11 листопада 2021 року
м. Харків
справа № 621/1036/21
провадження № 22-ц/818/4601/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря судового засідання - Сабельніка Б.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: Міністерство освіти і науки України, Харківське державне вище училище фізкультурної культури №1
інші учасники справи:
третя особа: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08 червня 2021 року, в складі судді Філіп'євої В.В., -
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Зміївського районного суду Харківської області з позовною заявою до Міністерства освіти і науки України, Харківського державного вищого училища фізичної культури №1, третя особа: ОСОБА_2 про визнання противоправними та скасування наказів Міністерства освіти і науки (далі - МОН) України та Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 від 26.03.2021, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2021 по час винесення судового рішення.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працював на посаді директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 за контрактом №1-151 від 30.06.2015 в період з 01.07.2015 по 01.07.2020. Наказом МОН України №173-к від 25.06.2020 його звільнено з займаної посади, у зв'язку з закінченням строку дії контракту. Наказом МОН України №176-к від 25.06.2020, відповідно до його заяви, ОСОБА_1 призначено виконуючим обов'язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1. Уважає, що вищезазначене призначення є строковим договором, укладеним між ним та МОН України. Разом з тим, після закінчення строкового договору його звільнено не було, а зокрема наказом МОН України №291-к від 24.09.2020 йому подовжено строк виконання обов'язків директора до призначення керівника Харківського державного вищого училища фізкультурної культури №1, однак до 01.04.2021. Свої обов'язки він виконував належним чином, трудової дисципліни не порушував, зарплата виплачувалась йому в установленому порядку, та виконувались усі інші трудові приписи, що свідчить про існування між ним та відповідачами трудових відносин. Посилаючись на те, що договір переукладався кілька разів, позивач вважає, що в силу ст. 23 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України, дія його контракту (договору) вважається продовженою на невизначений строк. Тобто укладений між сторонами трудовий договір був безстроковим. Крім того, під час його звільнення він перебував на лікарняному в період з 27.03.2021 по 09.04.2021, що згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України є порушенням його прав, оскільки під час тимчасової непрацездатності не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. На підставі викладеного позивач просить скасувати противоправні накази відповідачів та поновити його на роботі. Посилаючись на ст. 235 КЗпП України просить стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2021 по час постановлення рішення суду.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 08.06.2021 задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано накази Міністерства освіти і науки України від 26.03.2021 №132-к та №133-к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 02.04.2021. Стягнуто з Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2021 по 08.06.2021 у сумі 59192,10 грн. Вирішено питання щодо судових витрат. Допущено негайне виконання судового рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 02.04.2021 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 27622,96 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що всупереч Законам України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII та «Про фахову передвищу освіту» від 06.06.2019 №2745-VIII, засновниками або уповноваженими ним органами не оголошено конкурс на заміщення вакантної посади керівника закладу, фахової передвищої освіти не пізніше ніж за два місяці до закінчення контракту ОСОБА_1 , який займав цю посаду. Всупереч вимогам статті 42 Закону України «Про фахову передвищу освіту» за відсутності відомостей щодо здійснення заходів антикризового менеджменту, МОН України своїм наказом №176-к від 25.06.2020 призначив позивача виконуючим обов'язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 02.07.2020 по 01.10.2020 без укладення контракту та не оголосивши конкурс на обрання керівника закладу. Кінцевий термін виконання таких обов'язків в заяві не зазначено, що спростовує твердження МОН України про узгодження із позивачем строків дії трудового договору, однак є умова, що підставою для припинення продовженого трудового договору є настання події, а саме призначення керівника закладу у встановленому законодавством порядку. При цьому, контракт з керівником Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 на момент розгляду справи в установленому законом порядку не укладений з жодною іншою особою. Крім того, згідно листка непрацездатності серії АГР №466116, позивач з 31.03.2021 по 08.04.2021 перебував на амбулаторному лікуванні з приводу загального захворювання, а отже його звільнення з 01.04.2021 відбулося в період тимчасової непрацездатності, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП України. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі в зв'язку з незаконним звільненням, також йому належить право на стягнення з Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 середнього заробітку за час змушеного прогулу за період з 01.04.2021 по 08.06.2021.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, якою просить рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08.06.2021 по справі №621/1036/21 скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вважає, що в трудовому договорі, укладеному між сторонами справи, відповідно до наказу МОН України №291-к від 24.09.2020, чітко прописано строк до призначення керівника училища, але не пізніше 01.04.2021; підставою для укладення договору є заява позивача від 14.09.2020. Згідно позовної заяви позивач не ставить під сумнів, що строки виконання ним трудових обов'язків тимчасово виконуючого обов'язки директора, вказані в наказах №176-к від 25.06.2020 та №291-к від 24.09.2020, у тому числі й встановлення строку до 01.04.2021, були узгоджені з позивачем, отже він посилався на неможливість його звільнення під час його перебування на лікарняному. Разом з тим в МОН України були відсутні відомості про перебування позивача на лікарняному, оскільки наказ про звільнення позивача датований 26.03.2021, а на лікарняний ОСОБА_1 оформлений з 27.03.2021 по 09.04.2021. Крім того ч. 3 ст. 40 КЗпП України не поширюється на звільнення працівника за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
05.08.2021 надійшов відзив ОСОБА_4 , яка діє в інтересах МОН України, на апеляційну скаргу, в якій вона просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції від 08.06.2021 скасувати, ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування відзиву посилається на те, що повністю підтримує доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 . Зазначає, що строком звільнення відповідно до наказу МОН України №291-к від 24.09.2020 є 01.04.2021. Разом з тим, для збереження прав викладачів, працівників, які мають право на працю та оплату праці, учнів відповідно до ст.ст. 43, 53 Конституції України, відповідно до п. 12-1 ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади», під. 53 п. 4 та підп.15-1 та 23 п. 10 Положення про Міністерство освіти і науки України №630 від 16.10.2014, на підставі заяви ОСОБА_2 від 24.03.2021, винесено наказ №133-к від 26.03.2021 «Про виконання обов'язків директора», яким призначено ОСОБА_2 виконувачем обов'язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 02.04.2021 по 30.09.2021. Також зауважує, що у всіх наказах, винесених стосовно призначення позивача на посаду виконувачем обов'язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 чітко зазначені строки трудових відносин. Отже, уважає, що накази обґрунтовані та відповідають діючому законодавству України. Стосовно довідки щодо непрацездатності позивача, уважає, що докази є неналежними, оскільки подані суду першої інстанції з порушенням строку надання доказів.
18.08.2021 до суду надійшов відзив ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , яким він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що права та інтереси апелянта не порушені оскаржуваним рішенням. Заявлений ОСОБА_1 позов стосується виключно взаємовідносин, що виникли між позивачем та відповідачами і не стосується третьої особи безпосередньо. Рішення суду було виконано МОН України. При цьому, апеляційна скарга МОН України не подана, що свідчить про відсутність у відповідача будь-яких заперечень щодо рішення суду. Вважає, що якщо апелянт вважає, що ухваленим рішенням порушені його права та інтереси, він має звернутись до суду з позовом до МОН України з вимогою про скасування наказу про поновлення позивача на посаді, оскільки на час призначення третьої особи на посаду в.о. директора МОН України діяло недобросовісно, не повідомивши ОСОБА_2 про перебування на цій посаді ОСОБА_1 .
Також вказує, що позивач жодним чином не погоджував конкретної дати, на яку укладався б договір, який витікає із наказу МОН України №291-к від 24.09.2020, однак в силу дискреційних повноважень відповідач сам визначив настання певної події, а саме до призначення керівника училища в установленому законодавством порядку, але не пізніше 01.04.2021. Проте, всупереч цим приписам відповідач МОН України не призначив та не провів конкурс на вибори керівника училища в установленому законодавством порядку до 01.04.2020. Вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо того, що МОН України всупереч положенням спеціального законодавства в сфері функціонування закладів фахової передвищої освіти, не призначив конкурс про обрання керівника закладу, а тому продовжуючи покладення виконання обов'язків директора на позивача після припинення контракту 01.07.2020, а потім в черговий раз переукладаючи з ним трудовий договір на підставі наказу №291-к від 24.09.2020, підтвердивши цим факт, що відносини між позивачем і МОН України переросли у безстроковий трудовий договір виконуючого обов'язки директора училища. Наведене також підтверджується відсутністю доказів узгодження МОН України і позивачем строків виконання останнім трудових обов'язків керівника закладу після продовження дії попереднього наказу.
Представник позивача вважає, що апелянт перекручує зміст наказу №291-к, трактуючи термін «не пізніше 01.04.2020» як дату закінчення дії трудового договору, в той час як насправді малось на увазі, що до цієї дати має бути проведений конкурс на посаду керівника.
Щодо доводів апелянта про звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності представник позивача вказує, що це питання було вирішено Конституційним Судом України, а саме рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 04.09.2019 №6-р(ІІ)/2019 по справі №3-425/2018 (6960/18), згідно якого положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України є конституційними і поширюються на усі трудові правовідносини.
