Справа № 240/5361/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
16 листопада 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Мацького Є.М. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
в березні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому про визнання протиправним та скасування наказу директора Територіального управління ДБР розташованого в місті Хмельницькому «Про звільнення працівників ТУ ДБР у м. Хмельницькому у зв'язку зі скороченням посад» від 24.02.2021 № 17-ос в частині звільнення з посади слідчого Другого слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_1 з 01.03.2021.
Також, позивач просив поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Другого слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, або на іншій посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Другого слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, з 01 березня 2021 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2021 року у зв'язку із незаконним звільненням з роботи; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 у задоволенні позовних вимог повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач або його законний представник в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Разом з тим, від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з знаходженням представника тимчасово у непрацездатному стані.
Досліджуючи дане клопотання, колегія суддів зазначає, що відповідач не обмежений в кількості представників. Крім того, директор в межах норм законодавства має право представляти інтереси Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, як належний представник. Також, відповідачем не надано жодних доказів щодо причин непрацездатності представника.
Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Хмельницькому (далі - ТУ, ТУ ДБР у м. Хмельницькому) від 24.04.2019 №25-о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, з 25 квітня 2019 року, як обраного за конкурсом.
Наказом ТУ ДБР у м. Хмельницькому від 24.02.2021 №17-о/с "Про звільнення працівників ТУ ДБР у м. Хмельницькому у зв'язку зі скороченням посад" припинено державну службу за ініціативою суб'єкта призначення та звільнено з посади, з 01 березня 2021 року ОСОБА_1 , слідчого Другого слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, виплативши йому грошову компенсацію за 15 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 25 квітня 2020 року по 01 березня 2021 року, за 03 календарні дні невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період роботи з 16 липня 2020 року по 15 липня 2021 року та вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (а.с.30).
Наказ про звільнення вручено позивачу, з ним проведено повний розрахунок, зокрема, виплачено компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
У мотивувальній частині зазначено, що наказ прийнято відповідно до вимог пункту 1 (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України "Про державну службу", статті 24 Закону України "Про відпустки", у зв'язку зі скороченням посад державної служби внаслідок затвердження структури та штатної чисельності і змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, керуючись пунктом 5 частини третьої статті 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань".
Як підставу у наказі зазначено:
- наказ Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 581 "Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань" (а.с.140-141);
- наказ Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 200 дск "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому" (а.с.106);
- наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому від 20 жовтня 2020 року №78-о/с "Про попередженій працівників";
- попередження про наступне звільнення від 28.12.2020 № 24745/14-09-20.
Наказ видано за підписом директора ТУ ДБР у м. Хмельницькому Васильєва В.В.
Наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 окрім затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань також визнано таким, що втратив чинність наказ державного бюро розслідувань від 05 листопада 2019 року №308 "Про затвердження організаційної структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань".
Наказ від 15 жовтня 2020 року № 581 прийнято керуючись пунктами 4, 8 частини першої та частиною другою статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 "Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань".
Зміни до штатного розпису на 2020 рік №6 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, затверджені наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року № 200 дск містяться в матеріалах справи (додаток №1 до Наказу №200 дск а.с. 107-109) та передбачають виведення з штатного розпису Слідче управління разом із Другим слідчим відділом (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) та Сектором криміналістики та експертної роботи. Натомість до штатного розпису введено слідчі відділи (з дислокацією у окремих обласних центрах).
З даних Змін також видно, що виведено посади, що за категорію персоналу відносяться до державної служби, в той час, як введено посади рядового та начальницького складу із зазначенням відповідного граничного спеціального звання.
Зміни введено в дію з 01 березня 2021 року, на підставі пункту 5 Наказу ДБР від 30.12.2020 року №303 дск "Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань".
Позивач вважаючи, що його звільнено за відсутності правових підстав звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено з посади з 01 березня 2021 року наказом ТУ ДБР у м.Хмельницькому від 24.02.2021.
Умова звільнення, як відсутність можливості пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби або іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі законодавчо не передбачена.
