16 листопада 2021 р. справа № 400/4179/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001,
про:визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.06.2019 № 0112414-5106-1411,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0112414-5106-1411 від 26.06.2019 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому на праві власності належить нерухоме майно, а саме нежитлова будівля по переробці сільськогосподарською продукції і використовується ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником, відтак це нежитлове приміщення не є об'єктом оподаткування згідно з п.п. 266.7.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Ухвалою від 14.06.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача до суду надійшов відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що ним правомірно нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 в період виникнення податкового боргу був зареєстрований як фізична особа - підприємець (з 13.02.2020 підприємницьку діяльність припинено) з видом діяльності 47.99 інші види роздрібної торгівлі (основний) та 49.41 вантажний автомобільний транспорт. Тоді як умовою для звільнення від оподаткування на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є використання нежитлових приміщень у сільськогосподарській діяльності. Крім того, позивач не звітував до податкового органу про свою діяльність, як сільськогосподарський виробник та відсутні відомості про доходи від здійснення сільськогосподарської діяльності.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір, суд встановив наступне.
Позивачу на праві приватної власності належить об'єкт нерухомого майна, а саме нежитлова будівля, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивач у позові зазначив, що об'єкти нерухомого майна використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
26.06.2019 р. відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0112414-5106-1411, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 1408,32 грн, за 2017 р. в сумі 3270,40 грн, за 2018 рік в сумі 3804,91 грн .
Вважаючи рішення податкового органу протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд вирішуючи спір між сторонами виходить з наступного.
Вирішуючи спір суд врахував, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок - на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 12.3 ст.12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Відповідно до підпункту 266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підп.266.6.1. п.266.2 ст.266 ПК України).
Відповідно до підп.266.2.2. п.266.2 ст.266 ПК України (в редакції чинній на час прийняття спірних рішень) не є об'єктом оподаткування:
а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);
б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;
в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;
г) гуртожитки;
ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад;
д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину;
е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;
є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;
ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;
ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку(в редакції чинній на час прийняття рішення податкової за 2018 рік);
з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств;
и) об'єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об'єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність;
і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг.
Так, позивач посилається на п. ж п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, тобто позивач зазначив, що є сільськогосподарським товаровиробником, а даний об'єкт нерухомості, який належить йому на праві власності призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Правовий аналіз норми, на яку посилається позивач, дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, 1) власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, 2) об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Однак, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 в період виникнення податкового боргу був зареєстрований як фізична особа - підприємець з видом діяльності 47.99 інші види роздрібної торгівлі (основний) та 49.41 вантажний автомобільний транспорт. Суд звернув увагу, що позивач відповідно до КВЕД не здійснює жодної господарської діяльності з виготовлення продукції, тобто не є сільськогосподарським товаровиробником. Позивачем не надано до суду жодного доказу зворотного (договори, податкові накладні, рахунки оплати тощо), в свою чергу відповідачем зазначено, що позивач не подавав звітності як сільськогосподарський товаровиробник, не мав доходу від такої діяльності.
Таким чином, п. ж п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не може бути застосовано до відповідача.
Крім того, судом встановлено, що об'єктом оподаткування стало нежитлове приміщення - бойні, що підтверджується договором купівлі - продажу від 27.09.2007 р. та технічний паспорт на громадський (виробничий) будинок (об'єкт) (а. с.9, 15).
А, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні,бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Таким чином, нежитлове приміщення, що належить позивачу на праві власності та стало об'єктом оподаткування відноситься до будівель промисловості.
Зазначене, також, було встановлено в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 р. у справі 822/2624/16, в якій зазначено, що бойні належать до будівель промисловості.
Як зазначалось судом вище, підпунктом «є» п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не є об'єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до п.п.30.1, 30.2 ст.30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п.30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
При цьому, обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Проте, специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його використання у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою пп. «є» п. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об'єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об'єкти за функціональним призначенням.
Таким чином, застосування пп. «є» п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.02.2020 р. у справі №820/3556/17; від 24.03.2020р. у справі №280/5332/18; від 05.06.2020р. у справі №300/352/19; від 02.09.2020 року у справі №0940/1909/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом враховано висновок Верховного Суду, досліджено матеріали справи та встановлено, що у справі відсутні докази, які б свідчили, що позивач впродовж 2016-2018 років використовував будівлю, оподаткування якої стосується спір, за функціональним призначенням.
Тому суд дійшов висновку, що позов є не обґрунтованим і задоволенню не підлягає.
Судові витрати покласти на позивача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 44104027) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.06.2019 № 0112414-5106-1411.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Є. В. Марич