15 листопада 2021 р.Справа № 520/4403/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: П'янової Я.В. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.04.21 по справі № 520/4403/21
за позовом ОСОБА_1
до Харківської обласної прокуратури
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У березні 2021 року ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Харківської обласної прокуратури ( далі - ХОП, відповідач), в якому просила:
- визнати неправомірною бездіяльність ХОП (прокуратури Харківської області) в частині невиплати їй вихідної допомоги при звільненні 05.05.2020 в розмірі 24237,50 грн. середнього місячного заробітку та щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку;
- стягнути з ХОП на її користь вихідну допомогу в зв'язку із звільненням у розмірі 24 237,50 грн. середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» ( далі - Порядок КМУ № 100).
- стягнути з ХОП на її користь середній заробіток за весь час затримки виплати належної їй вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1 154,166667 грн. за кожен день затримки розрахунку починаючи з 05.05.2020 по день фактичного розрахунку;
- стягнути з ХОП на її користь, сплачений судовий збір.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 адміністративний позов задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність ХОП (прокуратури Харківської області) в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 05.05.2020 в розмірі 24237. 50 грн. середнього місячного заробітку та щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку.
Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суму вихідної допомоги при звільненні у розмірі 24237, 50 грн.
Зобов'язано ХОП нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1 154,17 грн. за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 05.05.2020 по день фактичної виплати вихідної допомоги при звільненні.
Стягнуто з ХОП на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908, 00 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ХОП подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що за результатами складеного іспиту у формі тестування на загальні здібності ОСОБА_1 звільнено на підставі п.9. ч.1 ст. 51 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон 1697-VII) за рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, тоді як ні Законом 1697-VII, ні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX ( далі - Закон № 113-IX) не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п.9.ч.1 ст.51 Закону 1697-VII. Вказав, що застосування ст. 44 КЗпП щодо стягнення вихідної допомоги на підставі п.1 с.1 ст.40 є необґрунтованим, оскільки положення ст. 44 КЗпП України також не передбачають можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітну працівникові у разі припинення трудового договору на підстав п. 9 ч.1 ст. 51 Закону 1697-VII. Посилався на правову позицію Верхового Суду, викладену у постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16. Зауважив, що судом першої інстанції не надано оцінку доводам обласної прокуратури про пропущення позивачем місячного строку звернення до суду з вказаним позовом. Вказав, що зобов'язання нарахувати виплатити на корить позивачки середній заробіток за весь час затримки виплати належної їй вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1 154,17 грн. за кожен день затримки розрахунку починаючи з 05.05.2020 по день фактичного розрахунку є необґрунтованим та неспівмірним з розміром виплати вихідної допомоги.
17.08.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу залишено без руху, у зв'язку із несплатою судового збору.
14.09.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження у справі № 520/4403/21 після усунення недоліків.
03.11.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду закінчено підготовку та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Згідно з положеннями ч.1,3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
У період з 14.05.2002 по 05.05.2020 ОСОБА_1 безперервно проходила службу на прокурорських посадах в органах прокуратури України.
30.04.2020 наказом прокурора Харківської області № 839к позивача звільнено з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону 1697-VII з 05.05.2020 та забов'язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Харківської області провести остаточний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 усі належні виплати при звільненні.
Згідно копії розрахункового листа за травень 2020 року при звільненні позивачу нараховано наступні види виплат:
- посадовий оклад;
- надбавка за вислугу років;
- надбавка за виконання особливо-важливої роботи;
- оплата компенсації за дні невикористаної відпустки (30 календарних днів);
- індексація;
- оплата лікарняних листів.
У зв'язку з тим, що при звільненні з посади та органів прокуратури не було нараховано та виплачено вихідної допомоги ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності підстав для їх задоволення у повному обсязі.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст. 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом №113-ІХ, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин ст. 51 Закону № 1697-VII доповнено ч.5, такого змісту: «на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».
Відповідно до ст. 1 КЗпП України, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Так, за змістом п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 4 ст. 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, ст. 42, 42-1, ч.1-3, ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
При цьому, Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України ч. 5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч.2 цієї статті, статей 42, 42-1, чч.1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч.3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п.п. 1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку <…>
За наслідком системного аналізу вказаних правових положень колегія суддів зазначає, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
В той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівник, є стаття 44 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що частиною 5 ст. 51 Закону № 1697-VII та ч. 4 ст.40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень ст.44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 18.02.2021 у справі №640/23379/19, від 25.02.2021 у справі №640/8451/20, від 17.03.2021 у справі №420/4581/20, від 30.03.2021 у справі №640/25354/19, від 31.03.2021 у справі №320/2449/20, від 15.04.2021 у справі №440/3166/20, від 27.05.2021 у справі № 380/4855/20, від 24.06.2021 у справі № 200/5390/20-а, від 22.07.2021 у справі № 300/2000/20, від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, від 16.09.2021 у справі №600/690/20-а та від 30.09.2021 у справі № 160/10949/20, яку суд, з огляду на ч.5 ст. 242 КАС України, враховує при вирішенні спірних правовідносин.
Як встановлено судовим розглядом наказом прокурора Харківської області № 839к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону 1697-VII з 05.05.2020 та забов'язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Харківської області провести з нею остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні, проте станом на день звільнення позивача - 05.05.2020 відповідачем не виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу.
З огляду на викладене та беручи до уваги наведені вище правові норми колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання неправомірною бездіяльності ХОП (прокуратури Харківської області) в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 05.05.2020 в розмірі 24237. 50 грн. (середнього місячного заробітку) та стягнення на її користь такої допомоги у відповідному розмірі.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеллянта про те, що застосування ст. 44 КЗпП щодо стягнення вихідної допомоги на підставі п.1 с.1 ст.40 є необґрунтованим, оскільки положення ст. 44 КЗпП України не передбачають можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітну працівникові у разі припинення трудового договору на підстав п. 9 ч.1 ст. 51 Закону 1697-VII, та зазначає, що чинним законодавством не заборонено застосування положень ст.44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналоігчних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01.10.2021 у справі №260/1890/19, які суд, з огляду на ч. 5 ст. 242 КАС України, бере до уваги при розгляді даної справи.
Посилання апелянта на правову позицію Верхового Суду, викладену у постанові від 31.01.2018 у справі № 8201119/16, як на підставу обґрунтування законності невиплати спірної допомоги на користь позивача, колегія суддів відхиляє та зазначає, що після набрання чинності Законом № 113-ІХ Верховний Суд, вирішуючи спори щодо виплати вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням з органів прокуратури, змінив свою позицію з цього питання і неодноразово та послідовно її підтримав, а враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17 до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме останння правова позиція.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з ХОП на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належної їй вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1 154,166667 грн. за кожен день затримки розрахунку починаючи з 05.05.2020 по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Виходячи із системного аналізу наведених вище положень ст. 4, ч. 5 ст. 51 Закону № 1687 та ч. 4 ст. 40 КЗпП, колегія суддів зазначає, що виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми КЗпП, не містить обмежень і щодо застосування норм ст.116 та КЗпП, які стосуються виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом із тим, заявлені позивачем вимоги в частині позову, яка стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасними, оскільки підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги. Відтак, на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.
З огляду на викладене та враховуючи наведені вище правові норми колегія суддів визнає помилковим висновок суду першої інстанції в частині зобов'язання ХОП нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1 154.17 грн. за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 05.05.2020 по день фактичної виплати вихідної допомоги при звільненні, оскільки позовні вимоги у цій частині спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні у майбутньому.
Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не надано оцінку доводам обласної прокуратури про пропущення позивачем місячного строку звернення до суду з вказаним позовом колегія суддів зазначає.
Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 ст. 123 КАС України встановлено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Згідно висновків, викладених у п.п. 23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладені правові норми та наведені позивачем причини поважності строку звернення до адміністративного суду колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем вказаний строк пропущено з поважних причин, оскільки матеріли справи не містять будь-яких документальних тверджень, які б їх спростовували.
Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі №520/4403/21 скасувати в частині зобов'язання Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1 154.17 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят чотири гривні 17 копійок) за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 05.05.2020 по день фактичної виплати вихідної допомоги при звільненні.
Ухвалити постанову, якою в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі № 520/4403/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді Я.В. П'янова В.Б. Русанова
Повний текст постанови складено 18.11.2021