ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 листопада 2021 року м. Київ № 640/25691/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вовк П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Апарату Верховної Ради України (далі також - відповідач), в якому позивач просить суд:
бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01 серпня 2003 року до 15 жовтня 2008 року визнати протиправною;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01 серпня 2003 року до 15 жовтня 2008 року в сумі 37 337, 00 грн.;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 25 травня 2006 року по день фактичного розрахунку, з 19 червня 2007 року по день фактичного розрахунку, з 15 жовтня 2008 року по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства, при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата, позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Крім того, ухвалою суду від 28 вересня 2021 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Відповідачем було надано суду відзив на позовну заяву, в якому він зазначає що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для помічників народних депутатів, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо. На думку відповідача, умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України. Водночас, Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними. При цьому, здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, яких станом на час звільнення позивача було недостатньо.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
З наявної в матеріалах справи довідки Апарату Верховної Ради України від 28 квітня 2021 року № 20.17/393 (т. 1 а.с. 23), позивач працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток:
- ІV скликання ОСОБА_2 з 01 серпня 2003 року по 25 травня 2006 року - 69,5 календарних днів щорічної основної відпустки та 33 календарних днів додаткової відпустки;
- V скликання ОСОБА_3 з 26 травня 2006 року по 19 червня 2007 року - 32 календарних днів щорічної основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;
- VI скликання ОСОБА_3 з 23 листопада 2007 року по 15 жовтня 2008 року - 26,5 календарних днів щорічної основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки.
Листом від 11 травня 2021 року № 15/26-2021/153930 відповідач відмовив у виплаті грошової компенсації на невикористану ОСОБА_1 відпустку, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку (т. 1 а.с. 24-25) та надав довідки про зарплату позивача за періоди: травень 2005 року - квітень 2006 року, червень 2006 року - грудень 2007 року, листопад 2007 року - вересень 2008 року (т. 1 а.с. 26-28).
Незгода з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, а також здійснення виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки при звільненні по день фактичного розрахунку, обумовила звернення позивача до суду із даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо не зазначено іншого), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» і Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР.
Частиною 1 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Відповідно до ч. 6 статті 34 «Про статус народного депутата України», у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Суд зазначає, що згідно з положеннями статей 21-49 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06 листопада 1992 року роз'яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Згідно з ч. 7 статті 1.1 Положення, помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина 8 статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Згідно з ч. 1 статті 4.1 Положення, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
За правилами ч.ч. 1, 3 статті 4.4 Положення, помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».
Щодо застосування норм КЗпП України та Закону України «Про відпустки», суд зазначає, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносин у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України «Про відпустки».
Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України «Про відпустки».
Згідно із ч. 3 статті 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (ч. 1 статті 24 Закону України «Про відпустки»).
Положення ч. 1 та 4 статті 24 Закону України «Про відпустки» кореспондуються із положеннями частин 1 та 4 статті 83 КЗпП України.
Статтею 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку, чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Аналіз наведених вище норм Закону України «Про відпустки» та КЗпП України дає підстави для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.
Отже, як вбачається з вищенаведених положень, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
Окрім того, суд зазначає, що згідно з п.п. 1 та 2 п. 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Отже, зазначене дає підстави вважати, що всі виплати, які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й матеріальна допомога на оздоровлення, грошова компенсація за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки та, відповідно, середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, здійснюються Апаратом Верховної Ради з загального фонду оплати праці помічників - консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.
Посилання відповідача на те, що у нього відсутній обов'язок виплати спірних сум, оскільки, всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників - консультантів не відповідає вимогам закону. Частина 6 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не покладає такого обов'язку на народного депутата.
Видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України та, відповідно, з виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2020 року у справі № 580/2954/19.
Аналіз положень Закону України «Про статус народного депутата України» дає підстави вважати, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України.
Зазначене також підтверджується позицією судів першої та апеляційної інстанції у справі № 640/23919/19.
В межах спірних правовідносин виплата грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України відноситься до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України, а тому
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі №757/9144/16-ц.
З огляду на викладене, суд доходить до висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.
При цьому, в частині заявленої до стягнення суми компенсації суд зазначає наступне.
Порядок обчислення щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно з пунктом 7 Порядку №100, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Матеріалами справи встановлено, що позивачу у травні 2006 року виплачено грошову компенсацію у розмірі 12 556, 88 грн. за невикористану відпустку 56 календарних днів та у липні 2007 року у розмірі 6 582, 81 грн. за невикористану відпустку 46 календарних днів.
Таким чином, відповідачем не здійснено нарахування та виплату компенсації ОСОБА_1 при її звільненні 25 травня 2006 року - за 46,5 календарних днів невикористаної відпустки, 19 червня 2007 року за 1 календарний день невикористаної відпустки та 15 жовтня 2008 року за 41,5 календарних днів невикористаної відпустки.
Загальна кількість календарних днів невикористаної відпустки позивача складає 89.
Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок від 27 квітня 2021 року, заробітна плата позивача за період з травня 2005 року по червень 2006 року становила 91 601, 66 грн., з червня 2006 року по травень 2007 року - 56 959, 00 грн., з листопада 2007 року по вересень 2008 року - 27 736, 37 грн.
Розрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки відбувається наступним чином:
91 601, 66 грн. / 355 днів, з урахуванням святкових (неробочих) днів х 46,5 календарних днів невикористаної відпустки = 11 998, 52 грн.,
56 959, 00 грн. / 355 днів, з урахуванням святкових (неробочих) днів х 1 календарний день невикористаної відпустки = 160, 45 грн.,
27 736, 37 грн. / 356 днів, з урахуванням святкових (неробочих) днів х 41,5 календарний день невикористаної відпустки = 3 233, 31 грн.
Таким чином загальна сума грошової компенсації позивачу, яка підлягає нарахуванню та стягненню складає 15 392, 28 грн. (11 998,52 грн. + 160, 45 грн. + 3 233, 31 грн.).
Суд вважає за необхідне зазначити, що визначення конкретної суми компенсаційної виплати у даному випадку не відноситься до дискреційних повноважень відповідача, оскільки Порядком №100 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації за невикористані дні відпустки.
Правову позицію аналогічного змісту викладено Верховним Судом у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №826/8319/16, а також вказаний спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 27 березня 2019 року у справі №757/9144/16-ц.
В частині позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом, у тому числі гарантій щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні.
Відповідно до вимог ч. 1 статті 116 та ч. 1 статті 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки, як було встановлено судом вище, саме на відповідача як роботодавця позивача покладений обов'язок щодо здійснення виплати останньому компенсації за невикористану відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, саме Апарат Верховної Ради України є визначеною, у розумінні вимог ч. 1 статті 117 КЗпП України, особою щодо здійснення виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, у разі наявності вини відповідача щодо нездійснення виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні у строки, визначені в статті 116 цього КЗпП України.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах від 01 березня 2017 року по справі № 635/2084/16-ц та від 14 лютого 2018 року по справі № 817/488/16 Верховний Суд вказує, що середній заробіток розраховується за кожен робочий день в періоді, протягом якого роботодавцем затримується виплата працівнику належних йому сум.
Положеннями статті 2 Закону України «Про оплату праці» зокрема передбачено, що основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
З аналізу наведеної правової норми вбачається, що компенсація за невикористану щорічну основну відпустку відноситься до складової додаткової заробітної плати, виплату якої власник або уповноважений ним орган повинен здійснити в день звільнення працівника.
Як встановлено судом вище, позивачеві у день звільнення підлягала компенсація за невикористану відпустку за 89 календарних днів, яка не виплачена у зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів.
Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу компенсації за невикористану відпустку в день її звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення повного розрахунку під час звільнення, суд доходить до висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної бездіяльності на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, доходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки оскаржувана бездіяльність не відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.
Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, будинок 5; код ЄДРПОУ 20064120) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01 серпня 2003 року до 15 жовтня 2008 року.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01 серпня 2003 року до 15 жовтня 2008 року в сумі 15 392, 28 грн. (п'ятнадцять тисяч триста дев'яносто дві гривні двадцять вісім копійок).
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 25 травня 2006 року по день фактичного розрахунку, з 19 червня 2007 року по день фактичного розрахунку, з 15 жовтня 2008 року по день фактичного розрахунку.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 понесені останньою судові витрати у розмірі 908, 00 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Суддя П.В. Вовк