17.11.2021 Справа № 522/14730/21
Унікальний №522/14730/21
Провадження №2-з/756/454/21
17 листопада 2021 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва, в складі:
головуючого судді Диби О.В.
за участю секретаря П'яли Ю.Б,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів,
У провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Разом із позовною заявою до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , що належать відповідачу ОСОБА_2 .
Вказав, забезпечення позову спрямоване проти дій відповідача, який після отримання інформації про надходження вказаного позову до суду може вчиняти заходи, направлені на відчуження майна. Крім того, у позивача є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду.
В порядку, визначеному ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах заяви докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 ст. 151 ЦПК України визначено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено можливість забезпечення позову накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, у своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 13.01.2020 у справі №922/2163/17 Верховний Суд зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, дослідивши матеріали заяви, суд вважає, що заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , що належать відповідачу, задоволенню не підлягає у зв'язку із тим, що обставини, на які посилається заявник як підстави для забезпечення позову ніяким чином не підтверджені.
Крім того, спір між сторонами по суті не вирішено, а накладення арешту на належне відповідачу майно суттєво порушить його права та законні інтереси як законного власника.
З огляду на положення ч. 1 ст. 151 ЦПК України, дослідивши матеріали поданої заяви, суд вважає, що заява про вжиття заходів про забезпечення позову є не обґрунтованою, тому не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 149, 150, 153 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку через шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 15 днів з дня її проголошення.
Ухвала суду набирає законної сили після її проголошення.
Суддя О.В. Диба