справа № 758/6323/17
головуючий у суді І інстанції Ларіонова Н.М.
провадження № 22-ц/824/15884/2021
2 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Писаної Т.О.,
суддів Приходька К.П., Журби С.О.
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року про відкриття провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 9 листопада 2016 року у загальному розмірі 59 866,33 грн та судових витрат у розмірі 1 600,00 грн.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року, якою було відкрито провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до нього про стягнення заборгованості з підстав порушення судом першої інстанції правил підсудності.
Однак апеляційна скарга не може бути прийнята до апеляційного провадження враховуючи ряд підстав.
По-перше, апеляційну скаргу подано з пропуском річного строку на апеляційне оскарження та скаржник не зазначає обставин, які є підставою для відкриття апеляційного провадження відповідно до ч. 2 ст. 358 ЦПК України. Зокрема такими обставинами можуть бути лише подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки або пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Жодну з цих обставин скаржник не зазначає, крім того, матеріали справи свідчать, що скаржник обізнаний про розгляд справи, та неодноразово оскаржував ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження до судів апеляційної та касаційної інстанції.
Таким чином, другою підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження є те, що Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2017 року вперше подану 10 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року залишено без змін (а.с. 75, т. 1).
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Тобто, в процесуальному законодавстві закріплено обов'язок суду апеляційної інстанції відмовити у відкритті апеляційного провадження у справі за наявності постанови про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
В той же час, ОСОБА_1 продовжує оскаржувати ухвалу про відкриття провадження у справі.
Так, 6 листопада 2017 року відповідач вдруге звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу про відкриття провадження у справі (а.с. 85, 86, т. 1).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року у відкритті апеляційного провадження було відмовлено (а.с. 91, т. 1).
27 листопада 2017 року відповідач утретє звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу про відкриття провадження у справі (а.с. 94, 95, т. 1).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 4 грудня 2017 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено (а.с. 99, т. 1).
Постановою Верховного Суду від 24 травня 2018 року касаційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року та від 4 грудня 2017 року залишено без змін (а.с. 151-155, т. 1).
Не дочекавшись касаційного перегляду справи, ОСОБА_1 6 квітня 2018 року вчетверте направив до суду першої інстанції апеляційну скаргу на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року (а.с. 157, 158, т. 1).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на зазначену вище ухвалу суду першої інстанції відмовлено (а.с. 163, т. 1).
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Верховного Суду від 8 жовтня 2018 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2018 року відмовлено.
Утім, відповідач вп'яте оскаржив ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року, надіславши апеляційну скаргу 29 січня 2019 року (а.с. 173, 174, т. 1).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2019 року ОСОБА_1 вкотре відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у даній справі (а.с. 178, 179, т. 1).
Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 22 лютого 2019 року залишено без змін (а.с. 28-30, т. 2).
Незважаючи на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду, 2 липня 2019 року ОСОБА_1 вшосте звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року (а.с. 32-33, т. 2).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у даній справі (а.с. 37-39, т. 2) крім того цією ж ухвалою було встановлено, що ОСОБА_1 зловживає процесуальними правами та до нього було застосовано заходи процесуального примусу.
25 січня 2021 року відповідач восьмий раз звертається до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року (а.с. 51-52, т. 2).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 3 лютого 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у даній справі (а.с. 55, т. 2).
6 жовтня 2021 року ОСОБА_1 вдев'яте звертається до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року (а.с. 70-71, т. 2).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року необхідно відмовити на підставі вимог пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України.
Поряд з цим, вивчивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що вищевказані дії ОСОБА_1 є зловживанням процесуальними правами та до останнього необхідно застосувати заходи процесуального примусу у зв'язку з таким.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року було відкрито провадження у даній справі, а відповідач дев'ять разів звертався до суду з апеляційною скаргою на одне й те ж саме судове рішення й матеріали справи містять шість ухвал апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, а також постанови суду касаційної інстанції про залишення касаційних скарг ОСОБА_1 без задоволення, а трьох ухвал апеляційного суду - без змін.
За змістом апеляційних скарг, які є ідентичними за своїм змістом, та ухвалених судами судових рішень вбачається, що відповідач, скориставшись своїм правом апеляційного оскарження, недобросовісно ставиться до процесуальних обов'язків, неухильне виконання яких визначено вимогами ЦПК України, вдаючись до прийомів, що штучно затягують розгляд справи та унеможливлюють розгляд справи у продовж 4 років.
Згідно з частинами першою, другою, пунктом 10 частини третьої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Розумність строків розгляду справи судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 10 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Встановлено, що ОСОБА_1 систематично подає апеляційні скарги на одне і те ж саме судове рішення, чим демонструє явне зловживання процесуальними правами та нехтування процесуальними обов'язками.
Такі дії мають на меті не перегляд в апеляційному порядку судового рішення, а створення штучних перешкод з метою затягування розгляду справи судом першої інстанції по суті та створення перешкод для її розгляду.
Неодноразове оскарження ухвали про відкриття провадження шляхом подання відповідних скарг, які також не відповідають необхідним вимогам, є явним проявом дій, що вчиняються з метою перешкоджання судочинству та затягування розгляду справи.
У судових рішеннях судів апеляційної та касаційної інстанції відповідачу постійно наголошувалося на тому, що неодноразове повторне оскарження одного і того ж судового рішення, яке уже переглянуте в апеляційному порядку, може тлумачитись як зловживання цивільно-процесуальним правом на оскарження, та, відповідно, порушення прав позивача на розгляд справи судом у розумні строки.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
Апеляційний суд зазначає, що цивільний процесуальний закон є чітким щодо права на апеляційне оскарження судових рішень, а національна судова практика - узгодженою та послідовною.
Отже, для особи, яка звертається до апеляційного суду з апеляційною скаргою, норми цивільного процесуального закону є прогнозованими стосовно випадків обмеження доступу до суду указаної інстанції.
ЦПК України не передбачає повторного оскарження одного і того ж судового рішення в апеляційному порядку.
Більш того, пункт 8 частини першої статті 353 ЦПК України, яким було передбачено право оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності, виключено на підставі Закону №460-IX від 15 січня 2020 року.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 вже скористався передбаченим законом правом на апеляційне оскарження ухвали Подільського районного суду м.Києва від 2 червня 2017 року про відкриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції вже неодноразово постановляв ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження. Правомірність дій суду першої інстанції при відкритті провадження у справі та суду апеляційної інстанції була предметом перевірки також судом касаційної інстанції.
Таким чином, звертаючись до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 реалізував гарантоване Конституцією України право на перегляд ухвали Подільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року про відкриття провадження у справі, що відповідає основним засадам цивільного судочинства.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).
Таким чином, наведені обставини могли би стати підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України, проте апеляційний суд вважає за необхідне повернути апеляційну скаргу з підстав передбачених статтею 44 ЦПК України, а саме через те, що розцінює її подання зловживанням процесуальними правами і в обґрунтування своєї позиції зазначає таке.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає дії ОСОБА_1 щодо систематичної подачі апеляційних скарг на одне і теж саме судове рішення є зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню цивільного судочинства.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється саме форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи.
Частиною четвертою статті 44 ЦПК України передбачено, що суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Згідно із статтею 143 ЦПК України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
У відповідності до пункту 5 частини першої статті 144 ЦПК України, одним із заходів процесуального примусу є штраф.
Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству (пункт 2 частини першої статті 148 ЦПК України).
Зокрема ухвалою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року вже було стягнуто штраф у розмірі 4 204,00 грн (чотири тисячі двісті чотири гривні)
Після цього ОСОБА_1 27 січня 2021 року повторно звернувся з апеляційною скаргою на ухвалуПодільського районного суду м. Києва від 2 червня 2017 року про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.2 статті 148 ЦПК України у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За наведених обставин, апеляційний суд приходить висновку про необхідність застосування до ОСОБА_1 заходу процесуального примусу у виді накладення штрафу у розмірі п'ятьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2021 році становить 11 895 грн. На переконання суду штраф у такому розмірі повністю кореспондується з допущеними зловживаннями та має забезпечити спонукання учасника справи до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства у майбутньому.
Згідно із частиною п'ятою статті 148 ЦПК України ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.
Положенням частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 44, 143, 144, 148, 358, 381 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 2 червня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повернути заявнику.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA528999980000031116106026007; код класифікації доходів бюджету: 21081100) штраф в розмірі 11 895 грн (одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять гривень).
Строк пред'явлення ухвали до примусового виконання в частині стягнення штрафу становить три місяці, починаючи з наступного дня після набрання нею законної сили.
Копію ухвали апеляційного суду надіслати учасникам справи та стягувачу Державній судовій адміністрації України до відома та виконання. Відповідачу надіслати копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами, якщо такі подавалися. Копію апеляційної скарги залишити у справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба