16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/1934/20
адміністративне провадження № К/9901/38968/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року в адміністративній справі №640/1934/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2061ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу службових розслідувань Управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури, на підставі п. 9 ч. 19 ст.51 України «Про прокуратуру», з 24.12.2019;
- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії № 5, на підставі якого Генеральною прокуратурою України винесено наказ про звільнення від 21.12.2019 № 2061ц;
- зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури України з 25.12.2019;
- зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу службових розслідувань Управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України або на іншій рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 25.12.2019;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019 і до моменту прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії №5 Генеральної прокуратури України, в частині про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2061ц;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України або на іншій рівнозначній посаді з 25.12.2019;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019 по 26.05.2021;
- допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України або на іншій рівнозначній посаді та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково та змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року:
- абзац 5 резолютивної частини рішення викладено у такій редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора (адреса: 01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код - 00034051) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019 по 26.05.2021, в розмірі 580 254,34 грн. (п'ятсот вісімдесят тисяч двісті п'ятдесят чотири грн. 34 коп.) без врахування обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року залишено без змін.
27 жовтня 2021 року до Верховного Суду надіслано касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року в справі №640/1934/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду цієї справи є: визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з посади; визнання протиправним і скасування рішення про неуспішне проходження атестації; поновлення на посаді прокурора; стягнення компенсації за вимушений прогул.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора відділу службових розслідувань Управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду, посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність, на час винесення оскаржуваних судових рішень, висновку Верховного Суду щодо застосування таких норм матеріального права:
- пунктів 9, 11, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»,
- підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» як підставу для звільнення згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»,
- пункту 8 розділу І та розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03.10.2019 №221.
Зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на виконання вимог підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», скаржник сам наводить рішення Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, які висловлені в постановах від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, у справі №200/5038/20-а, у справі №160/6596/20, від 24 вересня 2021 року у справі №140/3790/19, у справі №280/4314/20, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20. Отже, зміст касаційної скарги є суперечливим та взаємовиключним.
Щодо аргументів касаційної скарги з приводу відсутності станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду про застосування пунктів 9, 11, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», підпункту 2 пункту 8 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03.10.2019 №221, Суд указує на таке.
Наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду у цій справі щодо вказаних норм.
Надаючи правову оцінку доводам скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо дискреційних повноважень кадрових комісій на прийняття рішень стосовно прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію, а також застосування норм, викладених у розділі ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03.10.2019 №221, Суд виходить з такого.
Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року в справі №640/419/20 зазначив, що саме конкретні обставини, які вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2021 року у справі №640/537/20, де суд касаційної інстанції зазначив, що рішення кадрової комісії як підстава для звільнення з посади прокурора є предметом судового оскарження й з огляду на (негативні) правові наслідки, які воно тягне для прокурора, який неуспішно пройшов атестацію, покладені в основу його висновків обставини (факти) мають отримати правову оцінку суду. У цій постанові судом указано, що аналізувати, оцінювати, сумніватися й у підсумку співбесіди вирішувати, чи відповідає прокурор критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора безперечно є повноваженням кадрової комісії як колегіального органу, утвореного якраз з цією метою, але дискреція кадрової комісії на цьому етапі повинна мати свої розумні межі і піддаватися судовому контролю. Цей контроль націлений передусім на те, щоб рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (за наслідками співбесіди) відповідало критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень, Верховним Судом установлено, що, вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій виходили з приписів статті 2 КАС України та надавали оцінку рішенню кадрової комісії саме в частині його обґрунтованості та вмотивованості. Крім того, у касаційній скарзі не наведено жодного аргументу на спростування мотивів, з яких виходили суди попередніх інстанцій вирішуючи цей спір.
Отже, Суд уважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Водночас на обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою відповідач посилається також на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а щодо застосування статей 4, 11, 50 Закону України «Про запобігання корупції».
Оцінюючи вказані доводи, Верховний Суд указує, що касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій указаних норм при вирішенні спірних правовідносин, а також щодо врахування судами попередніх інстанції під час прийняття рішення у цій справі зазначеного висновку Верховного Суду.
Отже, вказані скаржником обставини не свідчать про наявність передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини першої цієї статті.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, Офіс Генерального прокурора не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року в справі №640/1934/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська