Справа № 640/11952/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О.
12 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Редбокс» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Редбокс» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Редбокс» звернулося в суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00003070502 від 15.11.2019 р., №00003050502 від 15.11.2019 р., №00003060502 від 15.11.2019 р.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції, під час розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення, не враховано доводи позивача, а також фактичні обставини у справі, що є порушенням ст. 242 КАС України.
З огляду на зазначене, апелянт вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також не повне з'ясування обставин справи мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до положень ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Редбокс» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2021 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 03.10.2019 №1541, направлення від 08.10.2019 №236//26-15-05-02-06 відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Редбокс» (код ЄДРПОУ 40560017) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з TOB «БК «ПРОФІТФАН» (код 40916300,) за квітень, травень, серпень 2017 року та TOB «КГ «ВЕКТОР М» (код 40639296) за жовтень 2016 року, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та за 2016 та 2017 роки - показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях податку на прибуток підприємств.
За результатами перевірки було складено Акт від 22.10.2019 № 98/26-15-05-02-06/40560017.
Перевіркою встановлено порушення:
пп. 134.1.1. п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VI (зі змінами та доповненнями), статті 9 Закону України від 16.07.1996 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями), П(с)БО 16 «Витрати», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємства що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму 29 241 гривні, в тому числі за 2016 рік на суму 9 750 гривень та за 2017 рік на суму 19 491 гривень;
п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого: занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 22 354 грн., в т.ч.: за жовтень 2016 року на суму 10 833 гривень; за квітень 2017 року на суму 8 772 гривень; за серпень 2017 року на суму 2 749 гривень;
та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за травень 2017 року у загальній сумі 10 137 гривень.
На підставі висновків акту перевірки 15.11.2019 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:
№00003050502, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 22 354,00 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 5 588,00 грн.;
№00003060502, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 29 241,00 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі
7 310,00 грн.;
№00003070502, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 10 137,00 грн. згідно декларації з податку на додану вартість за травень 2017р.
За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за спірними операціями з контрагентами лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.
Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги на предмет законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції за наявними у ній доказами, колегія суддів зазначає про таке.
Статтею 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За змістом пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Податкового кодексу України. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Відповідно до пункту 138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно з підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
З аналізу наведених норм вбачається, що до складу валових витрат можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов'язані з його господарською діяльністю.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Положеннями пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у чому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом наведених норм, право платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять придбання товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають його цілям господарської діяльності, підтвердження обліковими, розрахунковими документами, в тому числі й податковою накладною. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутністю факту придбання товару/послуг.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, законодавцем визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
З матеріалів справи убачається, що за результатами перевірки податковим органом було встановлено відсутність реального характеру господарських операцій позивача з TOB «КГ «ВЕКТОР М» (код 40639296) за жовтень 2016 року та TOB «БК «ПРОФІТФАН» (код 40916300) за квітень, травень, серпень 2017 року, що стало підставою для нарахування позивачу податкових зобов'язань згідно оскаржуваних рішень.
На підтвердження реальності здійснення господарської діяльності з TOB «БК «ПРОФІТФАН» позивач надав копії акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №041401 від 24.04.2017 р. надання послуг з ремонту навантажувального обладнання у сумі 52 632,50 грн. в т.ч ПДВ у сумі 8 772,08 грн., №042401 від 24.04.2017 р., акту надання послуг №082801 від 28.08.2017р. надання послуг з ремонту навантажувального обладнання у сумі 60 819,00 грн. в т.ч ПДВ у сумі 10 136,50 грн., платіжного доручення №198 від 20.04.2017 р. на суму 52 632,50 грн.
Відповідно до вказаних актів позивач є замовником, а TOB «БК «ПРОФІТФАН» виконавцем.
Наразі, під час перевірки контролюючим органом встановлено, що TOB «БК «ПРОФІТФАН» (код ЄДРПОУ 40916300) перебуває на обліку у ГУ ДФС у м. Києві (Дарницький район), основний вид діяльності: 41.20 - Будівництво житлових і нежитлових будівель. Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам до податкового органу платником податків не подавалась. Податкова декларація з податку на прибуток за 2017 рік та додаток АМ до податкового органу платником не подавались, що свідчить про відсутність у підприємства власних основних засобів та інших необоротних активів, необхідних для провадження фінансово-господарської діяльності підприємства. Останню податкову звітність з податку на додану вартість TOB «БК «ПРОФІТФАН» подано за червень 2017 року. Фінансова звітність підприємства за 2017 рік до контролюючого органу не подавалась.
Свідоцтво платника ПДВ TOB «БК «ПРОФІТФАН» від 01.12.2016 №200294427 анульовано 27.06.2018 р. у зв'язку з неподанням декларації протягом року.
Окрім того, надані позивачем первинні документи щодо господарських операцій з TOB «БК «ПРОФІТФАН», підписані від імені товариства громадянином ОСОБА_1 .
Згідно акту перевірки убачається, що в період взаємовідносин позивача з TOB «БК «ПРОФІТФАН», директором та засновником останнього був ОСОБА_1 .
Відповідно до отриманої податкової інформації від 31.07.2019 р. № 4360/26-15-14-05-04-26 з копією протоколу допиту директора TOB «БК «ПРОФІТФАН» ОСОБА_1 щодо непричетності до діяльності товариства (протокол допиту свідка від 29.08.2017 р.).
