Справа № 467/435/20
Провадження № 1-кп/467/36/21
15.11.2021 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7
розглянувши клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 у відкритому судовому засіданні по кримінальному провадженню № 12020150130000084 від 21 лютого 2020 року по обвинуваченню ОСОБА_4 , ОСОБА_5
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 до 60 днів, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: можливість обвинуваченого переховуватися від суду, поскільки, вчинивши тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років, маючи незняту та непогашену судимість, після вчинення злочину покинув місце свого перебування, що свідчить про те, що останній може виїхати за межі України з метою ухилення від можливого покарання; можливість вчиняти інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 офіційно не був працевлаштований до затримання, офіційних доходів не мав, вів антисоціальний спосіб життя, який характеризується у систематичному вживанні алкогольними напоями, маючи непогашену судимість, знову вчинив тяжкий злочин. Вказував на відсутність підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'які запобіжні заходи у виді: особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави.
Захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, вказуючи, що ризики, вказані у клопотанні, прокурором не доведені, обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою з посиланням на тяжкість злочину є недопустимим, прохав обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію захисника.
Вислухавши думки учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Ухвалою слідчого судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 лютого 2020 року обвинуваченому ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 20 квітня 2020 року.
У подальшому вказаний запобіжний захід неодноразово продовжувався, останній раз ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 вересня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 22 листопада 2021 року.
Згідно ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується включно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
За змістом пункту п'ятого частини другої статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Згідно ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання особи під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів. Строк тримання особи під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України.
Вирішуючи клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст. 177 КПК України - переховуватися від суду, на даний час не зменшився. Також враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, за який законом може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років, останній як такий, що проживав сам і не працював до затримання працівниками поліції, маючий негативну характеристику за місцем проживання, будучи раніше судимим, може виїхати за межі України з метою ухилення від покарання.
Крім того, суд вважає, що вказаний прокурором інший ризик - вчинити інше кримінальне правопорушення також підтверджується, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину у період невідбутої частини покарання після умовно-достроково звільнення з місць позбавлення волі.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, тому застосування більш м'якого запобіжного заходу, чим тримання під вартою, не забезпечить його належної процесуальної поведінки.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Також судом враховуються позиція, викладена у п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року: «Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи».
Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені раніше ухвалами суду ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час вони виключають можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.
За змістом частини другої статті 194 КПК України слідує, що слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України, тобто:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати його належну поведінку, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбаченим цим Кодексом, крім випадків передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, у відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні, оскільки обвинувачений обвинувачується у скоєнні злочину, пов'язаного з застосуванням насильства.
Керуючись ст.ст.193, 194, 196, 197 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 задовольнити.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 продовжити до 13 січня 2022 року.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її проголошення через Арбузинський районний суд Миколаївської області.
Повний текст ухвали проголошений 16 листопада 2021 року о 8 годині.
Суддя ОСОБА_1