АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-3775/09 Категорія ЦП: 37
Головуючий у першій інстанції Ільченко Н.А.
Доповідач Процик М.В.
13 листопада 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
Головуючої судді Процик М.В.,
суддів Мизи Л.М., Заїкіна А.П.,
при секретарі Грінченко Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру; за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за заповітом; та за позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - Третя Одеська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним,-
за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2009 року,-
У березні 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру під АДРЕСА_1. До участі в розгляді справи в якості співвідповідача було залучено ОСОБА_4 Позивач посилався на те, що за рахунок його власних коштів його донька ОСОБА_3 сплатила пай у сумі 11321 руб. і стала власницею квартири під АДРЕСА_2. Згодом вказана квартира за договором купівлі-продажу від 01.06.2000 року була нею продана. За отримані від продажу кошти, та взявши у нього, позивача, додатково гроші, донька придбала трикімнатну квартиру під АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 01.06.2000 року. До цієї квартири померлий ОСОБА_6, який страждав на алкогольну залежність, не мав стосунку, а тому він неодноразово пропонував ОСОБА_3 передати квартиру під АДРЕСА_1 у його власність. Згідно досягнутої між ними усної угоди ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 видала йому письмове зобов'язання про відчуження спірної квартири у його власність, однак добровільно в нотаріальну контору не звернулася.
ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_2 визнала повністю.
ОСОБА_4 позов ОСОБА_2 не визнав і в свою чергу в червні 2006 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири під АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_4 посилався на те, що його батько ОСОБА_6, на утриманні ОСОБА_2 не знаходився, з 1982 по 2005 рік працював на судах дальнього плавання, у тому числі останні дев'ять років - на посаді капітана, мав високі заробітки, а тому спірна квартира є спільним подружнім майном, а позов ОСОБА_2 викликаний наміром позбавити його спадщини. Водночас ОСОБА_4 посилався на пропуск ОСОБА_2 строку позовної давності. ОСОБА_4 також зазначав, що померлий ОСОБА_6 склав на його користь заповіт, заповів йому Ѕ частину спірної квартири, спадщину він прийняв, подавши до нотаріальної контори заяву, однак не може отримати свідоцтво про право на спадщину через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів.
ОСОБА_3 і ОСОБА_5 позовні вимоги ОСОБА_4 не визнали, посилаючись на те, що ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, співвласником квартири під АДРЕСА_1 не був, оскільки ця квартира була придбана ОСОБА_3 за її особисті кошти та кошти її батька ОСОБА_2, а ОСОБА_6 помилково вважав спірну квартиру своєю.
В 2007 році ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 подали до суду позов до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_6 на користь відповідача, посилаючись на те, що при підписанні цього заповіту спадкодавець ОСОБА_6 не міг свідомо вважати Ѕ частину спірної квартири своєю власністю, і знаходився у такому психофізичному стані, що не дозволяв йому адекватно оцінювати свої дії і керувати ними, а тому волевиявлення не було вільним і не відповідало його волі.
ОСОБА_4 цей позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.
Третя Одеська державна нотаріальна контора просила розглядати справу за відсутності представника.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру - відмовлено.
Позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири під № 3, що розташована в будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування, за посвідченим 20 травня 2005 року державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 за р.№ 3-1236 заповітом ОСОБА_3 О. В., який помер 27 листопада 2005 року.
У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним - відмовлено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у сумі 107 (сто сім) грн. 34 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_5, просять рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2009р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення, посилаючись на неповне з'ясування судом обставини справи, та на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних
скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду в частині визнання права власності за ОСОБА_4 зміні, з наступних підстав.
За правилами ст. 309 ч.1 п.3,4 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, і задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надав доказів того, що спірна квартира була придбана за його кошти; спірна квартира є спільним подружнім майном, 1\2 частина якої належала померлому ОСОБА_6, і останній свідомо при житті заповів свою частину квартири сину ОСОБА_4, докази недійсності заповіту позивачами суду не надані.
Колегія суддів з такими висновками суду погоджується частково.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 та щодо відсутності підстав для визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 щодо частини спірної квартири.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 11 жовтня 1985 року, та після реєстрації шлюбу мешкали з батьками дружини по АДРЕСА_3. З метою покращення житлових умов батько ОСОБА_3 позивач ОСОБА_2 став членом ЖБК «Іллічівський-32» і сплатив пай у сумі 4733 руб. Однак, в 1991 році членом ЖБК замість ОСОБА_2 стала його донька ОСОБА_3, якій він передав ( фактично подарував) свої паєнагромадження. В 1992 році ОСОБА_3 сплатила залишок паю у сумі 6498 руб. (загальний розмір паєнагромаджень склав 11231 руб.), і стала власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2, на підставі свідоцтва про право власності від 05 травня 2000 року. Вказана квартира за договором купівлі-продажу від 01.06.2000 року була нею продана за 11449 грн. В цей же день ОСОБА_3 придбала спірну квартиру АДРЕСА_1 за 19468 грн.
Від шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 мають доньку ОСОБА_5 Від першого шлюбу у ОСОБА_6 є син ОСОБА_4
27 листопада 2005 року ОСОБА_6 помер, залишивши заповіт, за умовами якого належну йому частину квартири під АДРЕСА_1 заповів сину ОСОБА_4 Заповіт посвідчений 20 травня 2005 року державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, реєстровий № 3-1236. ОСОБА_4 своєчасно звернувся в Шосту Одеську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини, однак свідоцтво про право на спадщину не отримав через відсутність правовстановлюючих документів.
Жодних підстав визнавати право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 у суду першої інстанції не було. Суд дав належну оцінку зібраним доказам і правильно не взяв до уваги зобов'язання ОСОБА_3 від 27.11.2005р. щодо переоформлення спірної квартири на ОСОБА_2, як належної йому, з огляду на правила ст. 328 ч.1 ЦК України, за якими право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Суд правильно зазначив, що вказане зобов'язання правового значення немає, що позивач ОСОБА_2 в межах строку позовної давності не оспорив свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2, договір купівлі-продажу від 01.06.2000р. про її продаж, та договір купівлі-продажу від 01.06.2000р., за яким була придбана спірна квартира.
Із матеріалів справи також вбачається, що померлий ОСОБА_6 більше 20 років працював на судах дальнього плавання на посаді капітана. За період роботи померлий неодноразово проходив медичні огляди, у тому числі психіатром, але жодного разу не потребував психіатричної допомоги, оскільки такі докази не надані. Після посвідчення заповіту ОСОБА_6 з 28 червня 2005 року по 25 вересня 2005 року знаходився в рейсі, та без зауважень психічного характеру виконував обов'язки, які вимагали від нього значних психофізичних зусиль. Відтак, суд першої інстанції правильно вважав, що підстави для визнання заповіту недійсним відсутні, та відсутні докази про те, що волевиявлення померлого не було вільним і не відповідало його волі. В цій частині рішення суд дав належну оцінку зібраним у справі доказам, і колегія суддів з нею повністю погоджується.
В вищезазначеній частині рішення суд повно з'ясував всі значимі обставини справи, всі обставини, які мають значення для вирішення справи є доведеними, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому доводи апелянтів є неспроможними, та підстави для направлення справи на новий розгляд чи ухвалення нового рішення відсутні.
Однак, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача ОСОБА_4 права на успадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_6 належного йому майна, колегія суддів не погоджується з визначеним судом обсягом спадщини. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вся трикімнатна квартира АДРЕСА_2 була спільним подружнім майном, що частка померлого ОСОБА_6 в ній складала 1\2 частину, а відтак і не погоджується з тим, що частки ОСОБА_3 та померлого ОСОБА_6 в спірній квартирі АДРЕСА_1 є рівними.
Згідно зі ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.
Паєнагромадження у сумі 4733 руб., які отримала ОСОБА_3 особисто для себе, а фактично в дар від свого батька, при вступі в члени ЖБК в 1991 році не є спільним подружнім майном, а належали виключно ОСОБА_3. Спільним подружнім майном були тільки паєнагромадження, сплачені ОСОБА_3 в 1992р. у сумі 6498 руб., по 3249 руб. у кожного. (\11231 руб. - 4733 руб.\ : 2). Відтак, частка ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2, загальною вартістю 11231 руб., складала 71\100 ( 4733+3249:11231х100% =71% або 71\100), а частка ОСОБА_6 - 29\100 (3249:11231х100%=29% або 29\100).
Квартира АДРЕСА_2 була продана подружжям ОСОБА_6 01.06.2000 року за 11449 грн., із яких частка коштів ОСОБА_3 склала 8128,79 грн. (11449 х 71\100), а частка ОСОБА_6 склала 3320,21грн. (11449 х 29\100).
Спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана подружжям ОСОБА_6 в цей же день за 19468 грн., тобто з використанням коштів від проданої квартири у сумі 11449 грн., та з додатковими коштами, які є їх спільним подружнім майном, у сумі 8019 грн., з частками, відповідно по 4009,5грн. у кожного ( 19468-11449= 8019:2= 4009,5). Отже, в спірній квартирі частка ОСОБА_3 у грошовому виразі склала 12138,29 грн. ( 8128,79+4009,5), а частка ОСОБА_6 - склала 7329,71 грн. (3320,21+4009,5грн.). У відсотках частка ОСОБА_3 складає 62% (12138,29:19468х100%) або 62\100, що (при скороченні чисельника та знаменника на 2) дорівнює 31\50 частині. Частка ОСОБА_6 складає 38% (7329,71:19468х100%) або 38\100, що (при скороченні чисельника та знаменника на 2) дорівнює 19\50 частинам.
Ствердження суду першої інстанції про те, що подружжя ОСОБА_6 в період шлюбу здійснили ремонт квартири АДРЕСА_2, чим значно збільшили її вартість, і вона стала спільним подружнім майном з рівними частками жодним доказом не підтверджено і побудовано на припущенні. А згідно зі ст. 60 ч.4 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням викладеного у суду першої інстанції не було підстав вважати, що спадковою є 1\2 частина квартири АДРЕСА_1, а відтак і визнавати за ОСОБА_4 право власності на 1\2 частину вказаної квартири. Висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи, оцінка зібраним доказам дана судом неправильно. Висновки зроблені з порушенням норм матеріального права, зокрема ст.ст. 22,24 КпШС України та ст.1218 ЦК України, за змістом яких успадкованим може бути тільки майно, належне спадкодавцеві.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині визнання права власності за ОСОБА_4 на спадкове майно. За ним слід визнати право власності в порядку спадкування за заповітом на 19\50 частин квартири АДРЕСА_1, які належали спадкодавцеві ОСОБА_6 на момент відкриття спадщини.
В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
В зв'язку зі зміною рішення, відповідно до ст. 88 ЦПК України, пропорціонально до задоволених позовних вимог з ОСОБА_3, ОСОБА_5, в рівних частках, на користь ОСОБА_4 слід стягнути понесені судові витрати у вигляді судового збору (а.с.3 справи № 2-1660\07) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 303,307ч.1п.3,309ч.1п.3,4,313-314,316-317,319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2009 року в частині визнання права власності за ОСОБА_4 змінити.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 19\50 частин квартири АДРЕСА_2, в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6, за заповітом, посвідченим 20 травня 2005 року державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, реєстровий № 3-1236.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5, в рівних частках з кожного, на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати у загальній сумі 103 грн. 98 коп.
В решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2009 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуюча: М.В. Процик
Судді: Л.М. Миза
А.П. Заїкін