Згідно протоколу допиту ОСОБА_1 , останній зазначав, що не здійснював жодних фінансово-господарських взаємовідносин із підприємствами покупцями/постачальниками від імені керівника TOB «БК «ПРОФІТФАН» та нікого не уповноважував на їх здійснення, договорів, податкових накладних, актів виконаних робіт та інших документів від імені керівника не складав, не підписував, печаткою не завіряв; ніяких ТМЦ, робіт, послуг від постачальників не отримував та не реалізовував їх на адресу підприємств-покупців; TOB «БК «ПРОФІТФАН» не реєстрував, реєстраційних документів не підписував, ліцензії на здійснення будівельних робіт не отримував.
Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що у нього наявне обладнання, ремонт якого було проведено відповідно до вказаних актів TOB «БК «ПРОФІТФАН». Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 14.04.2017, від 24.04.2017, від 28.08.2017 не підтверджують отримання позивачем послуг з ремонту навантажувального обладнання та наявність господарський відносин з вказаним контрагентом.
Щодо взаємовідносин з TOB «КГ «ВЕКТОР М», колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору №46 від 01.10.2016 р., рахунку №13/10 від 13.10.2016р., акту надання послуг від 13.10.2016 р. №13/10 на суму 65 000,00 грн. в т.ч. ПДВ у сумі 10 833,33 грн., платіжного доручення №69 від 20.10.2016 р.
За умовами договору №46 від 01.10.2016 TOB «КГ «ВЕКТОР М» в особі директора ОСОБА_2 - постачальник взяло на себе зобов'язання надати позивачу - покупцеві, - послуги, найменування, кількість та вартість яких визначається у рахунках-фактурах та актах наданих послуг. Ціна визначається згідно прайсу постачальника на момент замовлення.
Покупець зобов'язується сплатити постачальнику кошти не пізніше 5 днів з моменту підписання видаткових документів (п.2.2 договору).
Згідно податкової інформації, отриманої від слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві від 31.07.2019 №4360/26-15-14-05-04-26 з копією протоколу допиту директора ТОВ «КГ «ВЕКТОР М» (код 40639296) ОСОБА_2 ( протокол допиту свідка від 25.10.2018р.) щодо непричетності до діяльності підприємства, вбачається, що ОСОБА_2 ніякого відношення до реєстрації підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «КГ «ВЕКТОР М» не мав. Реєстрацією підприємства не займався, та не уповноважував на це інших осіб. Договорів щодо поставки товарів, виконання робіт надання послуг ніколи не підписував. Не подавав та не підписував податкової звітністі підприємства і не уповноважував на це інших осіб.
Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «КГ «ВЕКТОР М» від 13.09.2016 № 200286822, анульовано 02.02.2018 р. (причина анулювання 39 - відсутність поставок та ненадання декларацій).
Відтак, відповідач вважає, що вищенаведені обставини за операціями ТОВ «КГ «ВЕКТОР М» доводять неможливість здійснення вказаних господарських операцій з позивачем.
Колегія суддів зауважує, що згідно умов договору №46 від 01.10.2016 р. та акту наданих послуг №13/10 від 13.10.2016 р. не можливо встановити які саме транспортні послуги були надані позивачу ТОВ «КГ «ВЕКТОР М». Оскільки, документів на підтвердження надання та отримання позивачем таких послуг позивачем суду не надано.
Зокрема, п. 2.2. договору передбачено видання позивачу видаткових накладних.
Однак, ані видаткових накладних, ані податкових накладних суду не надано. З наданих суду документів не можливо підтвердити у відповідності до вимого чинного законодавства отримання від ТОВ «КГ «ВЕКТОР М» послуг та використання їх у власній господарській діяльності.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих валових витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-замовника послуг (товарів, робіт), оскільки саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту ПДВ, визначену постачальником (виконавцем), та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.
Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
У постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11, від 01 грудня 2015 року № 21-1661а15, від 02 грудня 2015 року № 21-3849а15, а також у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2а/0470/14206/12, від 04 червня 2020 року у справі №440/2019/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 818/138/17 викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, підписані від імені осіб, які не брали участі у створенні та діяльності контрагентів платника податків-покупця, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.
Податкових накладних, виданих позивачу за результатами господарських операцій TOB «БК «ПРОФІТФАН» і ТОВ «КГ «ВЕКТОР М» суду не надано.
Відсутність в матеріалах справи відповідних доказів, які свідчили б про отримання позивачем послуг від TOB «БК «ПРОФІТФАН» і ТОВ «КГ «ВЕКТОР М», доказів отриманих від контрагентів послуг в іншому ланцюгу постачання свідчить про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарських операцій.
Отже, факт отримання позивачем послуг від контрагентів не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов'язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.
З огляду на зазначене, позивачем взято на себе ризик негативних наслідків у вигляді неможливості застосування податкової вигоди на підставі документів від спірних контрагентів, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Нездійснення заходів з перевірки правоздатності контрагентів є ризиком самого платника, а тому, саме на нього покладаються негативні наслідки неналежної організації своєї господарської діяльності, зокрема у вигляді не підтвердження права на формування у податковому обліку податкового кредиту.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 21 січня 2020 року у справі № 826/6170/16.
Таким чином, оскільки первинні документи, які надані до суду, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність висновків контролюючого органу викладених в акті перевірки.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Редбокс» залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 12.11.2021р.)