16 листопада 2021 року
м. Черкаси
справа № 711/4875/19 провадження № 22-ц/821/1830/21 категорія 311000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.,
суддів: Нерушак Л.В., Василенко Л.І.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача: - адвокат Гаврилов Дмитро Олексійович
відповідач: Приватне акціонерне товариство «Азот»
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гаврилова Дмитра Олексійовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азот» про стягнення заробітної плати.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
10 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ПрАТ «Азот» про стягнення заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що він наказом № 492 від 10 травня 2017 року звільнений з 25 вересня 2017 року з підприємства на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Однак в день звільнення відповідач не виплатив йому всі суми, в порядку, передбаченому ст. 116 КЗпП України, не надав письмове повідомлення про нараховану суми, належні працівникові при звільненні, а також не оплатив компенсацію за невикористані відпустки за 2015-2017 роки. При цьому, частину заборгованості відповідач здійснив 26 липня 2018 року та 09 серпня 2019 року.
Також позивач вказав, що на ПрАТ «Азот» він працював за графіком змінності, тобто по 12 годин за зміну. У зв'язку з цим відповідач також не вплатив заборгованість з оплати надурочних годин.
18 червня 2019 року ОСОБА_1 звертався до ПАТ «Азот» із заявою про надання довідки про нараховані суми, належні йому для виплати при звільненні та копій наказів про прийняття на роботу та звільнення, однак відповіді не отримав.
На адвокатський запит його представника, йому листом відповідача від 11 грудня 2019 року № 501-06/705 була надана відповідь, а також копія наказу про звільнення № 492-вк від 10 травня 2017 року, довідка № 1480 від 04 грудня 2019 року, довідка про доходи № 1479 від 04 грудня 2019 року. У даній відповіді було зазначено, що заборгованість по заробітній платі йому виплачена 26 липня 2019 року, однак не зазначено яка саме сума була виплачена, а в липні 2019 року нараховано компенсацію за несвоєчасну виплату часткового доходу в розмірі 2 275 грн. 43 коп., яку було випалено 09 серпня 2019 року.
В наказі про звільнення зазначено, що в нього (позивача) не використана щорічна відпустка з 23 вересня 2016 року по 12 травня 2017 року.
Таким чином вважає, що відповідачем на момент звільнення позивача не повністю виплачена заробітна плата, а також компенсація за невикористану відпустку.
А тому, просив стягнути з ПрАТ «Азот» на свою користь заробітну плату в розмірі 26 354 грн. 15 коп. та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 4 719 грн. 82 коп., з відрахуванням всіх обов'язкових платежів, передбачених законом.
10 серпня 2020 року позивачем ОСОБА_1 , в особі представника Гаврилова Д.О. , до суду подане заява-клопотання про уточнення позовних вимог, в якому останній просив стягнути із відповідача - ПАТ «Азот» на користь позивача заборгованість в розмірі 6 712 грн. 45 коп., з яких: заробітна плата - 4 872 грн. 59 коп., лікарняні - 1 200 грн. 32 коп., компенсація за невикористану відпустку - 639 грн. 54 коп..
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи судом було досліджено зведену відомість № 44 від 26 липня 2019 року, з якої вбачається, що ОСОБА_3 було виплачено 11 840 грн. 08 коп. Факт виплати вищевказаної суми також підтверджується і випискою по картковому рахунку позивача ОСОБА_1 , з якої також вбачається, що позивачу ОСОБА_1 на його картковий рахунок 29 липня 2019 року була зарахована сума 11 840 грн. 08 коп. При цьому, суд врахував доводи представника позивача адвоката Гаврилова Д.О. про те, що в призначенні платежу даної суми дійсно зазначено, що це заробітна плата за березень 2018 року (відомість 44), а також про те, що у відомості № 44 26 липня 2019 року також зазначено, що це заробітна плата за березень 2018 року та зазначає наступне.
Крім того, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , починаючи з 12 травня 2017 року, не перебував у трудових відносинах з відповідачем - ПрАТ «Азот», тому в березні 2018 року йому і не могла бути нарахована заробітна плата.
Крім того, суд врахував, що виплачена 26 липня 2019 року та зарахована на картковий рахунок позивача 29 липня 2019 року сума - 11 840 грн. 08. коп. повністю збігається із сумою існуючої у відповідача - ПрАТ «Азот» перед позивачем заборгованості, розмір якої на день виплати, а саме станом на 26 липня 2019 року, становив 11 840 грн. 08 коп., тому дійшов висновку, що саме вказана сума заборгованості по заробітній платі і була виплачена позивачу в липні 2019 року, а не що інше, не зважаючи на те, що в призначенні платежу було зазначено, що це заробітна плата за березень 2018 року.
Таким чином, із урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку, про відсутність у відповідача - ПрАТ «Азот» будь-якої заборгованості перед позивачем ОСОБА_1 на час розгляду справи, оскільки заборгованість по заробітній платі виплачувалася частково в 2017 році (про що наведено вище), а залишок заборгованості перед останнім в загальній сумі 11 840 грн. 08 коп., який не був виплачений та існував станом на 26 липня 2019 року, був повністю виплачений ще 26 липня 2019 року та був зарахований на картковий рахунок позивача 29 липня 2019 року, тому відповідно і підстав для задоволення позову не вбачав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гаврилов Д.О. просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2021 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору, суд не врахував, що матеріали справи не містять первинних облікових документів про виплату ОСОБА_1 заробітної плати із обов'язковим зазначенням призначення платежу заборгованості із заробітної плати, що унеможливлює визначити які саме суми нараховувались позивачу. Відтак, позивач ОСОБА_1 має право на захист свого порушеного права шляхом задоволення позову, а рішення районного суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належної оцінки доказів і висновки суду не відповідають обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ПрАТ «Азот» зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.
Зазначено, що позивач у справі періодично перевіряючи свій картковий рахунок на предмет надходження коштів від ПрАТ «Азот» періодично його перевіряв. В судовому засіданні представник позивача та позивач визнав ту обставину, що на картковий рахунок надійшли кошти від ПрАТ «Азот».
Крім того, під час судового розгляду справи відповідачем було надано суду всі необхідні матеріали, які підтверджують відсутність заборгованості вини підприємства по заробітній платі перед позивачем.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ч. 4 ст. 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Ч. 6 ст. 19 ЦПК України визначено категорії справ, що відносяться до малозначних.
П. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК визначено, що малозначними справами є в тому числі справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, вказаний спір відповідно до ст. 19 ЦПК України не є таким, що підлягає розгляду в загальному позовному провадженні та враховуючи заявлену ціну позову, з урахування збільшення позовних вимог відносить до категорії малозначних, а відтак, розгляд таких справ проводиться без участі учасників судового процесу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Підстав для застосування положень ч.3 ст.369 ЦПК України встановлено не було.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Апеляційний суд створив учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року).
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду повністю відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював в ПрАТ «Азот» на різних посадах та наказом ПАТ «Азот» № 492-вк від 10 травня 2017 року був звільнений з роботи з 12 травня 2017 року на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням). З даного наказу вбачається, що ОСОБА_1 була невикористана щорічна відпустка за період з 23 вересня 2016 року по 12 травня 2017 року. Компенсація (утримання) за три календарних дні.
Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що в день звільнення відповідач не виплатив йому всі суми, в порядку, передбаченому ст. 116 КЗпП України, не надав письмове повідомлення про нараховану суми, належні працівникові при звільненні, а також не оплатив компенсацію за невикористані відпустки за 2015-2017 роки. При цьому, частину заборгованості відповідач здійснив 26 липня 2018 року та 09 серпня 2019 року. Також позивач вказав, що на ПрАТ «Азот» він працював за графіком змінності, тобто по 12 годин за зміну. У зв'язку з цим відповідач також не вплатив заборгованість з оплати надурочних годин.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 ЗУ «Про оплату праці» , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку із статтями 117, 237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Як вбачається із зведеної відомості № 44 від 26 липня 2019 року (а.с. 81-83, 123-125 Т.2) позивачу ОСОБА_3 було виплачено 11 840 грн. 08 коп. Факт виплати вищевказаної суми також підтверджується і випискою по картковому рахунку позивача ОСОБА_1 , з якої також вбачається, що позивачу ОСОБА_1 на його картковий рахунок 29 липня 2019 року була зарахована сума 11 840 грн. 08 коп. (а.с. 114 Т.1). Крім того, 09 серпня 2019 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 2 275 грн. 43 коп., що є компенсацією за несвоєчасну виплату часткового доходу.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що відповідачем повністю виплачена заборгованість із заробітної плати та всі передбачені законодавством виплати при звільненні працівника. Отже, враховуючи відсутність заборгованості, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з підстав його необгрунтованості.
Перевіряючи мотиви судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем, однак, вважає, що районний суд встановлюючи обставини справи не звернув уваги на те, що, фактично строк на звернення до суду за вирішенням спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (враховуючи, що позивач в позовній заяві провів розрахунки середньомісячної заробітної плати у відповідності до постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100) у даному випадку із врахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять також компенсаційній виплати, розпочався із врахуванням дати отримання останньої компенсаційної виплати 09 серпня 2019 року і закінчився 09 грудня 2019 року.
З позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду через засоби поштової кореспонденції 06 лютого 2020 року, про що свідчить конверт поштового відправлення (а.с. 35 Т.1), тобто з пропуском строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що ні ОСОБА_1 ні його представник - адвокат Гаврилов Д.О. не просили суду про поновлення строку на звернення до суду та ніяким чином не мотивували причини такого пропуску. Лише зазначено, що у грудні 2019 року, січні 2020 року адвокат Гаврилов Д.О. звертався до відповідача з запитами про надання довідки про заборгованість.
Вирішуючи спір, суд не врахував, що в разі пропуску строку на звернення до суду з позовом в даній категорії справ, позивач повинен довести поважність причин пропуску строку звернення до суду.
При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
Так, у правових позиціях, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2018 року під час розгляду справи №757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року під час розгляду справи № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року під час розгляду справи № 288/1466/18 та від 13 квітня 2020 року під час розгляду справи № 753/5610/10 Верховний Суд вказав, що судам необхідно звертати увагу на ту обставину, що поважними причинами пропуску строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами та повинні бути підтверджені належними та беззаперечними доказами щодо неможливості такого звернення.
Крім того, в постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року під час розгляду справи № 200/19766/16ц зазначено, що порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в нормах про перебіг позовної давності, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд першої інстанції достовірно встановив і дана обставина підтверджена матеріалами справи, що 26 липня 2019 року відповідач провів із позивачем повний розрахунок заборгованості, 09 серпня 2019 року було виплачено компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату. Сторона позивача не заперечила тієї обставини, що про факт надходження коштів ОСОБА_1 довідався в момент їх надходження і сума, що надійшла на картковий рахунок співпадала із сумою заборгованості.
Вирішуючи спір, суд не врахував вище приведені висновки Верховного Суду та не встановив відсутність належних доказів, які б підтверджували факт об'єктивно непереборних і пов'язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами підстав для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав, оскільки безпідставне поновлення строку на звернення до суду порушило б принцип дотримання оптимального балансу між реалізацією права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності. Європейський суд з прав людини сформулював правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справа «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Одним з найбільш складних питань у процесі прийняття рішення про поновлення строку звернення до суду є визначення критеріїв, за якими суд може визнати причини пропуску строку поважними, а підстави для його поновлення виправданими з метою досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що районний суд дослідивши обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює не звернув уваги, що позивач, пропустивши тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не ставив питання про поновлення такого строку з наведенням обґрунтованих причин, які підтверджували істотні факти об'єктивно непереборних і пов'язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами підстав для своєчасного звернення до суду.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду до зміни в частині правового обґрунтування, виклавши мотивувальну частину районного суду в редакції цієї постанови
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азот» про стягнення заробітної плати змінити в частині правового обґрунтування, виклавши мотивувальну частину районного суду в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 16 листопада 2021 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді Л.В. Нерушак
Л.І. Василенко