11 листопада 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 755/6668/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14430/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Пікуль А.А., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Галагана В.І., по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування, -
У квітні 2021 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, збільшивши в подальшому позовні вимоги просили стягнути з відповідача ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 224 364,28 грн., пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 11 839,06 грн., 3% річних у розмірі 2 471,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 8 864,05 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Стягнути з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 30 000,00 грн., пеню у розмірі 1 583,01 грн., 3% річних у розмірі 330,41 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 185,22 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 07:45 год. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «СБМ 308-1», р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який перетинав проїзну частину, внаслідок отриманих травм пішохід помер на місці події. За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди були внесені відомості до ЄРДР за № 12020100000000993 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 як володільця транспортного засобу була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ТДВ СК «Альфа-Гарант».
На підставі положень ст.ст. 22, 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 04 грудня 2020 року на адресу відповідача було направлено заяву про виплату страхового відшкодування дружині та доньці загиблого, тобто позивачам по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Загальна сума страхового відшкодування, заподіяного смертю ОСОБА_4 , становить 245 405,30 грн., з яких: для дружини ОСОБА_1 - 30 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, 5 405,30 грн. витрат на поховання, 180 000,00 грн. відшкодування на утримання, та для доньки ОСОБА_2 30 000,00 грн. моральної шкоди. Листом № 12/5996 від 17 грудня 2020 року відповідачем повідомлено про те, що потрібно надати інформацію про найближчих родичів загиблого, зокрема, про батьків, а також зазначено, що рішення про виплату страхового відшкодування буде прийнято після отримання відповідачем відповідного рішення по кримінальній справі за фактом ДТП, вказавши, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зупиняє розгляд справи до отримання вироку суду по кримінальній справі, який вступить в законну силу. 26 лютого 2021 року на адресу відповідача скеровано заяву про долучення документів та довідку з ПФУ про призначення пенсії по втраті годувальника. 15 березня 2021 року на адресу відповідача скеровано досудову вимогу про виплату страхового відшкодування, в якій позивачі просили невідкладно протягом 7 календарних днів провести виплату страхового відшкодування. Однак листом № 12/1373 від 05 квітня 2021 року відповідачем зазначено про призупинення розгляду справи, у зв'язку із відсутністю інформації щодо завершення кримінального провадження та набрання рішенням суду законної сили. Разом з тим, позивачами зауважено, що у порядку ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення про зупинення відповідачем строків розгляду справи про виплату страхового відшкодування через відсутність постанови/вироку суду є необґрунтованим та таким, що порушує право потерпілих на отримання страхового відшкодування (т. 1 а.с. 1-4, 124).
У відзиві на позовну заяву представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» Білинова А.В. проти позову заперечувала в повному обсязі, вказуючи на його необґрунтованість з тих підстав, що судове рішення по кримінальному провадженню відсутнє, вина страхувальника не встановлена судом. Вказувала, що прийняття страховиком рішення про виплату страхового відшкодування неможливе до набуття законної сили вироком у кримінальній справі. Крім того, страхова сума за полісом на одного потерпілого становить 260 000,00 грн. Враховуючи вказане, просила відмовити у задоволенні позовних вимог (т. 1 а.с. 129-135).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 224 364,28 грн., пеню у розмірі 11 839,06 грн., 3% річних у розмірі 2 471,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 8 864,05 грн., а всього на загальну суму 247 538 (двісті сорок сім тисяч п'ятсот тридцять вісім) гривень 47 копійок. Стягнуто з ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 30 000,00 грн., пеню у розмірі 1 583,01 грн., 3% річних у розмірі 330,41 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 185,22 грн., а всього на загальну суму 33 098 (тридцять три тисячі дев'яносто вісім) гривень 64 копійки. Стягнуто з ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» в дохід держави судовий збір у розмірі 4 022 (чотири тисячі двадцять дві) гривні 37 копійок (т. 1 а.с. 173-187).
Не погодившись з рішенням районного суду, 03 вересня 2021 року представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» - адвокат Борзенкова Ю.М. звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (т. 1 а.с. 190-199).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки пунктом 36.2 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що прийняття страховиком рішення про виплату страхового відшкодування неможливе до набуття законної сили вироком суду у кримінальному провадженні. Станом на день подання апеляційної скарги відсутнє будь-яке судове рішення по кримінальному провадженню щодо ДТП, в результаті якого помер ОСОБА_4 . Вважала, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди, оскільки не доведено порушення прав позивачів діями відповідача та не доведено вину.
Також були відсутні підстави для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, оскільки страховик правомірно призупинив прийняття рішення щодо виплати до набрання законної сили вироком суду відносно ОСОБА_3 , що передбачено п. 37.1.2 ст. 37 вказаного Закону.
Вважала необґрунтованим висновок суду про стягнення з відповідача витрат на утримання дружини загиблого ОСОБА_1 , оскільки не доведено, що вона перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_4 , а витрати на поховання є завищеними.
Представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Скочиляс І.М. подала до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін (т. 1 а.с. 225-230).
У судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Скочиляс І.М. заперечувала проти скарги і просила її відхилити.
Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені телефонограмами та повідомленнями на зазначені ними адреси електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази (т. 1 а.с. 220-222).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 07:45 год. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «СБМ 308-1», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Березняківській, з боку проспекту Тичини, в напрямку вул. Шумського в м. Києві, напроти будинку № 24 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перетинав проїзну частину, внаслідок отриманих травм пішохід загинув на місці події (т. 1 а.с. 10-11, 13).
За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди 12 листопада 2020 року були внесені відомості до ЄРДР за № 12020100000000993 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (т. 1 а.с. 10-11).
Вказані у Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди, її наслідки підтверджуються наявними у справі доказами, і сторонами по справі не заперечуються.
На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «СБМ 308-1», р.н. НОМЕР_1 , було застраховано в ТДВ СК «Альфа-Гарант» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/7030391, який був чинним на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 12).
Ліміт відповідальності ТДВ СК «Альфа-Гарант» за полісом № АО/7030391 на одного потерпілого становить 260 000,00 грн. (т. 1 а.с. 131).
04 грудня 2020 року представником дружини потерпілого ОСОБА_1 та доньки потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на адресу ТДВ СК «Альфа-Гарант» було подано заяву про виплату страхового відшкодування за наслідками ДТП від 12 листопада 2020 року за участю автомобіля «СБМ 308-1», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , яка призвела до смерті пішохода ОСОБА_4 . Згідно змісту заяви представник потерпілих просив виплатити на користь дружини потерпілого ОСОБА_1 : моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн., витрати на поховання у розмірі 5 405,30 грн., відшкодування утриманню - 180 000,00 грн. (5 000,00 грн. * 36), а також просив виплатити на користь доньки потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду - 30 000,00 грн. До заяви представником потерпілих долучено: Витяг з ЄРДР за № 12020100000000993 , витяг щодо полісу № АО 4030391, завірену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , копію свідоцтва про народження потерпілого ОСОБА_4 , копію пенсійного посвідчення потерпілого ОСОБА_4 № НОМЕР_2 , копію свідоцтва про шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , копію паспорта і довідки ІПН ОСОБА_1 , копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 , довіреність на представництво інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , довідку про доходи ОСОБА_1 № 35015452 2990 1537, довідку про доходи ОСОБА_4 від 25.11.2020 року № 12/182/258, довідку про доходи пенсіонера ОСОБА_4 від 24.11.2020 року № 17922, копію свідоцтва про народження доньки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , копію паспорта та довідки ІНП ОСОБА_2 , фіскальний чек на суму 2 505,30 грн. ритуальної служби СКП «Київський крематорій» від 18.11.2020 року, договір-замовлення на організацію та проведення поховання № 1. 139984к від 18.11.2020 року, товарний чек на організацію поховання від 18.11.2020 року на суму 2 900,00 грн., договір на організацію поховання № 01-20/582, копія свідоцтва платника єдиного податку ФОП ОСОБА_6 , копію свідоцтва про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 7-40).
Листом № 12/5996 від 17 грудня 2020 року представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» просив надати інформацію про наявність або відсутність у померлого ОСОБА_4 найближчих родичів, копії документів, що підтверджують їх родинні зв'язки, а також копії паспорта, копії ІПН та заяви на відшкодування моральної шкоди від таких осіб або заяви про відмову від своєї частки моральної шкоди, або довідку про відсутність зазначених осіб (свідоцтво про смерть), що необхідно для вирішення питання про розмір та кратність поділу між родичами загальної суми моральної шкоди. А також повідомлено про припинення прийняття рішення за вказаною подією до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішення у справі законної сили, відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (т. 1 а.с. 41)
28 лютого 2021 року представником дружини потерпілого ОСОБА_1 та доньки потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на адресу ТДВ СК «Альфа-Гарант» було подано заяву про долучення документів (т. 1 а.с. 42), відповідно до якої до заяви додано відповідь Міністерства юстиції України від 17 лютого 2021 року щодо смерті батьків потерпілого ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 44) та довідку з УПФ про призначення пенсії ОСОБА_1 , 1942 року народження, по втраті годувальника від 03 лютого 2021 року № 466, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (т. 1 а.с. 43).
15 березня 2021 року представником дружини потерпілого ОСОБА_1 та доньки потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на адресу ТДВ СК «Альфа-Гарант» надіслано письмову досудову вимогу про виплату страхового відшкодування на загальну суму 245 405,30 грн., відповідно до змісту якої представник потерпілих заперечив про зупинення строків розгляду справи і прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, вважає його безпідставним, оскільки внаслідок ДТП загинув пішохід, а цивільно-правова відповідальність забезпеченого транспортного засобу в силу вимог ст. 1166, 1187 ЦК України настає незалежно від вини. Таким чином, відмову ТДВ СК «Альфа-Гарант» у виплаті страхового відшкодування через відсутність вироку суду вважав необґрунтованою та такою, що порушує право потерпілих на отримання страхового відшкодування (т. 1 а.с. 45-48).
Листом № 12/1373 від 05 квітня 2021 року представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомило представника потерпілих ОСОБА_5 про припинення строку прийняття рішення за вищевказаною подією до дати, коли страховику стане відомо про набрання законної сили рішенням у справі відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (т. 1 а.с. 53).
13 квітня 2021 року представником дружини потерпілого ОСОБА_1 та доньки потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на адресу ТДВ СК «Альфа-Гарант» надіслано заяву про долучення документів і виплату страхового відшкодування, до якої долучено договір-замовлення на організацію та проведення поховання № 6.25267к від 02 грудня 2020 року, а також чек від 02 грудня 2020 року на суму 8 958,98 грн. З урахуванням наданих документів представник просив здійснити виплату страхового відшкодування для дружини померлого - ОСОБА_1 : моральної шкоди 30 000,00 грн., витрати на поховання - 14 364,28 грн., відшкодування утриманцю - 180 000,00 грн., для доньки померлого - ОСОБА_2 : моральної шкоди - 30 000,00 грн. (т. 1 а.с. 49-50, 51, 52).
Між сторонами виник спір щодо відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю в ДТП чоловіка та батька позивачів, витрат на поховання та відшкодування утриманцю в порядку страхового відшкодування. Ці правовідносини урегульовано нормами ЦК України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини в цій сфері регламентує, зокрема Закон № 1961-ІV.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону № 1961-ІV).
Відповідно до статті 5 Закону № 1961-ІV об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-ІV).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону № 1961-ІV).
Згідно з пунктами 27.1-27.5 статті 27 Закону № 1961-ІV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Відповідно до пункту 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-ІV у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Згідно з пунктом 35.1 статті 35 Закону № 1961-ІV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-ІV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у статті 37 Закону № 1961-ІV.
Згідно з підпунктами 37.1.1-37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-ІV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку(пункт 36.7 статті 36 Закону № 1961-ІV).
Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Пунктами 1, 3 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18).
Встановивши, що шкода, пов'язана із смертю потерпілого ОСОБА_4 , була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутність набравшого законної сили вироку суду у кримінальній справі із висновками стосовно вини водія забезпеченого транспортного засобу не звільняє страховика від обов'язку відшкодувати шкоду. Оскільки відповідачем не доведено тих обставин, що потерпілий ОСОБА_4 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком, то районний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
За змістом статей 1166, 1187 ЦК України в разі завдання джерелом підвищеної небезпеки шкоди смертю фізичної особи такі дії визнаються неправомірними за винятком двох випадків: 1) коли шкоди було завдано внаслідок непереборної сили; 2) коли шкоди було завдано внаслідок умислу потерпілого. При цьому наявність зазначених обставин має довести володілець джерела підвищеної небезпеки або особа, відповідальна за нього.
Відповідачем в цій справі вказаних обставин не доведено.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що дружина потерпілого ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача ТДВ СК «Альфа-Гарант» на свою користь страхове відшкодування у розмірі 224 364,28 грн., що включає в себе: 30 000,00 грн. моральної шкоди, 14 364,28 грн. витрат на поховання, 180 000,00 грн. відшкодування утриманцю.
У свою чергу дочка потерпілого ОСОБА_2 просиластягнути з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на свою користь страхове відшкодування у розмірі 30 000,00 грн. (моральну шкоду).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
В обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача 180 000,00 грн. (36 мінімальних заробітних плат) відшкодування ОСОБА_1 представник позивачів посилався на п. 27.2 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до частин першої, другої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Згідно із частиною третьою статті 1200 ЦК України особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами (частина перша статті 1202 ЦК України).
Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
При цьому, факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 , 1942 року народження, є дружиною померлого ОСОБА_4 і проживала однією сім'єю з ним, на момент смерті останнього досягла пенсійного віку, була непрацездатною за віком і не працювала, що підтверджується пенсійним посвідченням, та перебувала на утриманні померлого чоловіка, оскільки співвідношення розміру допомоги, яку позивачка отримувала від чоловіка (більше 10 000 грн. щомісячно) та розмір її пенсії за віком (4346,04 грн.) свідчить про те, що допомога з боку померлого була основним і постійним джерелом існування позивачки. При цьому факт того, що померлий ОСОБА_4 отримував пенсію за вислугу років у розмірі 4 692,93 грн. та попри досягнення пенсійного віку продовжував працювати у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут Міністерства оборони України на посаді завідувача спортзалу, отримавши заробітну плату за період з 01 листопада 2019 року по 31 жовтня 2020 року у розмірі 65 643,36 грн., тобто в середньому 5470,28 грн. щомісячно, підтверджений належними доказами по справі. Позивачка ОСОБА_1 , після смерті чоловіка, отримує пенсію в разі втрати годувальника (а.с. 15, 20, 23-24).
Встановлені по справі обставини свідчать, що померлий внаслідок ДТП ОСОБА_4 за життя щомісячно отримував дохід, який більше ніж вдвічі перевищував розмір доходу ОСОБА_1 . Вказане дає підстави для висновку, що щомісячний дохід загиблого ОСОБА_4 був для заявника ОСОБА_1 постійним і основним джерелом засобів до існування станом на час ДТП, в результаті якого ОСОБА_4 загинув.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 вересня у розмірі 5 000,00 грн. (на день настання страхового випадку).
Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд погодився з висновком районного суду, що обґрунтованими є вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення зі страховика ТДВ «СК «Альфа-Гарант» 180 000,00 грн., розрахованих у розмірі 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку, оскільки позивач ОСОБА_1 перебувала на утриманні свого чоловіка, який отримував пенсію за вислугу років та заробітну плату, що, відповідно, надає право позивачу на отримання регламентної виплати у заявленому розмірі відповідно до п. 27.2 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При цьому, висновок районного суду про стягнення вищевказаної регламентної виплати відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 644/5365/16-ц (провадження 61-18533св18) та у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 490/8074/17 (провадження 61-10114св19).
Також апеляційний суд погодився з висновком районного суду, що позивачам, зокрема, дружині померлого ОСОБА_1 та доньці померлого ОСОБА_2 завдано моральної шкоди, заподіяної смертю чоловіка та батька, тому, враховуючи характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивачів, характер та обсяг страждань, яких зазнали позивачі втратою найближчого родича та годувальника позивача ОСОБА_1 , яка перебувала на утриманні померлого, правильно визначено розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди у сумі 30 000,00 грн. кожному позивачу відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які підлягають до відшкодування страховиком в межах суми ліміту відповідальності.
Крім того, позивач ОСОБА_1 просила стягнути на свою користь 14 364,28 грн. витрат на поховання.
Відповідно до статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.
Так, у пункті 27.4 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
На підтвердження витрат на поховання позивач надала до суду фіскальний чек на суму 2 505,30 грн. ритуальної служби СКП «Київський крематорій» від 18 листопада 2020 року, договір-замовлення на організацію та проведення поховання № 1.139984к від 18 листопада 2020 року, товарний чек на організацію поховання від 18 листопада 2020 року на суму 2 900,00 грн., договір на організацію та проведення поховання № 01-20/582 та фіскальний чек СКП «Київський крематорій» від 02 грудня 2020 року на суму 8 958,98 грн. (т. 1 а.с. 33-37).
Поряд з цим доводи апелянта в частині, що в наданій квитанції зазначені витрати за комплексний догляд двох місць поховання на суму 1308 (654 грн. х 2) грн.. позивачкою не спростовані. В суді апеляційної інстанції представник позивачів - адвокат Скочиляс І.М. не надала пояснень та(або) доказів необхідності понесення позивачкою витрат саме щодо двох місць поховання, а тому суд дійшов висновку про зменшення суми понесених витрат на суму 654 грн.(т. 1 а.с. 51).
Враховуючи, що позивачем надано документи, які підтверджують витрати на поховання померлого, загальний розмір яких не перевищує 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку, тому наявні підстави для стягнення з страховика на користь позивача ОСОБА_1 витрат на поховання на загальну суму 13710, 28 грн.(14 364,28 грн.- 654 грн.). Тому оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом зменшення вказаної суми стягнення.
У позовних вимогах позивачі також просили стягнути на їх користь пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ згідно пункту 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України.
Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (пункт 36.1 ст. 36 вказаного Закону).
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
При цьому, відповідно до ухвали Верховного Суду України від 19 жовтня 2011 року у справі № 6-208св10 під справою, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства мається на увазі справа, порушена у встановленому законом порядку, що розглядається відповідним судом. Порушення кримінальної справи органами досудового слідства не є підставою для зупинення провадження у справі.
Тобто вказана норма Закону встановлює обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, та не дає право страховику на розтермінування виплати страхового відшкодування поза межами 90-денного строку з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
У цих правовідносинах ЦК України є загальним нормативно-правовим актом, а Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним нормативно-правовим актом та регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Тобто Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає спеціальні до ЦК України строки виплати страхових відшкодувань у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому саме спеціальний закон підлягає застосуванню при відшкодуванні страховиком шкоди, заподіяної смертю особи при експлуатації наземних транспортних засобів.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 747/522/19.
Частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) погодилася з цим висновком.
Матеріалами справи встановлено, що 04 грудня 2020 року представником дружини потерпілого ОСОБА_1 та доньки потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на адресу ТДВ СК «Альфа-Гарант» було подано заяву про виплату страхового відшкодування за наслідками ДТП від ІНФОРМАЦІЯ_2.
Враховуючи безпідставну невиплату позивачам страхового відшкодування протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування відповідач має сплатити пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ згідно пункту 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України.
Колегія суддів перевірила розрахунки позивачів за період з 05 березня 2021 року по 16 липня 2021 року виходячи з заявлених сум відшкодування та дійшла висновку про правильність висновків суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивачів окрім страхового відшкодування також на користь ОСОБА_1 , виходячи з суми заборгованості по виплаті страхового відшкодування 223 710,28 грн., пені у розмірі 11 804,55 грн., 3% річних у розмірі 2 463,88 грн., інфляційних втрат у розмірі 8 864,05 грн. та на користь ОСОБА_2 пені у розмірі 1 583,01 грн., 3% річних у розмірі 330,41 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 185,22 грн. (т. 1 а.с. 125-126).
При цьому, з урахуванням зменшення суми страхового відшкодування ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції наводить наступний розрахунок.
Розрахунок пені на підставі ст. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за період 05 березня 2021 року - 16 липня 2021 року, тобто в межах заявлених позовних вимог.
05.03.2021 - 15.04.2021 : 6,50 (облікова ставка НБУ) 223 710,28 (Сума боргу) x (2 x 6,50 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 = 3 346,46 грн.
16.04.2021 - 16.07.2021 : 7,50 (облікова ставка НБУ) 223 710,28 (Сума боргу) x (2 x 7,50 : 365) x 92 днів (прострочення) : 100=8 458,09 грн.
Всього пені за період: 11 804,55 грн.
Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
05.03.2021 до 16.07.2021 223 710,28 x 3 % x 134 кількість днів : 365 : 100 = 2 463,88 грн.
Інфляційні витрати:
Останній період (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) = 1.04054692. Інфляційне збільшення: 223 710,28 x 1.04054692 - 223 710,28 = 9 070,76 грн. Проте позивачкою заявлено 8864.05 грн. інфляційного збільшення, тому суд виходить з меж заявлених позовних вимог.
Доводи апелянта щодо відсутності будь-якого судового рішення по кримінальному провадженню щодо вини особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, колегія суддів відхилила з огляду на наступне.
У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Таким чином, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Суд першої інстанції, врахувавши недоведеність умислу потерпілого чи дії непереборної сили, а також відсутність інших осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, на підставі наведених норм права дійшов правильного висновку про доведеність підстав для стягнення такої шкоди з відповідача на користь позивачів.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині стягуваних сум на користь ОСОБА_1 , в іншій частині рішення районного суду ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов'язує можливість скасування оскаржуваного рішення, і висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково на підставі ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Інші доводи апелянта цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадку зміни рішення районного визначає розмір судових витрат.
Апеляційна скарга не містить доводів незаконності оскаржуваного рішення суду в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу з відповідача і в цій частині рішення районного суду сторони не оскаржували.
Позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
При цьому висновок суду про визначення розміру судового збору, виходячи з наявності , окрім майнової вимоги, ще двох вимог немайнового характеру суд апеляційної інстанції визнав помилковим.
Вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру. Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018р. у справі № 761/11472/15-ц.
З огляду на вищезазначене, з відповідача на користь держави підлягає стягненню 2799 грн. 41 коп. (279941.40 грн. х 1%) судового збору за розгляд справи районним судом
Сплата апелянтом судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції підтверджується наявними у справі доказами (т. 1 а.с. 212).
Керуючись ст.ст. 367, 374, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року - змінити в частині стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування - зменшивши його розмір з 224 364,28 грн. до 223 710 грн. 28 коп., пені - зменшивши її розмір з 11 839,06 грн. до 11 804 грн. 55 коп., 3% річних - зменшивши їх розмір з 2 471,08 грн. до 2 463 грн. 88 коп. та загальної суми стягнення - зменшивши її розмір з 247 538 (двісті сорок сім тисяч п'ятсот тридцять вісім) гривень 47 копійок до 246 842 (двісті сорок шість тисяч вісімсот сорок дві) грн. 76 коп.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року - змінити в частині стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь держави судового збору за розгляд справи районним судом, зменшивши його розмір з 4 022 грн. 37 коп. до 2 799 (дві тисячі сімсот дев'яносто дев'ять) грн. 41 коп.
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 12 листопада 2021 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
А.А. Пікуль
В.М. Ратнікова