466/10719/20
2/465/2549/21
судового засідання
09.11.2021 р. м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі :
головуючого-судді : Мартинишин М.О.
з участю секретаря Оверко Я.Б.
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові заяву сторін про визнання мирової угоди, укладеної між сторонами у цивільній справі №466/10719/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -
У провадженні Франківського районного суду м.Львова знаходиться цивільна справа № №466/10719/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
До суду надійшла спільна заява сторін про визнання мирової угоди від 02.07.2021 р., укладеної між сторонами у цивільній справі №466/10719/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Сторони подали до суду заяви, в якій вони просять проводити розгляд справи без їх участі, заяву про затвердження мирової угоди підтримують та простять суд постановити ухвалу про затвердження даної мирової угоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Суд вважає за можливе розглянути скаргу без участі учасників процесу, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи заяви про затвердження мирової угоди та дослідивши проект мирової угоди, дійшов такого висновку.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає, у тому числі, можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч.7 ст.49 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.
Мета, зміст, порядок укладення сторонами мирової угоди та її затвердження судом визначені у статті 207 ЦПК України.
Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Частиною п'ятою статті 207 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Виходячи зі змісту статті 207 ЦПК України, обов'язковою умовою затвердження судом мирової угоди є її відповідність вимогам закону і відсутність порушення прав чи законних інтересів третіх осіб. Йдеться про дотримання як вимог, передбачених процесуальних законодавством, так і вимог, які випливають з цивільного законодавства.
Відповідність змісту мирової угоди вимогам матеріального закону передбачає, зокрема, аналіз об'єкта мирової угоди - майна, яким за умовами мирової угоди розпоряджаються її суб'єкти. Для того, щоб з'ясувати, що мирова угода не порушує права та законні інтереси інших осіб, суд повинен встановити, що: 1) майно, яке передається за мировою угодою, не вилучено з обігу і не обмежено в обігу; 2) учасники мирової угоди мають право розпоряджатися цим майном, що підтверджується правовстановлюючими документами; 3) майно, яке передається за мировою угодою, не перебуває під арештом і щодо нього відсутній спір з іншими особами.
Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб визначений в умовах мирової угоди.
Цивільним процесуальним законом покладено на суд обов'язок під час визнання мирової угоди перевірити, чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди та роз'яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди.
Умови мирової угоди мають бути викладені чітко та недвозначно з тим, щоб не виникало неясності спорів з приводу її змісту під час виконання. Суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору.
Таким чином, вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд має врахувати, що умови мирової угоди не можуть суперечити закону, а також брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із таким затвердженням.
Метою мирової угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов'язані зі спірними правовідносинами.
Укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов'язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається сторонами, затверджується судом відповідно до вимог цивільного процесуального права, з урахуванням норм матеріального цивільного права.
У судовому засіданні встановлено, що предметом даних позовів були боргові зобов'язання, що виникли між сторонами, на підтвердження яких сторони надали копії письмової розписки та копію договору позики.
Натомість нежитлові приміщення №ХІ-ХІІІ, загальною площею: 81,5 м. кв., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1812222546101) не були предметом позову.
Отже, дана мирова угода укладена не в рамках реалізації права врегулювання спору, а відносно інших правовідносин, які не були предметом спору у даному судовому провадженні.
А із змісту мирової угоди, поданої сторонами до суду, встановлено, що ця угода укладається сторонами справи з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок, які стосуються прав і обов'язків сторін, однак деякі її умови суперечать закону.
Зокрема, сторони домовились, що ОСОБА_1 в свою чергу в рахунок погашення заборгованості згідно з договором позики від 11.12.2018р. визнає за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення №ХІ-ХІІІ, загальною площею: 81,5 м. кв., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1812222546101).
Відтак, умови мирової угоди, запропонованої сторонами, суперечить закону, так як фактично, за умовою мирової угоди, суд має визнати за відповідачем право власності на нерухоме майно, що в свою чергу не відповідає вимогам Цивільного кодексу України.
Також суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять всіх правовстановлюючих документів про право власності на зазначене у мировій угоді нерухоме майно, зокрема заочного рішення Сихівського районного суду м.Львова від 10.12.2014 року у справі №464/9248/14-ц, що перешкоджає встановленню того, чи дійсно особа має право розпоряджатися ним і чи не будуть порушені у результаті передачі зазначеного майна права та обов'язки третіх осіб.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, висловлених в ухвалі від 01.08.2018 року у справі №760/15287/15-ц та у постанові від 30.05.2018 року у справі №759/4103/16-ц, суд відмовляє у затвердженні мирової угоди, якщо її умови стосуються прав та обов'язків сторін, які не входять до предмету позову, а також, якщо умови мирової угоди суперечать закону.
Таким чином, зважаючи на положення ч. 5 ст. 207 ЦПК України, враховуючи, що подана на затвердження мирова угода суперечить закону, суд дійшов до висновку, що у визнанні мирової угоди між сторонами необхідно відмовити та продовжити судовий розгляд справи.
При цьому, суд вважає, що відмова у затвердженні мирової угоди не призводить до порушення конституційної засади судочинства рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та не має наслідком порушення права особи на судовий захист, який реалізується в такому випадку у процесі доказування позовних вимог. У такому разі право на звернення до суду забезпечується можливістю апеляційного та касаційного оскарження рішення по суті спору.
Керуючись ст.ст. 207, 208, 247, 258- 261, 353 ЦПК України -
Відмовити у затвердженні мирової угоди від 02.07.2021 р. у цивільній справі № 466/10719/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Продовжити судовий розгляд справи.
Судовий розгляд справи відкласти на 06 грудня 2021 р. об 16:30 год.
Про час та місце розгляду справи повідомити учасників справи.
Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали складено 15.11.2021 року.
Суддя Мартинишин М.О.