Справа №127/10665/21
Провадження №1-кп/127/426/21
10 листопада 2021 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України,
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_5 . Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя людини, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років. А тому, перебуваючи на волі, обвинувачений може ухилятись від суду, вчиняти тиск на потерпілого, свідків кримінального правопорушення, експертів, а також іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 - заперечив проти задоволення клопотання прокурора. Зауважив, що ризики, на які посилається прокурор, останнім не доведені. Звернув увагу суду на те, що у клопотанні прокурор посилається, у тому числі й на можливість чинення ОСОБА_5 тиску на понятих, однак зазначені поняті вже були допитані в судовому засіданні, тому посилання на зазначену обставину безпідставне. Крім того, захисник обвинуваченого зауважив, що ОСОБА_5 має стійки соціальні зв'язки. Просили змінити застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м'який, а саме домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Строк дії, обраного до обвинуваченого запобіжного заходу спливає 13.11.2021. Отже, стороною обвинувачення були дотримані вимоги кримінально-процесуального законодавства щодо вручення копії клопотання обвинуваченому, проте не дотримані вимоги щодо строку звернення до суду з відповідним клопотанням. Разом з тим, суд враховує, що чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, згідно з якими порушення порядку звернення з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу спричиняє відмову в задоволенні клопотання або ж залишення клопотання без розгляду. Натомість зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
Також суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Суд вважає за доцільне зазначити, що приписи частини третьої статті 331 КПК є імперативними. Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити клопотання сторін кримінального провадження по суті, надавши доводам сторін відповідну правову оцінку.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказав на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти Украхни»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).
Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд враховує, що частиною першою статті 91 КПК визначено перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов'язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3 Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті.
Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час судове слідство (з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами) не завершено, а тому вирішення даного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).
Відповідно до вимог частини першої статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Як на підставу для продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу прокурор посилався на те, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може протиправно впливати на свідків у кримінальному провадженні та зможе ухилятись від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Разом з тим, зазначені доводи прокурора в частині наявності у обвинуваченого наміру ухилятись від суду жодними доказами не підтверджені, а тому суд оцінює їх критично.
Щодо доводів прокурора про можливий незаконний вплив обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, суд вважає за доцільне зазначити таке.
У клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою прокурор, у тому числі посилався на можливість чинення ОСОБА_5 тиску на понятих у кримінальному провадженні - свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Разом з тим, зазначені свідки вже були допитані в судовому засіданні, тому посилання прокурора на можливість чинення на них тиску суд вважає не обґрунтованим. Однак суд враховує, що у кримінальному провадженні не допитані свідки згідно з клопотанням сторони обвинувачення, з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами (судове слідство) у кримінальному провадженні не завершені.
При цьому суд також враховує, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи. Як вже суд зазначив вище, судове слідство (з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами) на даний час не завершене. Об'єктивні дані, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, суду не надані.
Отже, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд вважає, що в судовому засіданні не спростовано відсутність ризику позапроцесуального впливу обвинуваченого на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні або перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим позапроцесуального впливу на зазначених осіб, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, суд вважає за доцільне продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд
Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, - продовжити на 60 днів, з 10 листопада 2021 року до 23.59 годину 08 січня 2022 року.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя: