16 листопада 2021 року
Київ
справа №9901/461/21
адміністративне провадження №П/9901/461/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Пасічник С.С., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна - Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
11 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Держави Україна - Верховної Ради України, в якому просив:
- визнати в діях Держави Україна та владних інституціях державотворення, зайнятих виконанням функцій держави, протиправні дії - злочин, який характеризується нормами частини 1 статті 2, частини 1 статті 11, частини 2 статті 24, статті 26, частин 1 - 3 статті 27, частини 4 статті 28, частини 1 статті 32, статті 33, пунктами 2, 5, 6, 8 частини 1 статті 67, частини 1 статті 175, частини 2 статті 182, частини 5 статті 185, частини 4 статті 190, частини 2 статті 364, частини 2 статті 366, частини 2 статті 367, частини 2 статті 375, частини 4 статті 382 КК України, оскільки право порушено з 26 квітня 1986 року по сьогодні;
- присудити страхове ядерне право і страхові казначейські зобов'язання СРСР, які визнані Україною незворотніми з 27 квітня 1986 року - Дня нещасного випадку на ЧАЕС згідно наказу Держави, з вини Держави довічно відповідно до норм статей 4, 5 ЦК України, згідно з нормами статей 1, 3, 8, 16, 50, 19, 21, 22, 64, 92 Конституції України незворотньо згідно статті 58;
- зобов'язати Україну, державні інституції влади, осіб, зайнятих виконанням функцій держави, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні щодо паритетності особи і держави, забезпечити страхове ядерне право і страхові казначейські зобов'язання СРСР, які є незворотніми з 27 квітня 1986 року довічно в повному абсолютному обсязі без будь-яких обмежень;
- зобов'язати Україну, державні інституції влади, зайняті виконанням функцій держави, відновити норми і дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796) відповідно до непорушної норми Закону в редакції 1991 - 1996 - 2006 років згідно рішень Конституційного Суду України, постанов Пленуму Верховного Суду України, згідно з нормами статей 4, 5, 15, 16, 20, 21, 386, 393 ЦК України, статей 1, 3, 8, 21, 22, 64, 92 Конституції України;
- зобов'язати Україну, її владні інституції, зайняті виконанням функцій держави, згідно з нормами частини 2 статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відповідно до припису, встановленого Постановою Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року зі змінами №9 від 24 жовтня 2003 року, на вимогу Основного Закону України згідно з нормами прямої дії статей 1, 3, 8, 16, 50, 19, 21, 22, 46, 58, 64, 92, 151-2, статтею 1 розділу XV Конституції України, відповідно до вимог статей 4, 5 ЦК України здійснити повний контрольний перерахунок основної, страхової, ядерної, довічної державної пенсії виключно із фактичного страхового ядерного базового незворотнього середньомісячного заробітку, визначеного державою СРСР вартістю 3652 рублі СРСР = до 5189 доларів США 1986 року, виключно у відсотках від ступеню втрати працездатності з 04 березня 1991 року щомісячно і щорічно без будь-яких обмежень права незворотньої дії в часі;
- зобов'язати Україну його офіційний фактичний базовий страховий ядерний середньомісячний заробіток, визначений законодавством СРСР за роботу в зоні ЧАЕС згідно наказу Держави від 26 квітня 1986 року, вартість якого дорівнює 3652 рублі СРСР = до 5189 доларів США по курсу 1986 року, вільно перевести у спеціальні права запозичення, встановлені Міжнародним валютним фондом за курсом Нацбанку України на день сплати відповідно до норм статей 1, 4 розділу V Перехідних положень Закону України "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення" від 13 грудня 2001 року №2893-III, згідно із нормами частини 1 статті IV, статей V(А), V(В), XV Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року, статей 524, 533, 535, 536 ЦК України, частини 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року;
- зобов'язати Державу Україна відновити виплату додаткової пенсії як страхової гарантії конституційного права за ядерну шкоду, заподіяну життю і здоров'ю з вини Держави, згідно наказу Держави, внаслідок нещасного випадку при виконанні наказу Держави, виключно в розмірі 100% мінімальної пенсії за віком згідно з нормами вимог статей 1, 13, 49, 50, 53, 63, 67, 71 Закону №796, статей 13, 72, 76 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08 лютого 1995 року №39/95-ВР, статей 4, 5 ЦК України, статей 1, 3, 8, 16, 50, 21, 22, 64 Конституції України;
- зобов'язати Державу Україна з 1993 року по сьогодні щорічно за 28 років виплатити щорічну довічну компенсацію за невикористані курортні путівки як інваліду І групи з вини держави згідно страхового ядерного права, встановленого нормами статей 1, 13, 19, 20, 63, 67, 71 Закону №796, згідно норм статей 1, 3, 8, 16, 50, 21, 22, 64, 92 Конституції України, статей 4, 5 ЦК України виключно в розмірі 100% вартості путівки по Україні, виключно від 24 до 35 днів як особі з ураженням нервової системи і опорно-рухового апарату, згідно середньої вартості путівки на 1 день * 24-35 днів страхового ядерного права, встановленого Профздравницею України, без будь-яких обмежень права довічно;
- зобов'язати Державу Україна з 1993 року по сьогодні щорічно виплачувати одноразову допомогу на оздоровлення згідно страхового ядерного права виключно в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, встановлених на день виплати, згідно статей 1, 13, 48, 63, 71 Закону №796, норми якого є спеціальними і не мають зворотньої дії в часі згідно норм статей 4, 5 ЦК України;
- вимагаю усвідомити, що Україна протиправно, не маючи згоди поневолила позивача, довела до стану самогубства внаслідок порушення страхового ядерного права, прав, свобод та інтересів, безправ'я і беззаконня, злочину проти людяності - геноциду в Україні, започаткованого з 1995 року по сьогодні;
- вимагаю всі виплати присудити, виходячи із вартості життя на сьогодні, встановленої нормами законів;
- вимагаю присудити на всю суму боргу, відновленого до реальної вартості життя на сьогодні, нарахувати щорічно з 04 березня 1991 року 3% річних згідно грошових зобов'язань, встановлених статтею 625 ЦК України, та пеню за борговим зобов'язанням страхового ядерного права в розмірі 120% річних від найвищої облікової ставки Нацбанку України, встановленої нормою статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та відповідно до рішень ЄСПЛ проти України.
Вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі згідно зі статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Суд виходить із наступного.
Частина 2 статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1, абзацом 1 пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено способи судового захисту та, зокрема, передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За змістом частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини 1 статті 19 КАС України).
У частині 2 статті 19 КАС України визначено вичерпний перелік публічно-правових спорів, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, до яких належать, зокрема, справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті, які виникають в результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Відповідно до частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Особливості ж провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України закріплені в статті 266 КАС України.
Відтак, у порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені постанови Верховної Ради України, її дії чи бездіяльність, які виникли у правовідносинах, у яких вона реалізовує свої владні (управлінські) повноваження, і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їхнім юридичним змістом і процедурою розгляду.
Пунктом 3 частини 1 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 4, 5 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Суд зазначає, що під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту порушеного, на думку позивача, права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб'єкти публічного права вступають з фізичними чи юридичними особами у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології, а також узгоджуватися з компетенцією суб'єкта владних повноважень (відповідача), якою він наділений відповідно до Конституції та законів України.
Проте, позивачем не дотримано вимог пунктів 4 та 5 частини 5 статті 160 КАС України, оскільки з поданої позовної заяви неможливо чітко встановити зміст позовних вимог позивача до Верховної Ради України (яку він визначив відповідачем), а також в ній не наведено виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги й не визначено, якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено його права та які саме.
При цьому, Суд звертає увагу позивача на те, що його абстрактні міркування й припущення з посиланням на норми чинного законодавства не можна вважати належним обґрунтуванням позовних вимог.
Крім того, вичерпний перелік повноважень Верховної Ради України визначено Конституцією України, зокрема, її статтею 85 й у вказаній статті відсутня норма, що наділяє Верховну Раду України повноваженнями, що стосуються відновлення соціальних прав фізичної особи.
Отже, вимоги позивача не відповідають наведеним приписам норм процесуального права та позбавляють Верховний Суд можливості встановити дійсний зміст і суть правовідносин, що виникли між позивачем та Верховною Радою України. Відповідно предмет доказування у цій справі позивачем так і не визначено, а обраний ним спосіб захисту порушеного права стосується лише його соціальних прав як особи, що має статус учасника ліквідації наслідків ЧАЕС.
Суд також звертає увагу позивача на те, що більша частина позовних вимог заявлені до Держави Україна без зазначення державного органу як суб'єкта владних повноважень, який, на його думку, порушив його права, які Верховним Судом як судом першої інстанції не розглядаються, тому у позові ОСОБА_1 необхідно чітко та конкретно сформулювати зміст позовних вимог окремо до Верховної Ради України, вказати, які акти, дії чи бездіяльність законодавчого органу є протиправними і навести обґрунтування їх протиправності, а також зазначити, які конкретно дії в межах наданих суду повноважень необхідно вчинити для відновлення порушених прав позивача.
Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина 2 статті 169 КАС України).
З огляду на викладене, позовну заяву слід залишити без руху, встановивши строк протягом якого позивач має усунути вказані судом недоліки та привести позовні вимоги у відповідність до вимог статей 160, 161 КАС України, з урахуванням положень статті 266 КАС України.
Зокрема, на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються його позовні вимоги, позивачу слід надати докази порушення його прав та свобод з боку відповідача саме при здійсненні ним функцій органу законодавчої влади відповідно до норм діючого законодавства.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна - Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
2. Встановити ОСОБА_1 десятиденний з дати вручення копії цієї ухвали строк для усунення недоліків позовної заяви.
3. Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі неусунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк вона буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України.
4. Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
С.С. Пасічник,
Суддя Верховного Суду