18 листопада 2021 р. Справа № 520/8269/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2021, (головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В.) по справі № 520/8269/21
за позовом ОСОБА_1
до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури
про стягнення матеріальної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- стягнути з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати у розмірі 479 941,21 грн.
В обґрунтування вимог позову зазначив, що з 03.01.2013 року по 21.11.2018 року проходив службу в органах прокуратури України. Наказом прокурора Харківської області від 20.11.2018 №2144к позивача звільнено з посади прокурора Слобідського відділу Харківської місцевої прокуратури №5 та з органів прокуратури Харківської області на підставі пункту 7 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 21.11.2018 року. Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6р/2020 визначено, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яким передбачено що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-ХІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У зв'язку з чим, вважає, що Харківською обласною прокуратурою, безпідставно не приведено розмір його посадового окладу до встановленого ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" розміру, у зв'язку з чим просить стягнути на його користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати у розмірі 479 941,21 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні рішення неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем порушено питання про відшкодування шкоди на підставі положень статті 152 Конституції України, як норми прямої дії, у зв'язку з прийняттям державою закону, який визнаний неконституційним, а не у зв'язку з неправомірним рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади. Вважав, що предметом спору є стягнення матеріальної шкоди, спричиненої позивачу неотриманням частини заробітної плати, а саме - посадового окладу визначеного ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», оскільки положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення», визнані неконституційними. Отже, вважав, що він у період роботи в органах прокуратури з 01.07.2015р. по 21.11.2018р. недоотримав належні йому виплати в розмірі 479 941,21 грн. саме через дію неконституційної норми закону, а відтак компенсація цих коштів повинна бути здійснена йому на підставі ст.152 Конституції України та статей 22,1175 Цивільного Кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету України.
При розгляді апеляційної скарги просив врахувати правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 911/4249/16 від 17.04.2018р. та в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №12-46гс18 від 10.04.2018р.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 03.01.2013 року по 21.11.2018 року проходив службу в органах прокуратури Харківської області, перебуваючи на посадах прокурора прокуратури м. Харкова, прокурора Комінтернівського відділу Харківської місцевої прокуратури №5, прокурора Слобідського відділу Харківської місцевої прокуратури №5.
21.11.2018р. ОСОБА_1 наказом прокурора Харківської області від 20.11.2018 № 2144к звільнено з займаної посади та з органів прокуратури Харківської області на підставі пункту 7 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (а.с. 11).
На адвокатський запит в інтересах ОСОБА_1 , Харківською обласною прокуратурою 20.04.21р. надано відповідь №21-4138-21 про розмір посадового окладу по посадам, які займав ОСОБА_1 та складав за періоди: прокурор прокуратури міста: з 01.07.2015 по 12.10.2015- 1572,00 грн.; з 13.10.2015 по 30.11.2015 - 1638,00 грн., з 01.12.2015 по 14.12.2015 - 2048,00 грн.; прокурор місцевої прокуратури: з 15 12.2015 по 05.09.2017 - 2048,00 грн.; з 06.09.2017 по 21.11 2018 - 5660,00 грн. (а.с.12).
Позивач, вважаючи, що розмір його посадового окладу не відповідав розміру, визначеному законом, а відтак і виплата йому заробітної плати із врахуванням зазначених розмірів посадових окладів, є протиправною та такою, що порушує його права, звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31 травня 2012 року № 505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників, не внесені, а Законом України Про Державний бюджет України на 2015 рік видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України Про прокуратуру не передбачались.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частина 4 статті 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Закон №1697-VII).
Згідно із ч.ч.1,2,3,7 та 9 статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 89 Закону №1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Приписами ст.90 Закону №1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Частина 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24 березня 1995 року (далі по тексту - Закон України №108/95-ВР) встановлює, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону.
Відповідно до ст.13 Закону України №108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно пунктів 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Крім того, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.
Видатки, пов'язані з реалізацією Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці.
Згідно із ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрали чинності з 01 січня 2015 року) встановлював, що норми і положення статті 81, частин 16-18 ст.86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (набрав чинності з 01 січня 2015 року) установлено, що норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, №206 від 25 жовтня 2014 року) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, за загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.
Так, Закон України №80-VIII від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України №79-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийняті пізніше Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру", а тому, у 2015 році та наступних роках норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач у даній справі не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
Наведений вище висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 07.05.2020 р. по справі №824/490/16-а, від 14.09.2021 року по справі №320/1874/19.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказана вище Постанова Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" є чинною, не скасовувалася та підлягала застосуванню на час спірних правовідносин.
Колегія суддів зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Згідно п.2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру", зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Також, як ч.2 ст.152 Конституції України, так і ч.1 ст.91 Закону України "Про Конституційний Суд України" визначає, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 було висловлено правову позицію за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).
Колегія суддів зазначає, що у тексті рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України втратили чинність саме з 26.03.2020, а спірні правовідносини між сторонами стосуються періоду до 26.03.2020 р.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що позивач недоотримував кошти у зв'язку з дією вищевказаних норм за період з 01.07.2015 по 21.11.2018р. є безпідставними, оскільки на час спірних правовідносин була чинною та підлягала застосуванню Постанова Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", якою затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5.
З огляду на вказане вище, та враховуючи те, що нарахування позивачу у спірний період заробітної плати здійснювалося виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", тобто, з урахуванням положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", у розмірі встановленому законом, колегія суддів погоджується з відповідними висновками суду першої інстанції про те, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі не нижчому від визначеного законом.
При цьому, щодо посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в обґрунтування своєї правової позиції, на рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, то останнє на спірні правовідносини у даній справі не впливає, оскільки вимоги позивача стосуються періоду до 26.03.2020 р., тобто до прийняття указаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Наведений вище висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 28.01.2021 р. по справі №808/1491/16.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 911/4249/16 від 17.04.2018р. та в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №12-46гс18 від 10.04.2018р., колегія суддів зазначає, що правовідносини, які були предметом розгляду у даних справах не є тотожними справі, що розглядається. З огляду на викладене, висновки, викладені у зазначених постановах Великої Палати Верховного Суд жодним чином не спростовують наведених вище висновків про те, що в спірний період відповідачем правомірно здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
Відповідно, з огляду на наведене вище, вимоги позивача та відповідні доводи апеляційної скарги щодо протиправності дій Харківської обласної прокуратури (державного органу) в частині виплати заробітної плати, зокрема, посадового окладу, визначеного ч.3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 01.07.2015 по 21.11.2018 в розмірі, який не відповідає розміру визначеному законом, є необґрунтованими та такими, що спростовуються зазначеним вище.
Посилання апелянта на приписи ч.3 ст.152 Конституції України, колегія суддів, враховуючи вже наведені вище висновки, вважає помилковими, оскільки позивач в спірний період працював в органах прокуратури та отримував заробітну плату відповідно до вимог діючого на той час законодавства. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не є тим органом, який наділений законодавством повноваженнями щодо здійснення безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо необґрунтованості та безпідставності заявлених вимог позивача, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
З урахуванням вимог ст.139 КАС України, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат у даній справі.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 по справі № 520/8269/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич