Справа №:755/6104/15-ц
Провадження №: 6/755/1514/21
"12" листопада 2021 р. Дніпровського районного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Яровенко Н.О. ,
при секретарі Локотковій І.С.,
розглянувши подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києві Кошарського Олександра Володимировича про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України,
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кошарський О.В. звернувся з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до виконання зобов'язань по сплаті заборгованості за виконавчим листом № 755/6104/15-ц, виданим 25.12.2015 року Дніпровський районним судом міста Києва.
Обґрунтовує тим, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києві Кошарського О.В. знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 755/6104/15-ц виданого 19.12.2019 року Дніпровським районним судом м. Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовид Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 10436 доларів США, пені - 183958, 01 грн., 3 % річних від суми простроченої заборгованості - 12567, 77 грн., інфляційних витрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 733, 86 грн. та суму судового збору - 3654 грн.
23.06.2021 року відкрито виконавче провадження. Того ж дня винесено постанову про арешт майна та коштів боржника. Рішення суду до теперішнього часу не виконано, дій щодо його виконання (навіть часткового) не здійснено. Законні вимоги приватного виконавця боржником не виконуються, про об'єктивні причини невиконання не повідомляється, декларацію про доходи та майно приватному виконавцю не подано, за місцем своєї реєстрації не перебуває. За таких обставин, просив суд подання задовольнити.
У судове засідання приватний виконавець Кошарський О.В. не з'явився, в поданні просить суд про розгляд подання за його відсутності.
Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця (ч. 4 ст. 441 ЦПК України).
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути подання за відсутності державного виконавця.
Дослідивши надані документи у виконавчому провадженні, суд приходить до наступного висновку.
Вимогами ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав люини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об'єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав уважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
У справі «Гочев проти Болгарії», рішення від 26 листопада 2009(заява № 34383/03), ЄСПЛ підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, у параграфі 49 суд зазначив, що таке обмеження є виправданим лише настільки, наскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див.рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії», (Napijalo v Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (Див.рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Itali), скарга № 32190/96, §96, ECHR 2003- IX), рішення Європейського Суду за справаою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlsk v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії» § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейського Суду з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії» § 124 і згадуване вище рішення Європейського Суду «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року а справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70.
Охоплення судової перевірки має дозволи суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідними змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 року за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Майере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Beigsum), Series A. N 43, § 60).
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-які обставин.
Відповідно до положень п. 5 ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України», Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Таким чином, аналіз перелічених норм законів дає підстави стверджувати, що необхідною умовою для застосування видів тимчасового обмеження у виїзді за кордон є встановлення факту ухилення боржника від виконання зобов'язань за рішенням суду.
Перевіряючи обставини по справі, судом встановлено, що 28.10.2015 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 ПАТ «Родовид Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 10436 доларів США, пені - 183958, 01 грн., 3 % річних від суми простроченої заборгованості - 12567, 77 грн., інфляційних витрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 733, 86 грн. та суму судового збору - 3654 грн.
23.06.2021 року приватним виконавцем Кошарський О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 65886023 по виконанню виконавчого листа № 755/6104/15-ц.
Також, 23.06.2021 року приватним виконавцем було винесено постанови про арешт майна боржника та арешт коштів боржника, 11.08.2021 року було винесено постанову про розшук майна боржника.
Відповідно до п. 19 ч. З ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; подання виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомлення виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасна явка на вимогу виконавця.
На думку суду, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".
Таким чином, до подання приватним виконавцем не було долучено жодних доказів, які б давали підстави вважати, що боржник ОСОБА_1 у виконавчому провадженні має намір ухилятись від виконання судового рішення. Сам факт не виконання в добровільному порядку рішень судів, не може вважатися ухиленням від виконання чи перешкоджанням в їх виконанні.
При цьому, згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно положень ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів справи не вбачається, що приватним виконавцем вжито всіх можливих заходів щодо примусового виконання рішення суду. Також, відсутні докази щодо отримання боржником постанов про відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно боржника.
За таких обставин, приватний виконавець передчасно звернувся з поданням до суду про вжиття крайнього заходу забезпечення здійснення виконавчого рішення суду - обмеження боржника у його конституційному праві - праві виїзду за кордон.
Судом враховано, що обмеження у праві виїзду за межі України може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості, проте наявні у справі матеріали не містять жодних даних про те, що встановлення такого обмеження якимось чином цьому посприяє.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що подання приватного виконавця є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 33 Конституції України, ст.ст. 259, 260, 353, 354, 441 ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», Законом України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України» суд, -
Відмовити в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києві Кошарського Олександра Володимировича про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2021 року.
Суддя Н.О.Яровенко