Справа № 496/4624/21
Провадження № 2/496/2077/21
15 листопада 2021 року суддя Біляївського районного суду Одеської області Пасечник М.Л. розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , діючого також в інтересах ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Біляївський ринок» Одеської облспоживспілки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Біляївська міська рада Одеської області про визнання недійсними договорів оренди землі та додаткової угоди,-
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
До позовної заяви було долучено заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить: «заборонити відповідачу самостійно або через інших осіб здійснювати будь-які прямі або непрямі дії, спрямовані на вивільнення контейнерів, павільйонів , приміщень від обладнання і працівників, які використовують за свої кошти побудовані та встановлені, маючи на руках тільки договір оренди земельної ділянки , або взагалі ніяких документів до набрання рішенням по справі законної сили. Для забезпечення позову шляхом встановлення заборони для відповідача самостійно або через інших осіб здійснювати будь-які прямі або непрямі дії, спрямовані на попередження користування павільйону 20 м. кв., на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , які побудували та встановили на території ринку батьки позивачів, коли він належав Біляївської райспоживспілки, нас як власників або людей які приходять чи працюють в павільйони».
Дослідивши матеріали позовної заяви у межах вирішення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов до наступного.
Відповідно до ст. 153 ЦПК України, суд розглянув заяву про забезпечення позову без повідомлення осіб.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч.2 ст. 149 ЦПК України).
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно до ст. 151 ЦПК України: заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Вищевказані вимоги закону заявником не виконані, зокрема, заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов'язаних із забезпеченням позову. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
Відповідно до ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
З аналізу вищенаведених норм цивільного процесу вбачається, що метою застосування заходів зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Питання вжиття заходів зустрічного забезпечення вирішуються судом, який остаточно і визначає захід зустрічного забезпечення, який має бути вжитий в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Позивач не наділений правом на вирішення доцільності застосування зустрічного забезпечення, тобто вказані заходи застосовуються не за ініціативою повивача.
Позивач має лише зазначити в заяві про забезпечення позову пропозицію щодо зустрічного забезпечення, зокрема, щодо розміру грошової суми, яку він може внести на депозитний рахунок суду. Дана пропозиція враховується судом при визначенні остаточного розміру зустрічного забезпечення. У разі якщо позивач не має можливості внести відповідну суму, він має повідомити суду поважні причини відсутності такої можливості.
Разом з тим, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов'язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до ч.3 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS №005 (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективногомеханізмузахисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Враховуючи все вищевикладене, суд вважає необхідним заяву про забезпечення позову повернути позивачу, оскільки її подано з порушенням норм ст. 151 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.149-153, 258, 259, 260 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , діючого також в інтересах ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Біляївський ринок» Одеської облспоживспілки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Біляївська міська рада Одеської області про визнання недійсними договорів оренди землі та додаткової угоди - повернути заявнику.
Повернення заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню до суду із такою заявою після усунення умов, що стали підставою для її повернення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Суддя М.Л. Пасечник