"15" листопада 2021 р.
м. Київ
справа № 755/15951/21
провадження № 2/755/7498/21
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 37 052,29 грн. за кредитним договором б/н від 13.01.2017 року.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем по справі - ОСОБА_1 13.01.2017 року був укладений кредитний договір б/н на отримання кредитної картки, шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. На підставі Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, у зв'язку із чим станом на 28.08.2021 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 37 052,29 грн., яка складається з: 13 059,37 грн. - заборгованість за кредитом; 22 042,92 грн. - заборгованість по відсоткам; 1 950,00 грн. - штрафи.
27 вересня 2021 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято справу до свого провадження та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін.
Відповідач ОСОБА_1 не скористалась процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений ухвалою суду від 27 вересня 2021 року строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання відповідачами заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до наступного.
Відповідно до положення статті 55 Закону України «Про Національний банк України», головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення.
Згідно п. 3 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовий кредит -кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Кредитний договір є різновидом договору позички, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позички.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 13.01.2017 року укладений кредитний договір б/н на отримання кредитної картки, шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. На підставі Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. (а.с. 7-14)
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України)
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України)
Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо договір не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.
Відповідно до частини першої статі 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на викладене, в розрізі даного спору убачається, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються укладеним кредитним договором б/н на отримання кредитної картки, шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13.01.2017 року, та у зв'язку із неналежним виконанням боржником умов зазначеного Договору, у позивача як кредитора за спірними зобов'язаннями, виникло право вимоги стягнути з відповідача заборгованість по кредиту.
Як убачається з матеріалів справи та наданих позивачем розрахунків, відповідачем ОСОБА_1 порушено умови кредитного договору в частині своєчасного повернення кредитних коштів.
Разом з цим, суд визнає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, з огляду на наступне.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин повинні відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У цій справі договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «Акцент-Банк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.
Такий правовий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з'ясування змісту кредитного договору.
Вказаний висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 127/23025/16-ц (а.с. 35-37)
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту і Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг і потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Крім того, надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17). (а.с. 38-41)
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає до часткового задоволення, а саме підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 прострочена заборгованість за кредитним договором б/н від 13.01.2017 року на загальну суму 13 059,37 грн.
Відповідно до частини першої ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270, 00 грн., які сплачено позивачем за подання позову до суду.
На підставі викладеного, ст.ст. 525, 526, 536, 598, 599, 612, 625, 629, 1048 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк», код ЄДРПОУ 14360080, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Батумська, б. 11, заборгованість за кредитним договором б/н від 13.01.2017 року у розмірі 13 059,37 грн. та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн., а всього на загальну суму 15 329 (п'ятнадцять тисяч триста двадцять дев'ять) гривень 37 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення складено 15 листопада 2021 року.
Суддя: В.І. Галаган