Справа № 640/21983/21 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
11 листопада 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови,-
Акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулося з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправними дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 15.07.2021 у виконавчому провадженні №4028021;
- визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 15.07.2021 у виконавчому провадженні №4028021 у сумі 500 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Акціонерним товариством «Укргазвидобування» у добровільному порядку 02.10.2020 платіжним дорученням №334242 сплачено борг у сумі 5 000,00 грн, з урахуванням того, що відповідачем фактично не вчинялось дій, спрямованих на примусове виконання відповідного судового рішення. Крім того, за твердженням представника позивача, у порушення норм Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, а також враховуючи те, що виконавче провадження №4028021 було розпочато 20.06.2007, отже, до набрання чинності вказаного Закону постанова про стягнення виконавчого збору до набрання не приймалась, а тому, у силу ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, державний виконавець мав спершу винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а потім у цей же день чи не пізніше наступного винести постанову про стягнення виконавчого збору.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що постанова про стягнення виконавчого збору може бути винесена тільки після закінчення виконавчого провадження, чого у спірних правовідносинах не було. Акцентує увагу, що позивачем добровільно сплачено суму боргу, а тому підстави для стягнення виконавчого збору відсутні
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що державним виконавцем Мороз Л.Є. відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві за результатами розгляду виконавчого листа №2-648, виданого 01.12.2006 Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області, про стягнення з ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн моральної шкоди щодо примусового виконання, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 20.06.2007 (ВП №4028021), якою боржнику встановлено 7-денний строк для добровільного виконання рішення.
Постановою від 29.06.2007 виконавче провадження №4028021 зупинено.
Постановою від 12.01.2021 виконавче провадження №4028021 поновлено
Іншою постановою від 12.01.2021 здійснено заміну боржника у виконавчому провадженні №4028021 з ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» його правонаступником - АК «Укргазвидобування».
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Алексеєвим В.В. від 15.07.2021 у межах виконавчого провадження №4028021 визначено стягнути з боржника - АК «Укргазвидобування» - виконавчий збір у розмірі 500,00 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виконавче провадження №4028021 фактично підлягає завершенню на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а рішення боржником виконано лише після відкриття виконавчого провадження (02.10.2020), виконавчий збір підлягає стягненню на підставі наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, чинних станом на момент винесення оскаржуваної постанови та станом на момент вчинення відповідної виконавчої дії.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (у редакції, чинній на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження).
Частиною другою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV встановлено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно з статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону (частина перша); якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання (частина шоста).
Частиною першою статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV встановлено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV втратив чинність (крім статті четвертої, яка втратила чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII).
Відповідно до Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження (пункт 6); виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (пункт 7).
За змістом наведених норм, положення Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, тому такі дії підлягають завершенню в порядку такого Закону. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.
Спірне виконавче провадження розпочато на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Водночас, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 15.07.2021, тобто на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови та вчинення державними виконавцем відповідних дій з її прийняття) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина перша); виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга).
Частиною п'ятою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII установлено, що виконавчий збір не стягується: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (пункт 1); у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини (пункт 2); якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (пункт 3); за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону (пункт 4); у разі виконання рішення приватним виконавцем (пункт 5); за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (пункт 6).
Згідно з ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Як вже було зазначено вище, державним виконавцем прийнято постанову про стягнення виконавчого збору, що становить 10 відсотків від суми боргу.
В свою чергу, позивач стверджує, що відповідач не мав правових підстав для стягнення виконавчого збору, оскільки державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, в примусовому порядку суму не стягнув, водночас борг сплачено AT «Укргазвидобування» добровільно. При цьому, апелянт вказав правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 11.03.2020 справі № 2540/3203/18.
Однак, такі доводи апелянта є помилковими, позаяк статтю 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII викладено в новій редакції згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018.
Водночас, Великою Палатою Верховного Суду в справі № 2540/3203/18 надавалась правова оцінка постанові державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 03.08.2018 та здійснювалось тлумачення статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, за частиною другої якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому, «Прикінцеві та перехідні положення» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475 не містять особливостей введення в дію наведених змін, відповідно нова редакція статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII підлягає застосуванню з 28.08.2018.
На противагу наведеній нормі, у справі, що розглядається, станом на час виникнення спірних відносин з вчинення дій державним виконавцем та прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 15.07.2021 статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції Закону України від 03.07.2018 №2475-VIII) передбачалось стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, незалежно від обставини сплати боржником боргу самостійно.
Також, колегія суддів звертає увагу, що сплата позивачем суми боргу відбулась після відкриття виконавчого провадження, що не може вважатись добровільним виконанням рішення суду, а є свідченням його виконання в рамках виконавчого провадження.
Отже, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів, тобто незалежно від обставин стягнення такої суми державним виконавцем чи перерахування стягуваної суми боржником самостійно.
Щодо посилання апелянта, як на підставу для скасування оскаржуваної постанови на частину 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про закінчення виконавчого провадження), колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відтак, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору.
У даному випадку, виконавче провадження відкрито до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII. Питання про розмір виконавчого збору вирішено державним виконавцем після поновлення виконавчого провадження, що не суперечить вимогам статті 40 цього Закону.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 19.09.2019 у справі № 420/1373/19 та від 20.11.2019 у справі №480/1558/19, фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору.
Також, колегія суддів вважає помилковими посилання позивача на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 28.04.2020 у справі №520/11908/18, від 29.07.2020 у справі №1340/5050/18, від 24.10.2019 по справі № 580/1328/19 оскільки спір у цих справах відмінний від спору, який виник у даній справі, оскільки правовідносини виникли під час дії Закону №1404-VIII у редакції, що діяла до 28.08.2018.
Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що виконавчий збір не є інструментом юридичної відповідальності особи за вчинення правопорушення, а є збором, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності постанови Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 15.07.2021 у виконавчому провадженні №4028021 у сумі 500 грн та відсутності підстав для її скасування.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 11.11.2021.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Л.В. Бєлова