АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-1654/10 Категорія ЦП: 57
Головуючий у першій інстанції Гавриш М.З.
Доповідач Процик М.В.
19 березня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
Головуючої судді Процик М.В.,
суддів Федорової А.Є., Заїкіна А.П.,
при секретарі Грінченко Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом ОСОБА_2 до Державного професійно-технічного навчального закладу (далі ДПТНЗ) «Кілійський професійний ліцей» в особі директора навчального закладу Татару Надії Костянтинівни про визнання незаконною відмови у допуску до курсів підвищення кваліфікації,
за апеляційною скаргою Державного професійно-технічного навчального закладу «Кілійський професійний ліцей» на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 12 січня 2010 року,-
У травні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до директора Державного професійно-технічного навчального закладу (далі ДПТНЗ) «Кілійський професійний ліцей» Татару Н.К., за змістом якого просила визнати незаконною відмову у допуску її до курсів по підвищенню кваліфікації, зобов'язати директора включити її до списку слухачів курсів підвищення кваліфікації та отримати кваліфікаційне свідоцтво.
Позивачка посилалась на невключення її директором до списку слухачів курсів підвищення кваліфікації, на відмову їй в проходженні курсів, на перешкоджання в доступі до освіти, на порушення соціальних гарантій, згідно яким адміністрація зобов'язується створити умови для проходження педагогам-жінкам, які мають дітей до 14 років, курсів підвищення кваліфікації та перепідготовки за місцем проживання без направлення їх у відрядження.
У судовому засіданні представник відповідача директор ліцею Татару Н.К. позов не визнала, вимоги вважала безпідставними, оскільки позивачка курси закінчила, про що отримала відповідне посвідчення.
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 12 січня 2010 року позовна заява задоволена частково. Визнано неправомірними дії директора ДПТНЗ «Кілійський професійний ліцей» Татару Н. К. щодо організаційних заходів по проведенню курсів підвищення кваліфікації за заочною формою навчання в Кілійському професійному ліцею, згідно наказу № 18 від 16.02.2009р. в частині обмеження права ОСОБА_2 на підвищення кваліфікації шляхом невключення останньої до списку слухачів.
В апеляційній скарзі ДПТНЗ «Кілійський професійний ліцей» просить скасувати рішення Кілійського районного суду Одеської області від 12 січня 2010 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на необґрунтованість
рішення та на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з направленням справи на новий розгляд, з наступних підстав.
За правилами ст. 311ч.1 п.5 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Ухвалюючи вищезазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка зобов'язана була пройти курси підвищення кваліфікації і фактично їх пройшла, однак з докладанням певних зусиль по відстоюванню свого права на доступність освіти, а тому дії керівника підприємства є неправомірними.
Однак, суд дійшов до таких висновків з порушенням норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст.ст. 213 ч. 1, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачка працює майстром виробничого навчання в ДПТНЗ «Кілійський професійний ліцей». З 15.09.2008 року знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку. В два етапи, а саме в лютому та в квітні 2009 року, позивачка підвищувала свою кваліфікацію при науково-методичному центрі професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників у Хмельницькій області. Про це 29 квітня 2009 року їй було видано посвідчення за № 5875.
За змістом ст. 173 ч.2, ЦПК України, якщо позивач змінює свої вимоги, головуючий пропонує викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви.
У відповідності з матеріалами справи позивачка свої позовні вимоги в письмовому вигляді не уточнювала і від будь-яких своїх позовних вимог не відмовлялась. Всупереч зазначеному суд ухвалив рішення по начебто уточненим позовним вимогам ОСОБА_2, яких в матеріалах справи немає.
В матеріалах справи міститься тільки одна позовна заява, в якій позивачка просила визнати незаконною відмову у допуску її до курсів по підвищенню кваліфікації, і зобов'язати директора включити її до списку слухачів курсів підвищення кваліфікації та отримати кваліфікаційне свідоцтво. Вказані позовні вимоги суд першої інстанції не розглянув та по цим вимогам свого рішення не вмотивував і не ухвалив.
Суд також не уточнив у ОСОБА_2, до кого заявлені її вимоги про зобов'язання отримати кваліфікаційне свідоцтво, і хто в цій частині повинен бути відповідачем у справі.
Суд не визначився, між ким насправді виникли правовідносини з приводу підвищення кваліфікації: між посадовою особою і працівником, чи між підприємством і працівником. Всупереч правилам ст. 33 ЦПК України суд у встановленому законом порядку не здійснив заміну вказаного в позовній заяві відповідача, а саме посадової особи юридичної особи на юридичну особу, від імені якої діяла посадова особа, та не ухвалив рішення відносно юридичної особи.
Відтак, суд не з'ясував, між ким саме існує спір, чи дійсно він існує, які правовідносини випливають із встановлених судом обставин, яка правова норма підлягає застосуванню.. В мотивувальній частині рішення суд норми матеріального права, на підставі яких вирішив спір, взагалі не зазначив.
Зміст рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України та роз'ясненням Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення в цивільній справі».
За таких обставин, зважаючи на порушення судом норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати з направленням справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати наведене, слід письмово уточнити і розглянути позовні вимоги позивачки до належного відповідача, з'ясувати всі факти і обставини справи, після чого ухвалити справедливе і законне рішення.
Керуючись ст. ст. 303,307ч.1п.5,311ч.1п.5,313-315,317 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державного професійно-технічного навчального закладу «Кілійський професійний ліцей» задовольнити.
Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 12 січня 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуюча: М.В. Процик
Судді: А.Є. Федорова
А.П. Заїкін