушення від 18.09.2020 р. (а.с. 76, 81).
Постановами про накладення адміністративного стягнення від 18.09.2020 р. (а.с. 77, 82) спеціаліста-землевпорядника ПП «Деметра» ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 53-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
При цьому обидва штрафи по 340 грн. були сплачені, а також виплачена заподіяна матеріальна шкода.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть, зокрема, цивільну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.
Статтею 212 цього Кодексу визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Убачається, що відповідачем вчинено неправомірні дії по захопленню земельних ділянок позивачів та порушено їх законні права, тобто доведеною є протиправна та винна поведінка вказаного відповідача щодо позивачів.
Отже, задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував те, що позивачі зазнали моральних стражданнях внаслідок неправомірних дій відповідача, які призвели до порушення їх звичного режиму життя, змушені додатково докладати зусиль для організації свого життя, звертатися до державних органів та суду для захисту та відновлення своїх порушених прав, глибину душевного страждання та переживання, те, що вони були позбавлені можливості користуватися належної їм земельної ділянки, принцип виваженості, розумності та справедливості та визначив, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн кожному, буде достатньою компенсацією позивачам за завдані їм душевні страждання.
Інші доводи та обставини, на які посилаються сторона в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу приватного підприємства «Деметра» залишити без задоволення.
Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 02 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 18 листопада 2021 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.