В свою чергу, застосовані відповідачем приписи частин першої та третьої статті 87 Закону №889 чітко визначають не право державного службовця, якого звільнено на поворотне прийняття на службу за його заявою, а можливість, за рішенням суб'єкта призначення бути призначеним на відповідну посаду. І прийняття такого рішення суб'єктом призначення є дискреційними повноваженнями, а не імперативно визначеним обов'язком.
Відповідні висновки суду, узгоджуються з наданим Національним агентством України з питань державної служби роз'ясненням від 20.02.2020 №86 р/з "Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України "Про державну службу")".
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України "Про державну службу" НАДС роз'яснює, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Відповідно до наказу ДБР від 15.10.2020 №581 "Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань" у структурі ТУ ДБР у м. Хмельницькому слідчого управління, а також другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Хмельницькому та, відповідно, сектору криміналістики та експертної роботи, який був у складі вказаного відділу, та посади, яку займав раніше позивач немає.
Також судом встановлено, що згідно із Змінами до штатного розпису на 2020 рік №6, що вводяться в дію з 01.03.2021, виведено з штатного розпису другий слідчий відділ (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Хмельницькому.
Одночасно введено до штатного розпису ТУ ДБР у м. Хмельницькому п'ять слідчих відділів з дислокаціями у п'яти містах, на які поширює свою діяльність ТУ ДБР у м. Хмельницькому: з дислокацією у м. Хмельницькому, у м. Житомирі, у м. Рівному, у м. Вінниці, у м. Чернівцях.
Тобто, як вірно зазначає відповідач, відбулось скорочення посади, внаслідок зміни у структурі та штатному розписі ТУ ДБР у м. Хмельницькому.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення здійснено відповідно до приписів законодавства, чинного на момент прийняття відповідного рішення та безпосередньо дати звільнення.
Закон України від 19.09.2019 № 117-ІХ, яким внесено зміни до Закону України "Про державну службу" не визнаний неконституційним, зокрема і в частині змін внесених до статті 87 Закону №889.
Таким чином, прийнявши рішення про звільнення позивача, відповідач діяв у межах наданих йому статтею 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" повноважень, застосовуючи чинні на момент прийняття рішення норми Закону України "Про державну службу", що відповідає положенням статті 19 Конституції України, оскільки ґрунтується на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, обґрунтованості аргументів учасників процесу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
12.11.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України № 794-VIII "Про Державне бюро розслідувань", який набрав чинності з 01.03.2016, відповідно до якого ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Відповідно до ст.5 ЗУ "Про Державне бюро розслідувань" є запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування:
1) злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України;
2) злочинів, вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України;
3) злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України.
Згідно з ст.6 ЗУ "Про Державне бюро розслідувань" ДБР відповідно до покладених на нього завдань та у межах своєї компетенції, серед іншого: бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, вносить відповідні пропозиції на розгляд Кабінету Міністрів України; припиняє і розкриває злочини, розслідування яких віднесено до його компетенції; здійснює оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування злочинів, віднесених до підслідності ДБР, на підставах та в порядку, встановлених законом; розробляє і затверджує методику розслідування окремих видів злочинів; вживає заходів для повернення в Україну з-за кордону коштів та іншого майна, одержаних внаслідок вчинення злочинів, віднесених до підслідності ДБР; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Незалежність ДБР від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом ДБР, особливим порядком визначення його загальної структури, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення Директора ДБР, першого заступника Директора ДБР і заступника Директора ДБР, а також вичерпним, визначеним законом, переліком підстав для припинення їхніх повноважень; 3) порядком здійснення повноважень ДБР та його працівниками; 4) колегіальним прийняттям найбільш важливих рішень керівництвом ДБР; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників ДБР; 6) належною оплатою праці працівників ДБР і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників ДБР, їхніх близьких родичів (стаття 4 Закону № 794-VIII).
Отже, нормами ЗУ "Про Державне бюро розслідувань" (у вказаній вище редакції) ДБР визначався як орган із спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки.
На виконання пункту 1 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення ЗУ "Про Державне бюро розслідувань", Кабінет Міністрів України 29.02.2016 прийняв постанову № 127 «Про утворення Державного бюро розслідувань».
Законом України № 305-IX від 03.12.2019 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» були внесені зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», яким змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Статтею 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (у редакції Закону № 305-IX) визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Тобто, з 27.12.2019 Державне бюро розслідувань припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, та змінило статус на державний правоохоронний орган.
У відповідності до абз.2 ч.1 ст.9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ, на час виникнення спірних правовідносин) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Організаційна структура Державного бюро розслідувань включає в себе:
1. Центральний апарат:
Головне слідче управління;
Головне оперативне управління;
Головне оперативно-технічне управління;
Управління внутрішнього контролю;
Управління забезпечення особистої безпеки;
Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках;
Управління правового забезпечення;
Управління міжнародного співробітництва;
Управління кадрової роботи та державної служби;
Управління режимно-секретної роботи та захисту інформації;
Управління фінансової діяльності та бухгалтерського обліку;
Управління забезпечення діяльності;
Управління інформаційних технологій;
Відділ по роботі з громадськістю та засобами масової інформації;
Відділ організаційно-аналітичного забезпечення;
Патронатна служба.
2. Територіальні управління:
Територіальне управління, розташоване у місті Львові, що поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області;
Територіальне управління, розташоване у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Вінницьку, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку, Чернівецьку області;
Територіальне управління, розташоване у місті Миколаєві, що поширює свою діяльність на Кіровоградську, Миколаївську, Одеську області;
Територіальне управління, розташоване у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим, Запорізьку, Херсонську області, місто Севастополь;
Територіальне управління, розташоване у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області;
Територіальне управління, розташоване у місті Краматорську, що поширює свою діяльність на Донецьку і Луганську області;
Територіальне управління, розташоване у місті Києві, що поширює свою діяльність на місто Київ, Київську, Черкаську та Чернігівську області.
3. Інститут підготовки кадрів Державного бюро розслідувань та Науково-дослідний інститут судових експертиз Державного бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 "Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань" затверджено структуру Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Хмельницькому.
Наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 окрім затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань також визнано таким, що втратив чинність наказ державного бюро розслідувань від 05 листопада 2019 року №308 "Про затвердження організаційної структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань".
Наказом Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 200 дск "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому" затверджено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Хмельницькому.
Зміни до штатного розпису на 2020 рік №6 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, затверджені наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року № 200 дск передбачають виведення з штатного розпису Слідче управління разом із Другим слідчим відділом (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) та Сектором криміналістики та експертної роботи. Натомість до штатного розпису введено слідчі відділи (з дислокацією у окремих обласних центрах).
Зміни введено в дію з 01 березня 2021 року, на підставі пункту 5 Наказу ДБР від 30.12.2020 року №303 дск "Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань".
Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII "Про Державне бюро розслідувань" (в редакції Закону України № 720-IX від 17.06.2020, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Згідно з ч.3 ст.5 Закону України "Про державну службу" дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Хмельницькому, на посаді, що була віднесена до державної служби, відповідно порядок його звільнення з посади врегульовано Законом України «Про державну службу» (далі Закон № 889-VIII) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на дату звільнення позивача) державна служба може припинятися за ініціативою суб'єкта призначення.
Як передбачено п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних Службовців;
2) скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців;
3) реорганізація державного органу.
З урахуванням вказаного, колегія суддів зазначає, що для припинення державної служби шляхом скорочення посади державної служби достатньо лише зміни структури або штатного розпису державного органу навіть без скорочення чисельності або штату державних службовців. При цьому законодавець не ставить можливість скорочення посади за ініціативою суб'єкта призначення в залежність від того чи відбулась кардинальна або ж незначна зміна структури, або чи змінилися при цьому завдання і функції посади.
З порівняльного аналізу попередньої та нової структури і штатного розпису ТУ ДБР у м. Хмельницькому згідно наказів ДБР від 05.11.2019 №308, від 15.10.2020 №581, від 20.10.2020 №200ДСК вбачається, що в ТУ ДБР у м. Хмельницькому фактично відбулися організаційно-структурні зміни, а, отже, були правові підстави для скорочення посад державних службовців.
В постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 756/5243/17 сформульовано таку правову позицію: «Підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, висновок судів про те, що на підприємстві не відбулося скорочення чисельності штату працівників є передчасним. Суди фактично увійшли в обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників, що лежить поза межами компетенції суду».
В свою чергу, накази від 05.11.2019 №308, від 15.10.2020 №581, від 20.10.2020 №200ДСК оскарженні не були.
Також, колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-ІХ, абзац другий частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» виключено, а саме, скасовано норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 №378-ІХ, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України, а 13.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-ІХ щодо внесення аналогічних змін у Закон України «Про державну службу».
Вказаними законами змінено порядок скорочення державних службовців, зокрема, внесено зміни до статей 22 та 87 Закону України «Про державну службу», якими врегульовано питання звільнення державних службовців. Обмежено дію законодавства про працю на подібні правовідносини, а відповідні правовідносини врегульовано нормами Закону України «Про державну службу», що виключає необхідність застосування імперативних норм законодавства, про працю в частині закріпленого обов'язку переведення особи, посада якої скорочується, на рівнозначну або нижчу посаду.
Так, статтю 49-2 КЗпП України доповнено частиною шостою, відповідно до якої вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
1) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
2) у разі вивільнення державних службовців, в тому числі, внаслідок скорочення чисельності або штату органу, положення частини 2 статті 40 КЗпП України (про те, що звільнення, в тому числі, внаслідок скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу) та положення частини 2 статті 49-2 КЗпП України (про те, що при вивільнені працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишенні на роботі) не застосовуються.
Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частини другої та третьої статті 49-2 КЗпП України не поширювались на державних службовців в силу приписів частини п'ятої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону «Про державну службу», такі відносини були врегульовані статтею 22 Закону України «Про державну службу», що передбачає не обов'язок, а право суб'єкта призначення за власним рішенням у разі реорганізації, ліквідації державного органу і т.п. перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.
З урахуванням наведених норм, ТУ ДБР у м. Хмельницькому не було зобов'язане пропонувати ОСОБА_1 (державному службовцю) іншу або рівнозначну посаду в Державному бюро розслідувань (навіть враховуючи наявність вакантних посад).
Аналогічну позицію викладено в роз'ясненнях Національного агентства України з державної служби від 20.02.2020 №86 р/з щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»), наданою відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» (як органом, який має право надавати роз'яснення з питань застосування Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби, розміщеною на офіційному веб-сайті цього органу.
Отже, державну службу ОСОБА_1 припинено правомірно з підстав скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Також, при вирішенні спору було враховано висновки Верховного Суду зазначені у постанові від 28 липня 2021 року справа №640/11024/20.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне вивільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої статті 87 у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується позивачем, відповідачем було прийнято наказ від 20 жовтня 2020 року №78-о/с "Про попередженій працівників" та попереджено позивача про наступне звільнення від 28.12.2020 № 24745/14-09-20.
Щодо доводів апелянта в частині реєстрації наказу від 28.12.2019 №343 "Про організацію проведених заходів на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" в Міністерстві юстиції України, колегія суддів зазначає наступне.
З дня набрання Закону України №305-ІХ чинності, тобто з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань змінило свій правовий статус з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Пунктами 2, 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №305-ІХ встановлено, що до приведення у відповідність із цим Законом, закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону, а Кабінету Міністрів України надано місячний строк із дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Кабінет Міністрів України 13.05.2020 прийняв постанову №359 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», згідно якої, зокрема, Державне бюро розслідувань виключається з переліків центральних органів виконавчої влади, затверджених нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Міністерство юстиції України розглядаючи питання можливості здійснення державної реєстрації нормативно правових актів Державного бюро розслідувань зазначило, що зміна статусу даної установи з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, на якій покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції, унеможливлюють здійснення такої реєстрації.
Обґрунтовуючи свою позицію, Міністерство юстиції України, керуючись Указом Президента України від 03.10.1992 №493 «Про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», пунктом 3 Положення про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, наголошує, що відповідно до покладених на нього завдань здійснює виключно державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що наказ від 28.12.2019 №343 "Про організацію проведених заходів на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" може бути застосований до спірних правовідносин, адже відсутність реєстрації в Міністерстві юстиції України, не позбавляє його статусу чинного нормативно правового акта.
Крім того, наказ від 28.12.2019 №343 "Про організацію проведених заходів на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" не оскаржувався.
Враховуючи наведене вище, а також матеріали справи та норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні адміністративного позову.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскільки, доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Мацький Є.М. Граб Л.С.