Щодо доводів апелянта про те, що у МОН України були відсутні відомості про перебування позивача на лікарняному його представник вказує, що ОСОБА_1 про звільнення на підставі наказу МОН України №132-к від 26.03.2021 дізнався з телефонного дзвінка працівника кадрового відділу училища 29.03.2021, тобто саме у момент перебування позивача на лікарняному.
На підставі викладеного вважає, що зазначені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, апеляційна скарга не містить належних і допустимих доказів, і є зловживанням процесуальними правами апелянта.
06.09.2021 ОСОБА_3 , яка діє в інтересах третьої особи - апелянта ОСОБА_2 , подала пояснення на відзив представника позивача, в якому зазначила, що викладене у зазначеному відзиві твердження, що у ОСОБА_2 відсутні підстави для подання апеляційної скарги, оскільки його права та інтереси оскаржуваним рішенням суду не порушені, не відповідає дійсності, оскільки поновлення ОСОБА_1 на посаді призвело до скасування наказу МОН України від 26.03.2021 №133-к «Про виконання обов'язків директора» і, як наслідок, звільнення в.о. директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 ОСОБА_2 , що безпосередньо порушило його права та інтереси. Також не відповідає дійсності посилання представника позивача, що даний позов стосується виключно взаємовідносин, що виникли між ОСОБА_1 та відповідачами, і не стосується безпосередньо ОСОБА_2 . Так, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сам зазначив ОСОБА_2 в якості третьої особи, що вказує на усвідомлення позивачем, що рішення по справі могло вплинути на його права та обов'язки. Звільнення ОСОБА_2 з посади в.о. директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 фактично є похідною вимогою від первісно заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та тягне за собою правові наслідки для ОСОБА_2 у вигляді його звільнення і, як наслідок, порушення його інтересів.
06.09.2021 в.о. директора Харківського фахового коледжу спорту (далі - ХФКС) Приходько І.В. подано клопотання, яким просить проводити судове засідання з розгляду апеляційної скарги за відсутності ХФКС; апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Клопотання обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з грубим порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню. ХФКС підтримує апеляційну скаргу та вважає, що вона підлягає задоволенню. Також звернув увагу, що 26.07.2021 на ім'я голови адвокатського об'єднання «Правота» Баранова Т.О. було направлено лист, яким ХФКС повідомив ОСОБА_6 про скасування всіх завдань із захисту та представництва інтересів коледжу в усіх судових органах та скасування відповідної довіреності.
11.11.2021 апеляційним судом задоволено клопотання адвоката Тищенко А.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , про поновлення строку на подання доказів та долучені до матеріалів справи копії наказу від 08.11.2021 №118-к, копії витягу з контракту від 08.11.2021, укладеного ОСОБА_2 з Департаментом науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації, та долучити їх до матеріалів справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги і відзивів на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 367 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Судовим розглядом встановлено, що згідно контракту №1-151 від 30.06.2015, укладеного між Міністерством освіти і науки України (відповідачем 1) та ОСОБА_1 , позивач був призначений на посаду директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 (відповідач 2) з 01.07.2015 по 01.07.2020 (т. 1, а.с.11-17).
Відповідно до наказу МОН України №173-к від 25.06.2020 ОСОБА_7 звільнений з посади директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 01.07.2020 на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії контракту (т. 1, а.с. 18, 101).
Згідно заяви ОСОБА_8 від 17.06.2020, поданої на ім'я т.в.о. Міністра освіти і науки Л. Мандзій, позивач надав згоду на виконання обов'язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 02 липня 2020 (т. 1, а.с. 19).
Наказом МОН України №176-к від 25.06.2020 позивача призначено виконувачем обов'язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 02.07.2020 до 01.10.2020 (т. 1, а.с. 20, 102).
Наказом МОН України №291-к від 24.09.2020 позивачеві продовжено строк виконання обов'язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 02.10.2020 до призначення керівника училища в установленому законом порядку, але не пізніше ніж до 01.04.2021 (т. 1, а.с. 21, 103).
Відповідно до наказу МОН України №132-к від 26.03.2021 ОСОБА_7 був звільнений від виконання обов'язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 01.04.2021 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за закінченням строку дії контракту (т. 1, а.с. 21, 104).
26.03.2021 наказом МОН України №133-к ОСОБА_2 призначений виконувачем обов'язків Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 02.04.2021 по 30.09.2021 (т. 1, а.с. 23, 105).
Згідно довідки про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату, сума заробітку за період з жовтня 2020 року по березень 2021 року склала 159978,48 (т. 1, а.с. 25).
Згідно листка непрацездатності серії АГР №466116 ОСОБА_1 з 31.03.2021 по 08.04.2021 перебував на амбулаторному лікуванні з приводу загального захворювання (т. 1, а.с. 92).
Наказом Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації №118-к від 08.11.2021 ОСОБА_2 призначений на посаду директора Харківського фахового коледжу спорту як переможець конкурсу; укладено з ОСОБА_2 контракт строком на 5 років з 09.11.2021 по 08.11.2026 (т. 2, а.с. 32).
08.11.2021 між Департаментом науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації (Уповноважений орган управління) і ОСОБА_2 (Керівник) укладено контракт про призначення ОСОБА_2 на посаду директора Харківського фахового коледжу спорту на строк з 09.11.2021 до 08.11.2026. Контракт набув чинності з дня підписання сторонами - 08.11.2021 (т. 2, а.с. 33 - 35).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина 3 статті 21 КЗпП України).
Згідно положень статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 КЗпП України визначено строки трудового договору. Так, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.
Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2, 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини 1 статті 36 КЗпП України).
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Водночас він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.
Стаття 39-1 КЗпП України передбачає, що порядок продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк. Так, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Згідно п. 2 ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про освіту» ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальну середню освіту» викладено в такій редакції: « Керівник закладу загальної середньої освіти призначається на посаду та звільняється з посади рішенням засновника (засновників) закладу або уповноваженого ним (ними) органу. Керівник державного, комунального закладу загальної середньої освіти призначається на посаду за результатами конкурсного відбору строком на шість років (строком на два роки - для особи, яка призначається на посаду керівника закладу загальної середньої освіти вперше) на підставі рішення конкурсної комісії, до складу якої входять представники засновника (засновників), трудового колективу, громадського об'єднання батьків учнів (вихованців) закладу загальної середньої освіти та громадського об'єднання керівників закладів загальної середньої освіти відповідної адміністративно-територіальної одиниці. До участі у роботі комісії з правом дорадчого голосу можуть залучатися представники громадських об'єднань та експерти у сфері загальної середньої освіти. Положення про конкурс на посаду керівника державного, комунального закладу загальної середньої освіти розробляє та затверджує засновник на підставі типового положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Одна і та сама особа не може бути керівником відповідного закладу загальної середньої освіти більше ніж два строки підряд (до першого строку включається дворічний строк перебування на посаді керівника закладу загальної середньої освіти, призначеного вперше). Після закінчення другого строку перебування на посаді особа має право брати участь у конкурсі на заміщення вакансії керівника в іншому закладі загальної середньої освіти або продовжити роботу в тому самому закладі на іншій посаді. Заступник керівника, педагогічні та інші працівники закладу загальної середньої освіти призначаються на посади та звільняються з посад керівником цього закладу. Керівник закладу загальної середньої освіти має право оголосити конкурс на вакантну посаду. У разі надходження до засновника закладу загальної середньої освіти обґрунтованого звернення піклувальної ради або органу самоврядування закладу загальної середньої освіти щодо звільнення керівника цього закладу засновник зобов'язаний розглянути його і прийняти обґрунтоване рішення у найкоротший строк».
Спеціальними законодавчими актами, які регулюють питання виконання повноважень керівником вищого навчального закладу є Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII, та Закон України «Про фахову передвищу освіту» від 06.06.2019 № 2745-VIII.
Відповідно до положень статті 42 Закону України «Про фахову передвищу освіту», керівник закладу фахової передвищої освіти призначається на посаду на умовах контракту за результатами проведеного конкурсного відбору та звільняється з посади рішенням засновника (засновників) закладу або уповноваженого ним (ними) органу (особи) з підстав, визначених законодавством про працю, установчими документами закладу та контрактом. Керівник закладу фахової передвищої освіти призначається на посаду строком на п'ять років за результатами конкурсного відбору, який проводить наглядова рада закладу. Одна й та сама особа не може бути керівником відповідного закладу фахової передвищої освіти більше ніж два строки.
Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов'язаний оголосити конкурс на заміщення посади керівника закладу фахової передвищої освіти не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку контракту особи, яка займає цю посаду.
З переможцем конкурсного відбору на посаду керівника закладу фахової передвищої освіти засновник укладає контракт.
У визначених законодавством випадках засновник (засновники) закладу фахової передвищої освіти або уповноважений ним (ними) орган (особа) за поданням наглядової ради може призначити за контрактом виконувача обов'язків керівника закладу фахової передвищої освіти з метою здійснення заходів антикризового менеджменту, але не більш як на два роки.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Міністерства освіти і науки України від 25.06.2020 №173-к позивача звільнено з посади директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 у зв'язку із закінченням строку контракту.
Нового контракту між позивачем та відповідачами укладено не було.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 25.06.2020 №176-к ОСОБА_1 призначено виконувачем обов'язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 02.07.2020 до 01.10.2020.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 24.09.2020 №291-к продовжено строк виконання обов'язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 ОСОБА_1 з 02.10.2020 до призначення керівника училища в установленому законодавством порядку, але не пізніше ніж до 01.04.2021.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 26.03.2021 №132-к ОСОБА_1 звільнений від виконання обов'язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 з 01.04.2021.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що наказом МОН України від 24.09.2020 №291-к, яким продовжено строк виконання обов'язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 ОСОБА_1 , чітко визначено термін, на який позивачу продовжено строк виконання обов'язків директора, а саме з 02.10.2020 до призначення керівника училища в установленому законодавством порядку, але не пізніше ніж до 01.04.2021. Тобто сторонами погоджено, що навіть у разі не призначення керівника училища в установленому законодавством порядку до 01.04.2020 строк виконання обов'язків директора ОСОБА_1 закінчується у будь-якому випадку не пізніше 01.04.2021.
Посилання позивача на те, що наведене у наказі №291-к формулювання «не пізніше 01.04.2021» відноситься до кінцевої дати проведення конкурсу не підтверджується матеріалами справи, суперечить змісту відносин, що виникли між сторонами, і є власним помилковим тлумаченням ОСОБА_1 тексту наказу на свою користь.
Посилання ОСОБА_1 на ст. 39-1 КЗпП Україну як на підставу для задоволення позовних вимог є необґрунтованим, оскільки призначення позивача виконувачем обов'язків директора училища не є його призначенням на посаду директора. Крім того, призначення особи виконуючою обов'язки керівника за самим своїм змістом містить ознаку строковості. Отже, застосування в даному випадку статті 39-1 КЗпП України є неможливим, оскільки наданими доказами не підтверджується продовження дії трудового договору між сторонами спору на невизначений строк.
На підставі викладеного колегія суддів вважає встановленим, що між сторонами у справі діяв строковий трудовий договір.
Закінчення строку дії трудового договору є прямо визначеною КЗпП України підставою для припинення трудового договору. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає якогось волевиявлення працівника. Власник не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.
Звільнення позивача відбулось саме у строк, визначений у наказі МОН України №291-к від 24.09.2020 - з 01.04.2021.
Станом на момент звільнення, 01.04.2021, ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 31.03.2021 по 08.04.2021 (т. 1, а.с. 92).
Проте, посилання позивача на недопустимість звільнення працівників в період тимчасової непрацездатності також не є підставою для його поновлення на роботі.
Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав, передбачених статтею 41 КЗпП України (частина 3 цієї норми).
Разом з тим, зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у пункті 4 статті 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в статтях 40, 41 КЗпП України або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Виходячи з нормативного тлумачення пунктів 4, 8 статті 36, частини 3 статті 40, частини 3 статті 41, статей 40, 41 КЗпП України на припинення трудового договору з працівником в зв'язку з закінченням строку - пункт 2 статті 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, частина 3 статті 40 КЗпП України не поширюється.
Вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, в зв'язку з чим він дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Таким чином, рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 є необґрунтованим, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Оскільки зазначені апелянтами доводи знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, апеляційна скарга ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Згідно частин 1, 6, 10, 12, 13 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1, пп. 1, 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року встановлений у розмірі 2 270 грн.
Частиною 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі подання позовної заяви одночасно майнового та немайнового характеру, судовий збір сплачується за ставками щодо вимог майнового та немайнового характеру.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
При зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 заявив три немайнові та одну майнову позовні вимоги.
Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі і він звільнений від сплати судового збору за вимогу про поновлення на роботі, з нього на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2724 грн.
ОСОБА_2 при зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою сплатив судовий збір в загальному розмірі 5448 грн., що підтверджується квитанцією №32771042 від 10.06.2021 на суму 1362 грн. (т. 1, а.с. 150) та квитанцією №0.0.2178686419.1 від 29.06.2021 на суму 4086 грн. (т. 1, а.с. 158).
Таким чином, ОСОБА_2 підлягає компенсації 1362 грн. судового збору в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачені за подання апеляційної скарги щодо вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Інша частина судового збору в розмірі 4086 грн. підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Харківського державного вищого училища фізкультурної культури №1 про визнання противоправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4086 (чотири тисячі вісімдесят шість) гривень судового збору.
Компенсувати ОСОБА_2 1362 (одну тисячу триста шістдесят дві) гривні судового збору в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 17 листопада 2021 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук