ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 листопада 2021 року м. Київ № 640/8200/21
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2
до Дарницької районної в місті Києві Державної адміністрації
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), який діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Дарницької районної в місті Києві Державної адміністрації (02068, м. Київ, вул. Кошиця, 11; код ЄДРПОУ 37388222), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Дарницької районній в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та його малолітньої дитини ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації повторно розглянути заяви від 10.08.2020 року ОСОБА_1 відносно себе та відносно своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 та здійснити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з метою реєстрації за місцем постійного проживання він в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої (новонародженої) дитини звернувся до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб апарату Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації із заявами про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , але отримав протиправну відмову в реєстрації місця проживання в садовому будинку з підстав, що особа не надала необхідних документів чи інформації, що підтверджують переведення об'єкта нерухомого майна у житлову нерухомість та особа надала недостовірну інформацію, за вказаною адресою жоден з батьків зареєстрованим не значиться.
Позивач вважає, що відмова у проведенні реєстрації за місцем проживання у садовому будинку не ґрунтується на законі та порушує встановлені чинним законодавством та Конституцією України права позивача та його неповнолітніх дітей.
Також позивачем наголошено, що належний йому на праві власності садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , відповідає вимогам державних будівельних норм (декларація про готовність об'єкта до експлуатації) та згідно відомостей, які містяться в технічному паспорті - складається з коридору, кухні, кімнат, санвузлів, веранди. Відтак, садовий будинок придатний для експлуатації та проживання в ньому людей.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідач позов не визнав та надав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача було прийнято рішення про відмову у реєстрації позивача та її доньки, оскільки не було подано документів, які підтверджують право проживання в житлі. Зазначає, що діюче законодавство передбачає можливість здійснення реєстрації місця проживання у садових та дачних будинках шляхом переведення дачних та садових будинків у житлові будинки, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Зазначає, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначене та придатне для постійного проживання. Подані позивачем документи свідчать, що садовий будинок не є об'єктом житлової нерухомості. Просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 є власником садового будинку (літера А) загальною площею 141,6 кв.м., реєстраційний номер 1802105180000, адреса: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
У вказаному будинку ОСОБА_1 проживає зі своєю сім'єю, до складу якої належать дружина ОСОБА_3 (Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 29.08.2019) та дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_3 від 31.03.2020) 10.08.2020 року ОСОБА_1 , у власних інтересах та в інтересах своєї малолітньої (новонародженої) дитини ОСОБА_2 звернувся до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб апарату Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації із заявами про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з заявами позивачем подано документи, передбачені частиною третьою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. №1382-IV, зокрема копію Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 162134664 від 09.04.2019 р. на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду вказаних заяв відповідач прийняв рішення про відмову у здійсненні реєстрації місця проживання, відмова вмотивована тим, шо вказаний будинок не є об'єктом житлової нерухомості. В реєстрації новонародженої дитини відмовлено по причині того, що у вказаному об'єкті нерухомості не зареєстрований жоден з батьків.
Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси та новонародженої дитини, що зумовило його звернення до суду.
Згідно зі статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до статті 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Частинами 1 та 3 статті 6 Закону № 1382-IV передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається: свідоцтво про народження; квитанція про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Відповідно до ст.9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України).
При цьому, частиною 1 статті 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Аналізуючи вищенаведені норми суд доходить висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.
При цьому, житлом може вважатись любе приміщення за умови, якщо таке придатне для постійного або тимчасового проживання в ньому.
Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 (далі - Правила №207) визначають механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлюють форми необхідних для цього документів.
Пунктом 3 Правил №207 передбачено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Згідно з п. 8 Правил №207 документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги».
Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1 (п.9 Правил №207).
Відповідно до п.11 Правил №207 орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
Суд зазначає, що як вбачається з відмітки на заявах позивачів, підставою для прийняття рішень від 12.03.2021 року про відмову у реєстрації місця проживання позивачів у визначеному ними будинку є відсутність законних підстав згідно п.18 п.п. 4 Постанови КМУ №207 від 02.03.2016 року.
При цьому, у відзиві відповідач, як на підставу відмови у реєстрації місця проживання позивача посилається на те, що заявниками не надано необхідних документів чи інформації, а саме позивачем не надано документ, який свідчить про переведення об'єкта нерухомого майна у житлову нерухомість.
Щодо посилання відповідача на те, що будинок, в якому позивачі бажають зареєструвати своє місце проживання, є садовим, а відтак не є житловим будинком, суд зазначає наступне.
Належний позивачеві на праві власності садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , відповідає вимогам державних будівельних норм (декларація про готовність об'єкта до експлуатації) та згідно відомостей, які містяться в технічному паспорті - складається з коридору, кухні, кімнат, санвузлів, веранди.
Крім того, садовий будинок не зазначений в переліку об'єктів, які не входять до житлового Фонду, визначений ч.4 ст.4 Житлового кодексу Української РСР.
Відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» від 02 вересня 2014 № 1673-VII, ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків», згідно з якою громадяни мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, факт будівництва садового будинку на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому.
Вказані висновки узгоджуються з позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 року по справі №2340/4673/18.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач діяв поза межами власних повноважень, роблячи висновок щодо належності садового будинку до нежитлових будівель без належного обґрунтування вказаного беззаперечними доказами, а відтак суд вважає обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 та про доцільність її задоволення з урахуванням вимог ст.9 КАС України шляхом визнання протиправною відмови Дарницької районній в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та його малолітньої дитини ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
В свою чергу, щодо вимоги позивача зобов'язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації повторно розглянути заяви від 10.08.2020 року ОСОБА_1 відносно себе та відносно своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 та здійснити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.
Так, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що рішення відповідача про відмову в реєстрації місця проживання є неправомірними та прийняті з підстав, які спростовані в ході судового розгляду спору, то інших варіантів поведінки, окрім як прийняти протилежне рішення, відповідач не має.
При цьому, слід враховувати, що в разі відмови в реєстрації місця проживання заява з доданими документами повертається заявнику. Відповідно, для захисту права позивача, останньому необхідно вчинити дії щодо її повторного подання для реєстрації місця проживання.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності та необхідність належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації повторно розглянути заяви від 10.08.2020 року ОСОБА_1 відносно себе та відносно своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 та здійснити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд вважає необхідним у відповідності до вимог ст.139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 908 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), який діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Дарницької районній в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та його малолітньої дитини ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;
Зобов'язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації повторно розглянути заяви від 10.08.2020 року ОСОБА_1 відносно себе та відносно своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 та здійснити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з Дарницької районної в місті Києві Державної адміністрації (02068, м. Київ, вул. Кошиця, 11; код ЄДРПОУ 37388222) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа