Рішення від 04.11.2021 по справі 914/1410/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2021 справа № 914/1410/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участюсекретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Приватного підприємства Телерадіокомпанія “НІК ТВ”, Львівська область, м.Броди;

до Відповідача: Комунального підприємства Телерадіокомпанії “Броди” Бродівської міської ради, Львівська область, м.Броди;

про: стягнення компенсації моральної шкоди.

ціна позову:78338грн.

Представники:

Позивача: Кравець В.Ю. - представник (довіреність від 12.05.2021р. б/н);

Відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

21.05.2021р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Приватного підприємства “Телерадіокомпанія “НІК ТВ” від 12.05.2021р. б/н (вх. №1531) до Комунального підприємства Телерадіокомпанії “Броди” про стягнення компенсації моральної шкоди; ціна позову: 78338грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає завдання Відповідачем Позивачу моральної шкоди, приниження авторитету, престижу та ділової репутації внаслідок оприлюднення в листі-заяві від 19.02.2020р. вих. №18/02 неправдивих відомостей щодо Позивача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.05.2021р. у цій справі судом постановлено позовну заяву Приватного підприємства “Телерадіокомпанія “НІК ТВ” від 12.05.2021р. б/н (вх. №1531 від 21.05.2021р.) залишити без руху; надати Приватному підприємству “Телерадіокомпанія “НІК ТВ” десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати докази зазначення у позовній заяві повного найменування, адреси місцезнаходження та ідентифікаційного коду юридичної особи Позивача, а також повного найменування та ідентифікаційного коду юридичної особи Відповідача та докази надіслання таких доказів іншим Учасникам справи; надати докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів Відповідачу листом з описом вкладення; надати письмові пояснення, у яких зазначити про наявність чи відсутність у Позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви.

01.06.2021р. за вх. №12870/21 від Позивача до суду засобами поштового зв'язку надійшла заява від 31.05.2021р. б/н, у якій на виконання вимог ухвали від 24.05.2021р. з метою усунення недоліків поданої позовної заяви надає позовну заяву із виправленими недоліками та докази надіслання такої на адресу Відповідача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у цій справі від 02.06.2021р. судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 22.06.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.06.2021р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 27.07.2021р.;явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.07.2021р. у цій справі судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 17 днів; відкласти підготовче судове засідання на 17.08.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2021р. у цій справі суд постановив клопотання Приватного підприємства Телерадіокомпанія “НІК ТВ” від 02.08.2021р. вх. №17998/21 про продовження строку на подання відповіді на відзив задоволити; продовжити Приватному підприємству Телерадіокомпанія “НІК ТВ” строк на подання відповіді на відзив по 31.07.2021р.; клопотання Комунального підприємства Телерадіокомпанії “Броди” від 16.08.2021р. вх. №19028/21 про відкладення судового засідання відхилити; продовжити строк підготовчого провадження на 13 днів; відкласти підготовче судове засідання на 31.08.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.08.2021р. у цій справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 28.09.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2021р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 26.10.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.10.2021р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 04.11.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначив про неможливість врегулювання спору в позасудовому порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

В судовому засіданні 04.11.2021р. представником Позивача зроблено усну заяву про подання доказів в обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витрат у справі протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 78338грн. компенсації моральної шкоди, приниження авторитету, престижу та ділової репутації завданої Відповідачем внаслідок оприлюднення в листі-заяві від 19.02.2020р. вих. №18/02 неправдивих відомостей щодо Позивача.

У поданій 02.08.2021р. за вх. №17998/21 Відповіді на відзив Позивач в спростування викладених Відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечень проти заявлених позовних вимог зазначає, що метою розповсюдження Відповідачем інформації, яка визнана недостовірною рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20, було забезпечення собі монопольного становища на інформаційному полі шляхом дискредитації Позивача як конкурента.

При цьому, Позивач звертає увагу суду на те, що Відповідачем станом на час складення Відповіді на відзив не виконано рішення Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20 в частині оприлюднення спростування недостовірної інформації, а відтак, у громади міста Броди досі зберігається спотворене уявлення щодо того, що Позивач таки є нечистою компанією, яка задіяна в кримінальних справах.

Характер і спосіб поширення Відповідачем інформації шляхом звернення до органу, шо реалізує державну політику в галузі інформації на думку Позивача є підступний та кримінальний, а причинно-наслідковий зв'язок між діями Відповідача, спрямованими на поширення недостовірної інформації про злочини, проханням позбавити Відповідача ліцензії та завданою шкодою престижу і діловій репутації Позивача є прямим. Вина Відповідача встановлена судовим рішенням.

Щодо заперечень Відповідача проти позову з огляду на те, що рішення Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20 не може бути підставою до стягнення компенсації моральної шкоди Позивач акцентує, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021р. у справі №914/2038/20 встановлено, що поширена Відповідачем інформація не є оціночним судженням, а є негативною та недостовірною, яка принижує ділову репутацію Позивача.

Щодо заяви Відповідача про застосування до вимог Позивача наслідків спливу строку позовної давності Позивач зазначає, що Позивач дізнався про заяву Відповідача до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення 27.11.2020р., коли у відповідь на адвокатський запит від 05.11.2020р. одержав від Ради копію листа Відповідача від 19.02.2020р. №18/02, оскільки Відповідач не реагував на заяви Позивача про надання копії листа.

З наведеного Позивач підсумовує, що Відповідач визнає позов і просить суд відмовити в його задоволенні з підстав пропуску строку позовної давності.

При цьому, згідно доводів Позивача позовна давність не застосовується до правовідносин, які виникли між сторонами, а ст.16 ЦК України передбачено як один із способів захисту порушеного права, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Окрім того, Позивач звертає увагу суду на те, що у Відзиві на позовну заяву Відповідач не заперечує проти позову, а зазначає, що розмір заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача компенсації моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, а такий розмір визначено Позивачем за аналогією із справами про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади - з розрахунку мінімального розміру заробітної плати за триваючий період порушення.

Відповідачем також не наведено розрахунку суми компенсації моральної шкоди Позивачу, який він вважав би розумним і справедливим.

У поданій 26.10.2021р. за вх. №25155/21 Заяві Позивач зазначає, що в розрахунку компенсації моральної шкоди виявлено технічну помилку -опечатку, оскільки мінімальний розмір заробітної плати з 01.01.2020р. по 31.08.2020р. становить 4723грн.; з 01.09.2020р. по 31.12.2020р. - 5000грн.; з 01.01.2021р. по 30.05.2021р. - 6000грн. Відтак, при дії множення 5 х 6000 Позивачем помилково зазначено 24000 замість 30000, а розрахунок ціни позову повинен виглядати наступним чином: (4723 х 6) + (5000 x 4) + (6000 х 5) = 28338 + 20 000 + 24000 = 78338грн.

Окрім того, Позивач у поданій заяві зазначає, що Відповідач листом-заявою до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 19.02.2020р.№18/02 оприлюднив недостовірну негативну інформацію, чим принизив авторитет, престиж і ділову репутацію Позивача і наніс велику моральну шкоду. Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі№914/2038/20 визнано недостовірною інформацію, яка поширена РК ТРК"Броди" у заяві на ім'я Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення і зобов'язано РК ТРК "Броди" не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили надіслати лист до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з спростуванням своєї інформації котра була оприлюднена нею 20.02.2020р., завірену копію цього листа надіслати на адресу Позивача, а також зобов'язано Відповідача опублікувати та оприлюднити заяву про спростування поширеної недостовірної інформації після набрання рішенням суду законної сили, в мережі своєї трансляції в м. Броди, Львівської області та на своєму каналі YouTube мережі інтернет. Рішення набрало законної сили 20.04.2021р.

Станом на 25.10.2021р. Відповідачем не виконано рішення Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20 в частині опублікування та оприлюднення заяви про спростування поширеної недостовірної інформації в мережі своєї трансляції (кабельного телебачення) вм. Броди. Львівської області та на каналі YouTube в мережі інтернет. При перегляді сторінок на вищезгаданому YouTube каналі Позивачем не знайдено жодного відеоматеріалу із назвою: «спростування недостовірної інформації», відсутній окремо опублікований та оприлюднений матеріал із прямою вказівкою на те, що це є спростування інформації, що власне і потрібно зробити Відповідачу згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від12.01.2021р. у справі №914/2038/20.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданій 17.06.2021р. за вх. №14249/21 заяві про застосування строків позовної давності просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог Позивача до Відповідача про стягнення компенсації моральної шкоди та відмовити Позивачу в позові у повному обсязі.

В обґрунтування наведеного Відповідач зазначає, що інформація, за поширення якої Позивач просить суд стягнути з Відповідача компенсацію моральної шкоди, визнана недостовірною рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20.

Відповідач звертає увагу на те, що із змісту вказаного судового рішення та матеріалів справи вбачається, що Позивач довідався про поширення недостовірної інформації 20.02.2020р. під час розгляду питання про видачу ліцензії на засіданні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, на якому був оприлюднений та зачитаний лист РК ТРК «Броди». Вказану заяву також оприлюднено та розповсюджено в телевізійному ефірі та мережі інтернет на офіційний сайт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Так, згідно доводів Відповідача, позовна давність на вимоги про відшкодування моральної шкоди у випадку приниження честі і гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи обчислюється так само, як за вимогами про захист гідності, честі чи ділової репутації. Вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому згідно з п.1 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених законом, зокрема п.2 ч.2 ст.258 ЦК України та ст.37 Закону про пресу. Для таких випадків застосовуються загальні положення про початок перебігу та наслідки спливу строку позовної давності, а сплив без поважних причин строку позовної давності є підставою до відмови в позові.

З наведеного Відповідач підсумовує, що Позивач дізнався про поширення недостовірної інформації 20.02.2020р. і строк позовної давності обчислюється саме з цього дня, а з врахуванням того, що Позивачем подано позовну заяву до суду 21.05.2021р., ним пропущено встановлений п.2 ч.2 ст.258 ЦК України однорічний строк позовної давності.

У поданому 24.06.2021р. за вх. №14631/21 Відзиві на позовну заяву Відповідач вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що наявність судового рішення від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20 про визнання недостовірною інформації не може бути підставою для задоволення позову, оскільки даним рішенням не встановлюється безумовна доведеність усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності заподіяння моральної шкоди.

Окрім того, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог Відповідач зазначає, що Позивачем не надано жодних доказів заподіяння підприємству (його колективу) душевних страждань протиправною діяльністю відповідача, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що стали наслідком протиправної діяльності відповідача, передбачених ч.2 ст.23 ЦК України, оскільки відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Зазначена в листі від 19.02.2020р. №18/02 інформація на думку Відповідача не спричинила до жодних негативних наслідків або втрат для Позивача, оскільки не стала перешкодою в отриманні ліцензії на мовлення Позивачем. Також, відсутнє зниження престижу та довіри до діяльності Позивача з боку громадськості, оскільки лист від 19.02.2020р. №18/02 адресований лише Національній раді України з питань телебачення та радіомовлення, що підтверджує відсутність моральної шкоди.

При цьому Відповідач зазначає, що Позивач зобов'язаний довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні,допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами, що ним не зроблено. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав Позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Підсумовуючи наведене, з врахуванням характеру недостовірної інформації та способу її поширення Відповідач вважає, що розмір моральної шкоди визначений у позові Позивачем не відповідає засадам розумності,виваженості та справедливості.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

23.04.2018р. Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення видано Приватному підприємству Телерадіокомпанії «Нік ТВ» Ліцензію провайдера програмної послуги серії НР №00700-п. Строк Ліцензії з 23.04.2018р. до 23.04.2028р.

Листом від 19.02.2020р. вих. №18/02 Відповідач звертався до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з проханням при розгляді на засіданні 20.02.2020р. питання про видачу ліцензії Позивачу врахувати те, що проти працівників ТРК “НІК ТВ” та співзасновника телеканалу “Броди online”, що діє при ТРК “НІК ТВ” відкрито кримінальне провадження за статтею 361 ККУ (Несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж); питання докладно вивчене кібер поліцією, знайдено чимало ознак злочину, зараз справа у прокуратурі, готується до передачі в суд.

З врахуванням наведеного Відповідач просив Раду врахувати викладений в заяві важливий момент і перенести розгляд питання про видачу ліцензії Позивачу до часу вирішення даного питання.

04.03.2020р. на підставі рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 20.02.2020р. №293 Приватному підприємству Телерадіокомпанії «Нік ТВ» видано Ліцензію на мовлення серії НР №01616-м. Строк дії Ліцензії з 04.03.2020р. по 04.03.2030р.

Запитом від 05.11.2020р. вих. №241 адвокат Кравець В.Ю. звертався до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про надання копії листа-заяви Відповідача за підписом в.о. директора Демчук С.Р. з вимогою не видавати ліцензію на мовлення Позивачу.

Листом від 12.11.2020р. вих. №16/661 Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення надіслала адвокату Кравцю В.Ю. завірену копію листа Відповідача від 19.02.2020р. вих. №18/02 (вх. №24-106 від 19.02.2020р.).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20 за позовом Приватного підприємства “Телерадіокомпанія” НІК ТВ” до Районної комунальної телерадіокомпанії “БРОДИ” про визнання недостовірною інформацію та зобов'язання вчинити дії суд ухвалив позовні вимоги задоволити частково; визнати недостовірною інформацію, яка поширена РКТРК "Броди" у заяві на ім'я Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, а саме: що проти працівників ТРК “НІК ТВ” та співзасновника телеканалу “Броди online”, що діє при ТРК “НІК ТВ” відкрито кримінальне провадження за статтею 361 ККУ (Несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж); питання докладно вивчене кібер поліцією, знайдено чимало ознак злочину, зараз справа у прокуратурі, готується до передачі в суд; зобов'язати РК ТРК “Броди" надіслати лист до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з спростуванням своєї інформації котра була оприлюднена нею 20.02.2020 р.- не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили. Завірену копію цього листа надіслати на адресу позивача; зобов'язати РК ТРК "Броди" опублікувати та оприлюднити заяву про спростування поширеної недостовірної інформації після набрання рішенням суду законної сили, в мережі своєї трансляції в м. Броди, Львівської області та на каналі УоuTube мережі інтернет на своєму каналі код https://www.youtube.com/channel/UCMjuG2-5wxHHuq3NDw.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021р. у справі №914/2038/20 суд постановив рішення Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2021р. у справі №914/2038/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20 набрало законної сили 20.04.2021р. в порядку, встановленому статтею 241 ГПК України, та, у відповідності до приписів ч.1 ст.129-1 Конституції України і ч.1 ст.18 ГПК України, є обов'язковим до виконання на всій території України.

Згідно доводів представника Позивача Рішення Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20 станом на час звернення з позовом до суду та проведення судового засідання у справі №914/1410/21 не виконано.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20 встановлено, що:

«…Районна комунальна телерадіокомпанія “Броди” листом вих. №18/02 від 19.02.2020 року звернулась до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення проханням при розгляді на засіданні Національної ради 20.02.2020 року питання про видачу ліцензії ПП “ТРК “НІК ТВ” врахувати те, що проти працівника ТКР “НІК ТВ” та співзасновника телеканалу “Броди online”, що діє при ТРК “НІК ТВ” відкрито Кримінальне провадження за статтею 361 КК України (Несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж).

Питання докладно вивчено кібер поліцією, знайдено чимало ознак злочину, зараз справа у прокуратурі, готується до передачі в суд.

З листа №27/3-1169вих-20 від 13.03.2020 року, вбачається, що в ході опрацювання масиву даних ЄРДР, не встановлено кримінальних проваджень, в яких містяться дані про притягнення працівників ТРК “НІК ТВ” до кримінальної відповідальності в якості підозрюваних, обвинувачених та відомості про застосування до ТРК “НІК ТВ”заходів кримінально-правового характеру.

До матеріалів справи долучено компакт-диск з записом оприлюднення інформації зазначеної в листі №18/02 від 19.02.2020 року на засіданні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Компакт-диск оглянуто в судовому засіданні.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що інформація викладена в листі №18/02 від 19.02.2020 року не знайшла свого підтвердження, таку ж позицію висловила представник відповідача в ході розгляду справи.

Лист №18/02 від 19.02.2020 року викладений на фірмовому бланку та підписаний т.в.о. голови РК ТРК “Броди” С. Демчук. …

… Як встановлено судом, відповідачем в листі вих. № 18/02 від 19.02.2020 року поширено неправдиву інформацію, яка принижує ділову репутацію позивача.

Дослідивши зміст відео-сюжету, судом встановлено, що поширена інформація стосується саме позивача в даній справі, тобто ПП “ТРК “НІК ТВ”.

Таким чином, є встановленим факт поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб, та той факт, що поширена інформація стосується саме позивача в даній справі….

…Однак, в даному випадку, інформація, поширена відповідачем про позивача не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою позивача, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночним судженням.

З огляду на зміст поширеної відповідачем інформації щодо позивача в її системному зв'язку з фактичними обставинами справи, позивачем доведено факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації, яка принижує його ділову репутацію, і викладене не є оціночним судженням (означене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду при розгляді справ у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 10.04.2019 у справі №398/4136/15-ц (провадження №61-3 8478св 18).

Верховним Судом при застосуванні правових норм при розгляді справ у подібних правовідносинах сформовано правову позицію про те, що за відсутності вироку суду стосовно позивача поширення інформації, яка містить фактичні твердження про вчинення позивачем протиправних дій, які мають ознаки злочинів, передбачених КК України порушує презумпцію невинуватості та негативно впливає на немайнові права позивача. Поширена інформація не є оціночними судженнями, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами (постанова Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №761/37180/17 (провадження № 61-4265св19). …

…Враховуючи викладене, Відповідач звертаючись з листом до Національної ради переслідував інший інтерес, аніж спростування чи підтвердження інформації висвітленої в листі №18/02 від 19.02.2020 року, оскільки просив врахувати дані моменти при розгляді питання про видачу ліцензії ПП “ТРК “НІК ТВ”

Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що за відсутності доказів достовірності поширеної відповідачем інформації позов про спростування цієї інформації підлягає задоволенню.

Таким чином позовні вимоги про спростування інформації підлягають до задоволення, оскільки в матеріалах відсутні будь-які докази в підтвердження достовірності поширеної в публікації інформації.

Належним відповідачем в даному випадку є РК ТРК “Броди”.

Отже, виходячи з вимог приведених вище норм права відповідач перед поширенням інформації повинен її перевірити і пересвідчись, що вона відповідає дійсності. А відтак і в суді надати докази належного виконання своїх обов'язків щодо поширення саме достовірної інформації.

У своєму відзиві, відповідач не заперечує факт поширення щодо позивача зазначеної у позові інформації та той факт, що така інформація є недостовірною.

Оскільки відповідачем не зазначено і не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження поширеної щодо позивача інформації: "проти працівника ТКР “НІК ТВ” та співзасновника телеканалу “Броди online”, що діє при ТРК “НІК ТВ” відкрито Кримінальне провадження за статтею 361 КК України (Несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж). Питання докладно вивчено кібер поліцією, знайдено чимало ознак злочину, зараз справа у прокуратурі, готується до передачі в суд.", однак доказів відкриття кримінальних проваджень чи вироки судів стосовно позивача суду не надано, тому така інформація є недостовірною, що об'єктивно, принижує ділову репутацію позивача, а відтак підлягає спростуванню відповідачем. …».

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021р. у справі №914/2038/20 встановлено, що:

«… ПП “ТРК “НІК ТВ” яке здійснює свою діяльність у відповідності до законодавства України, Закону України “Про телебачення і радіомовлення” звернулось до Національної ради України з питань телебаченняі радіомовлення про видачу ліцензії на мовлення.

РК ТРК “Броди” листом №18/02 від 19.02.2020 (а.с. 90) звернулась до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення з проханням при розгляді на засіданні Національної ради 20.02.2020 питання про видачу ліцензії ПП “ТРК “НІК ТВ” врахувати те, що проти працівника ТКР “НІК ТВ” та співзасновника телеканалу “Броди online”, що діє при ТРК “НІК ТВ” відкрито кримінальне провадження за статтею 361 КК України (Несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж). Питання докладно вивчено Кіберполіцією, знайдено чимало ознак злочину, зараз справа у прокуратурі, готується до передачі в суд.

На підставі наведеного, РК ТРК “Броди” просило перенести розгляд питання про видачу ліцензії ПП “ТРК “НІК ТВ” до вирішення вищенаведених обставин.

Вищевказаний лист викладений на фірмовому бланку РК ТРК “Броди”, підписаний т.в.о. голови РК ТРК “Броди” С. Демчик та містить відтиск печатки телерадіокомпанії.

До матеріалів справи долучено компакт-диск з записом оприлюднення інформації, зазначеної в листі №18/02 від 19.02.2020 на засіданні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

В матеріалах справи міститься лист Офісу Генерального Прокурора за вих.. №27/3-1169вих-20 від 13.03.2020 (а.с. 92), з якого вбачається, що в ході опрацювання масиву даних ЄРДР, не встановлено кримінальних проваджень, в яких містяться дані про притягнення працівників ТРК “НІК ТВ” до кримінальної відповідальності в якості підозрюваних, обвинувачених та відомості про застосування до ТРК “НІК ТВ” заходів кримінально-правового характеру. …

…Так, судом встановлено, що інформація, яка міститься в листі №18/02 від 19.02.2020 та адресована Національній раді України з питань телебачення та радіомовлення та на диску (відео-сюжет) про те, що проти працівника ТКР “НІК ТВ” та співзасновника телеканалу “Броди online”, що діє при ТРК “НІК ТВ”, відкрито кримінальне провадження за статтею 361 КК України (несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж), питання докладно вивчено Кіберполіцією, знайдено чимало ознак злочину, зараз справа у прокуратурі, готується до передачі в суд, стосується саме ТКР “НІК ТВ” та є недостовірною.

Як зазначалося вище, листом Офісу Генерального Прокурора за №27/3-1169вих-20 від 13.03.2020 підтверджено, що згідно даних ЄРДР кримінальних проваджень, в яких містяться дані про притягнення працівників ТРК “НІК ТВ” до кримінальної відповідальності в якості підозрюваних, обвинувачених та відомості про застосування до ТРК “НІК ТВ” заходів кримінально-правового характеру не встановлено.

Відтак, процесуальні документи, долучені відповідачем до відзиву, не підтверджують факту вчинення працівниками та співзасновниками позивача кримінально карного діяння або дій, висвітлених в листі відповідача.

Також, проаналізувавши положення вищезазначеного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказана інформація не є оціночним судженням, а є негативною і недостовірною, яка принижує ділову репутацію позивача.

Отже, оскільки поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, які не були перевірені відповідачем та які не можуть бути підтверджені, оспорювана позивачем інформація підлягає спростуванню….».

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.9 ч.2 ст.16 ЦК України).

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 32 Конституції України унормовано, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст.80 ЦК України Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно ч.1, 4 ст.91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині; цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Приписами ч.1 ст.94 ЦК України встановлено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.1, п.4 ч.2 ст.23 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Приписами ст.200 ЦК України передбачено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями; порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно ст.1 Закону України "Про інформацію" інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (ч.1 ст.5 Закону України "Про інформацію").

Згідно із ч.2 ст.7 Закону України "Про інформацію", суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21.10.2020р. у справі №761/39429/14-ц, від 19.11.2020р. у справі №757/58702/17-ц, від 03.12.2020р. у справі №760/21147/17, від 13.01.2021р. у справі №758/11684/18, від 24.03.2021р. у справі №760/13253/19, від 22.04.2021р. у справі №755/18-ц, від 01.07.2021р. у справі №761/16733/19, від 14.07.2021р. у справі №295/14960/19, а також у п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009р. "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи".

При цьому суд звертає увагу на те, що чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об'єкта судового захисту.

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2018р. у справі №910/4014/16 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2019р.у справі №757/40399/16-ц, а також у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи".

Ділова репутація має свою вартість (гудвіл) та є однією з складових ринкової вартості юридичної особи.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст.1167 ЦК України відповідно до ч.1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Нормою ч.1 ст.1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2018р. у справі №914/706/16 та від 01.07.2019р.ю у справі №914/1633/17, а також в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27.11.2018р. у справі №727/3926/16-ц, від 29.08.2019р. у справі №686/16161/16-ц, від 10.10.2019р. у справі №569/1799/16-ц.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційногоцивільного суду від 24.07.2019р. у справі №201/9870/16-ц.

При цьому, суд звертає увагу, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених господарським процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності господарського процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на Відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.10.2018р. у справі №751/306/17.

Кодексом законів про працю передбачено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну норму робіт.

Відповідно до п.5 ст.38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Згідност.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік'в редакції Закону України від 25.08.2020р. №822-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 4723 гривні; з 1 вересня - 5000 гривень.

Приписамист.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» установлено мінімальну заробітну платуу місячному розміріз 1 січня в розмірі 6000 гривень.

Відповідно до ч.4 ст.7 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада).

Правові засади формування та діяльності, статус, компетенція, повноваження, функції Національної ради та порядок їх здійснення визначаються Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (ч.5 ст.7 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Приписами ч.1 ст.1 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» визначено, що Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

Згідно ч.1 ст.70 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» Національна рада здійснює контроль за дотриманням та забезпечує виконання вимог: законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення; Закону України "Про рекламу" щодо спонсорства і порядку розповсюдження реклами на телебаченні і радіомовленні; законодавства про захист суспільної моралі; законодавства про кінематографію щодо квоти демонстрування національних фільмів та щодо розповсюдження чи демонстрування телерадіоорганізаціями творів, розповсюдження і демонстрування яких заборонено законодавством про кінематографію; законодавства про вибори.

З врахуванням встановлених судом обставин та наведених Учасниками справи доводів і поданих доказів,беручи до уваги встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. та постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021р.у справі №914/2038/21 обставини того, що поширена Відповідачем шляхом доведення її до відома Національної ради з питань телебачення і радіомовлення інформація, яка міститься в листі №18/02 від 19.02.2020 та адресована Національній раді України з питань телебачення та радіомовлення про те, що проти працівника ТКР “НІК ТВ” та співзасновника телеканалу “Броди online”, що діє при ТРК “НІК ТВ”, відкрито кримінальне провадження за статтею 361 КК України (несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж), питання докладно вивчено Кіберполіцією, знайдено чимало ознак злочину, зараз справа у прокуратурі, готується до передачі в суд, стосується Позивача, є негативною, недостовірною та принижує ділову репутацію Позивача, враховуючи існування прямого причинно-наслідкового зв'язку між поширенням Відповідачем шляхом її доведення листом від 19.02.2020р. вих. №18/02 до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення негативної та недостовірної інформації, яка стосується Позивача та завданою Позивачу моральною (немайновою) шкодою, а також встановлену чинним законодавством презумпцію вини Відповідача як заподіювача шкоди та недоведеність Відповідачем відсутності вини у такому заподіянні суд приходить до висновку про порушення особистого немайнового права Позивача на недоторканість його ділової репутації, а відтак,наявності правових підстав до захисту порушеного Відповідачем шляхом спричинення Позивачу втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації та вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до його діяльності права Позивача шляхом стягнення компенсації моральної шкоди за завдане порушення.

Суд також зазначає про недоведеність належними засобами доказування заперечень Відповідача проти позову з підстав розповсюдження запису засідання Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 20.02.2020р. по телебаченню.

При цьому,з врахуванням характеру вчиненого Відповідачем правопорушення, встановленої судовими рішеннями у справі №914/2038/21 вини Відповідача у порушенні права Позивача на недоторканість його ділової репутації, беручи до уваги встановлені судом обставини, які мають істотне значення для вирішення спору, враховуючи вимоги розумності і справедливості суд приходить до висновку про правомірність здійснення розрахунку Позивачем заподіяної Відповідачем немайнової (моральної) шкоди, виходячи з розміру встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.

Таким чином позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 78338грн. відшкодування моральної шкоди за період з березня 2020р. по травень 2021р. включно є мотивованими та обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Аналогічну позицію щодо визначення розміру моральної шкоди виходячи з розміру законодавство встановленої заробітної плати у разі заподіяння шкоди діловій репутації викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 19.12.2018р. у справі №914/1633/17 та від 26.02.2020р. у справі №914/263/19.Вказаної позиції дотримується також Господарський суд м.Києва у рішенні від 21.01.2015р. у справі №910/19751/14.

Щодо заяви Відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу. Так, за приписом ч.5 ст. 67 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру» механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 907/50/16.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018р. у справі №916/2073/17 та постанові Верховного Суду України від 16.11.2016р. у справі №6-2469цс16.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 907/50/16, від 30.05.2018р. у справі №359/2012/15-ц.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З врахуванням наведеного суд зазначає про безпідставність доводів Позивача про те, що він довідався про зміст листа Відповідача від 19.02.2020р. вих. №18/02 лише після отримання відповіді Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення на запит адвоката Кравця В.Ю. від 05.11.2020р., оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20 встановлено, що інформація, яка зазначена в листі №18/02 від 19.02.2020 року, була оприлюднена на засіданні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення 20.02.2020р.

Відтак, Позивач дізнався про порушення свого права на недоторканість ділової репутації саме 20.02.2020р.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписами ч.1 ст.258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.

При цьому, приписами п.1 ч.1 ст.268 ЦК України встановлено, що позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що до вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності не застосовуються.

Таким чином, до вимог про відшкодування моральної шкоди позовна давність не поширюється, оскільки вони випливають із порушення особистих немайнових прав.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 31.10.2018р. у справі №751/306/17, від 24.07.2019р. у справі №201/9870/16-ц, від 01.04.2020р. у справі №699/72/17-ц та від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц,

При цьому, з системного аналізу наведених положень вбачається, що вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому згідно з пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених законом, зокрема пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК України.

Разом із тим, річний строк позовної давності, визначений пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК України обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2019р. у справі №757/40399/16-ц.

Щодо доводів Відповідача про трансляцію засідання Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 20.02.2020р. в мережі інтернет на сайті відеохостингу Youtube суд зазначає, що під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21.10.2020р. у справі №761/39429/14-ц, від 19.11.2020р. у справі №757/58702/17-ц, від 03.12.2020р. у справі №760/21147/17, від 13.01.2021р. у справі №758/11684/18, від 24.03.2021р. у справі №760/13253/19, від 22.04.2021р. у справі №755/18-ц, від 01.07.2021р. у справі №761/16733/19, від 14.07.2021р. у справі №295/14960/19, а також у п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009р. "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи".

Крім того, аналогічна правова позиція викладена і в постанові Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021р. у справі №914/2038/20.

При цьому суд зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. у справі №914/2038/20, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021р. у справі №914/2038/20, встановлено: «Як встановлено судом, відповідачем в листі вих. № 18/02 від 19.02.2020 року поширено неправдиву інформацію, яка принижує ділову репутацію позивача.».

З врахуванням розмежування способів поширення інформації шляхом опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації від поширення її в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку або викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, беручи до уваги вчинення Відповідачем дій, спрямованих на поширення негативної недостовірної інформації, яка стосується Позивача, шляхом доведеня такої листом від 19.02.2020р. вих. №18/02 до відома Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, а також того, що Відповідачем не доведено належними засобами доказування обставини поширення вказаної інформації будь-якими іншими способами та того, що сайт відеохостингу Youtube є засобом масової інформації, зареєстрованим в установленому законом порядку, суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів Відповідача про поширення недостовірної інформації щодо Позивача через засоби масової інформації.

З врахуванням встановлених рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. та постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021р.у справі №914/2038/21 обставин того, що поширена Відповідачем інформація, яка міститься в листі №18/02 від 19.02.2020 шляхом доведення її до відома Національної ради з питань телебачення і радіомовлення та адресована Національній раді України з питань телебачення та радіомовлення про те, що проти працівника ТКР “НІК ТВ” та співзасновника телеканалу “Броди online”, що діє при ТРК “НІК ТВ”, відкрито кримінальне провадження за статтею 361 КК України (несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж), питання докладно вивчено Кіберполіцією, знайдено чимало ознак злочину, зараз справа у прокуратурі, готується до передачі в суд, стосується Позивача, є негативною, недостовірною та принижує ділову репутацію Позивача, беручи до уваги відсутність доказів поширення викладеної в листі Відповідача від 19.02.2020р. вих. №18/02 інформації будь-яким іншим способом, в тому числі розповсюдження запису засідання Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 20.02.2020р. по телебаченню, а також того, що Відповідачем не доведено належними засобами доказування обставини поширення вказаної інформації будь-якими іншими способами та того, що сайт відеохостингу Youtube є засобом масової інформації, зареєстрований в установленому законом порядку суд зазначає, що Відповідачем не доведено поширення викладеної в листі від 19.02.2020р. вих. №18/02 інформації в засобах масової інформації, як передумови до застосування судом при встановленні строку позовної давності за вимогами Позивача приписів п.2 ч.2 ст.258 ЦК України.

Таким чином, до вимог Позивача про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, не застосовуються строки позовної давності, а заява Відповідача від 17.06.2021р. вх. №14249/21 про застосування строків позовної давності є безпідставною та необґрунтованою.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019р. у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2021р. та постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021р.у справі №914/2038/21 обставини того, що поширена Відповідачем шляхом доведення її до відома Національної ради з питань телебачення і радіомовлення інформація, яка міститься в листі №18/02 від 19.02.2020 та адресована Національній раді України з питань телебачення та радіомовлення про те, що проти працівника ТКР “НІК ТВ” та співзасновника телеканалу “Броди online”, що діє при ТРК “НІК ТВ”, відкрито кримінальне провадження за статтею 361 КК України (несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж), питання докладно вивчено Кіберполіцією, знайдено чимало ознак злочину, зараз справа у прокуратурі, готується до передачі в суд, стосується Позивача, є негативною, недостовірною та принижує ділову репутацію Позивача, враховуючи існування прямого причинно-наслідкового звязку між поширенням Відповідачем шляхом її доведення листом від 19.02.2020р. вих. №18/02 до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення негативної та недостовірної інформації, яка стосується Позивача та завданою Позивачу моральною (немайновою) шкодою, а також встановлену чинним законодавством презумпцію вини Відповідача як заподіювача шкоди та недоведеність Відповідачем відсутності вини у такому заподіянні, а такожнедоведеність належними засобами доказування заперечень Відповідача проти позову з підстав розповсюдження запису засідання Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 20.02.2020р. по телебаченню та в мережі інтернетберучи до уваги відсутність доказів поширення викладеної в листі Відповідача від 19.02.2020р. вих. №18/02 інформації будь-яким іншим способом, в тому числі розповсюдження запису засідання Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 20.02.2020р. по телебаченню, а також того, що Відповідачем не доведено належними засобами доказування обставини поширення вказаної інформації будь-якими іншими способами та того, що сайт відеохостингу Youtube є засобом масової інформації, зареєстрованим у встановленому законом порядку, а відтак, поширення викладеної в листі від 19.02.2020р. вих. №18/02 інформації в засобах масової інформації, як передумови до застосування судом при встановленні строку позовної давності за вимогами Позивача приписів п.2 ч.2 ст.258 ЦК України та відсутність правових підстав до застосування до вимог Позивача про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строків позовної давності, здійснивши перевірку розрахунку заявленого до відшкодування розміру моральної (немайнової) шкоди з врахуванням характеру вчиненого Відповідачем правопорушення, встановленої судовими рішеннями у справі №914/2038/21 вини Відповідача у порушенні права Позивача на недоторканість його ділової репутації, беручи до уваги встановлені судом обставини, які мають істотне значення для вирішення спору, враховуючи вимоги розумності і справедливості суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 78338грн. відшкодування моральної шкоди за період з березня 2020р. по травень 2021р. включно є мотивованими та обґрунтованими і підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 16784грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 6000грн.судових витрат на оплату послу професійної правничої допомоги.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Квитанцію від 12.05.2021р. №13 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. Оригінал вказаноїКвитанції є додатком №10 до позовної заяви.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 (текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85211544), відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В судовому засіданні 04.11.2021р. представником Позивача зроблено усну заяву про подання доказів в обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витрат у справі протягом пяти днів після ухвалення рішення суду в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (ч.1, п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, висновків суду щодо розміру позовних вимог, які підлягають до задоволення суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. слід розподілити між Сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2270грн. судового збору.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 11:45год. 18.11.2021р. та встановлення Позивачу п'ятиденного строку з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.9, 32, 42, п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 202, 205, 216, 221, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 23, 80, 91, 94, 200, 201, 256-258, 267, 268, 509, 526, 527, 599Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства Телерадіокомпанії “Броди” Бродівської міської ради (80600, Львівська область, Бродівський район, м.Броди, пл.Ринок, буд.1; ідентифікаційний код: 22338509) на користь Приватного підприємства Телерадіокомпанія “НІК ТВ” (80600, Львівська область,Бродівський район, м.Броди, вул.Гончарська, буд.20, кв.67; ідентифікаційний код: 34573128) 78338грн. моральної шкоди та 2270грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 18.11.2021р. о 11:45год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

5. Встановити Приватному підприємству Телерадіокомпанії “НІК ТВ” п'ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено15.11.2021р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.