15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 826/15378/16
касаційне провадження № К/9901/14359/19
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2018 (суддя Кармазін О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 (головуючий суддя - Собків Я.М., судді - Шурко О.І., Файдюк В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві (правонаступником якої є Головне управління ДФС у місті Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про опис майна,
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспекції, у якому просив визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення № 6901-17 від 12.06.2015, № 79240-13 від 30.06.2016; податкову вимогу № 1119-17 від 29.07.2019; рішення про опис майна у податкову заставу № 262 від 29.07.2016.
На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що: відповідно до статті 4 Податкового кодексу України одним із принципів податкового законодавства є стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом; Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 був ухвалений після 15.07.2014, з огляду на що вказаний Закон, який є підставою для нарахування грошових зобов'язань з транспортного податку за 2015 рік міг, бути застосований лише з 01.01.2016, у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 6901-17 є протиправним; разом з тим, з 01.01.2016 набрав чинності Закон України від 24.12.2015 № 909-VIII яким скасовано Закон України № 71-VIII від 28.12.2014, та визначено об'єкт оподаткування, зокрема, легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше 5 років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня податкового (річного) року; в свою чергу, оскільки Закон України від 24.12.2015 № 909-VIII був ухвалений після 15.07.2015, то вказаний Закон, який є підставою для нарахування грошових зобов'язань з транспортного податку за 2016 рік, міг бути застосований лише з 01.01.2017, а отже податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 79240-13 є протиправним; зважаючи на оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень з транспортного податку за 2015 та 2016 роки, податкові зобов'язання за вказані періоди є неузгодженими, у зв'язку з чим, податкова вимога від 29.07.2016 № 1119-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 29.07.2016 № 262 є також протиправними та підлягають скасуванню.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 25.10.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував: податкові повідомлення-рішення № 6901-17 від 12.06.2015, № 79240-13 від 30.06.2016; податкову вимогу № 1119-17 від 29.07.2019; рішення про опис майна у податкову заставу № 262 від 29.07.2016.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: законодавчою перешкодою для нарахування транспортного податку у 2015 році є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, з огляду на що плановим періодом є виключно 2016 рік, а отже транспортний податок не міг справлятися раніше вказаного періоду, тобто у 2015 році; податковим органом не було доведено, що при визначенні позивачу транспортного податку за 2016 рік Інспекцією був врахований такий показник як середньоринкова вартість транспортного засобу, оскільки податковим органом до суду не надано будь-яких розрахунків відомостей Мінекономрозвитку, як того вимагає стаття 267 Податкового кодексу України; оскільки оспорювані податкові повідомлення-рішення є протиправними, то податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу також є протиправними та підлягають скасуванню.
Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 79240-13 від 30.06.2016, податкової вимоги № 1119-17 від 29.07.2019 та рішення про опис майна у податкову заставу № 262 від 29.07.2016 до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 26.06.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки: Податковим кодексом України не передбачено переліку документів, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля, та не визначено органи, які мають право видавати такі документи, визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком покладено виключно на Мінекономрозвитку; податковий орган у апеляційній скарзі просив залучити у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Мінекономрозвитку, одна вказане клопотання було проігнороване судом апеляційної інстанції; до повноважень органів ДФС не входить перевірка визначеної Мінекономрозвитку середньоринкової вартості автомобілів для цілей оподаткування транспортним податком; ненадання власником автомобіля інформації щодо пробігу автомобіля не може слугувати підставою для звільнення такої особи від обов'язку сплачувати транспортний податок.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.11.2021 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 09.11.2021.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля марки LAND ROVER моделі RANGE ROVER SPORT, об'єм двигуна - 4999 куб. см, тип пального - бензин, рік випуску - 2012.
30.06.2016 Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 79240-13, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України визначила ОСОБА_1 податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 25000,00 грн.
Також, 29.07.2019 Інспекцією була сформована податкова вимога № 1119-17, якою повідомлено позивача про наявність у нього станом на 28.07.2016 податкового боргу із транспортного податку у розмірі 25000,00 грн., та прийняте рішення № 262 про опис майна ОСОБА_1 у податкову заставу.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абзац 1 пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Положеннями пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів визначені у статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
При цьому, підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Водночас, 24.12.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності 01.01.2016, яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об'єкту оподаткування транспортним податком.
Так, згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
З урахуванням викладеного, оскільки Законом України № 909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01.01.2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378,00 грн. (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»). Отже, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 р. складали 1033500,00 грн.
Таким чином, об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році були легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500,00 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, відповідно до положень пункту 2 якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 № 403, де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 № 403 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 № 403 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Згідно пункту 5 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.
Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
З огляду на викладене, при прийнятті податкового повідомлення-рішення податковим органом повинна використовуватися інформація про автомобілі, яка отримана від Мінекономрозвитку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду.
В порушення наведених правових норм, суди попередніх інстанцій ухвалюючи рішення у даній справі дійсних обставин справи щодо того, чи є легковий автомобіль, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, об'єктом оподаткування транспортним податком у розумінні положень підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не встановили, розрахунку середньоринкової вартості належого ОСОБА_1 транспортного засобу, здійсненого за допомогою офіційного веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з урахуванням усіх характеристик автомобіля (тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг) не витребували.
В свою чергу, подана податковим органом до суду апеляційної інстанції інформація щодо автомобілів, середньоринкова вартість яких розрахована на основі даних ДП «Держзовнішінформ», отримана ним від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, також не містить відповідних даних.
Принцип всебічності з'ясування обставин вимагає від суду надати правову оцінку кожному доводу, а у випадку неприйняття - навести відповідні аргументи.
З урахуванням наведеного касаційна скарга Управління підлягає задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 79240-13 від 30.06.2016, податкової вимоги № 1119-17 від 29.07.2019 та рішення про опис майна у податкову заставу № 262 від 29.07.2016 із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.
В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2018 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 підлягають залишенню без змін.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 79240-13 від 30.06.2016, податкової вимоги № 1119-17 від 29.07.2019 та рішення про опис майна у податкову заставу № 262 від 29.07.2016, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова