ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 листопада 2021 року м. Київ № 640/6425/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Бокатової Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до: Міністерства оборони України,
Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України Міністерства оборони України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код - 00034022, ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (надалі - відповідач 1 або МОУ) та Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код - 22605210, ел. пошта - vsr@mil.gov.ua) (надалі - відповідач 2 або Управління), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України розглянути скаргу ОСОБА_1 у відповідності до вимог статей 7, 15, 16, 19 Закону України «Про звернення громадян» та надати на неї відповідь за підписом керівника Міністерства оборони України у строк визначений законом;
- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000 000,00 грн;
- визнати діяльність Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України Міністерства оборони України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 протиправною;
- стягнути з Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000 000,00 грн.
В якості підстав позову позивач зазначає, що в порушення вимог статей 8, 19, 21, 40 Конституції України, статей 15, 16, 19 Закону України «Про звернення громадян», скарга ОСОБА_1 від 21.01.2021 на ім'я МОУ, не була розглянута відповідачем 1, що є порушенням конституційного права позивача на звернення громадян.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/6425/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
Міністерство оборони України у відзиві зазначило, що скаргу ОСОБА_1 було розглянуто за дорученням Міністерства оборони України Головним управлінням морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України та надано вичерпну відповідь. Надання відповіді на скаргу ОСОБА_1 особисто Міністром оборони України нормативно не обґрунтовано. Стосовно вимог в частині стягнення моральної шкоди вказано на відсутність доказів на підтвердження обставин її завдання.
У відзиві Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України вказало, що за результатами розгляду звернення позивача від 21.01.2021 Міністр оборони України доручив Головнокомандувачу Збройних Сил України забезпечити його опрацювання та перевірку зазначених у ньому питань. Начальником Генерального штабу Збройних Сил України доручено розгляд звернення Головному управлінню морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. Позивачу, за результатом перевірки, будо надано відповідь, що виключає протиправність та порушення норм чинного законодавства. Відповідач вважає вимоги щодо стягнення моральної шкоди необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 28.08.2020.
Позивач також є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 31.08.2016.
ОСОБА_1 звернувся до Міністра оборони України з заявою від 21.01.2021, в якому просив:
« 1. Міністра оборони України прийняти мене на особистому прийомі громадян.
2. Міністра оборони Украйни особисто розібратися за яких правових підстав мені, як інваліду війни, відмовлено відповідними посадовими особами МОУ в отриманні житла або компенсації його вартості та вжити дієвих заходів реагування з метою відновлення мого конституційного права на соціальний захист, яке визначено ч.2 ст.47 Конституції України.
3. Прошу призначити перевірку по факту упередженого ставлення, прояву формалізму, зацікавленості, переслідуванні особистої неправомірної вигоди, осіб що проводили перевірку за моїм попереднім зверненням, а саме ОСОБА_2 , ТВО командувача медичних сил полковника м/с Халіка, ТВО командувача медичних сил полковника А.Галушки, командира військової частини НОМЕР_4 , голови та членів житлової комісії частини.
4. Проводячи перевірку, з'ясувати, чому у висновках перевірок взагалі не враховане та проігноровано рішення Чернігівського апеляційного суду згідно якого було виявлено чисельні протиправні, незаконні дії та порушення з боку посадових осіб житлової комісії та командування військової частини НОМЕР_4 , а винні в цьому вищевказані посадові особи відбулися символічною формальною дисциплінарною «відповідальністю» замість кримінальної чи адміністративної .
5. Повідомити мене яким чином було покарано винних осіб та які заходи вживаються для відновлення моїх порушених прав.
6. Повідомити мене хто саме з посадових осіб військової частини НОМЕР_4 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 172-14, 172-15 КУПАП.
7. З'ясувати та повідомити мені хто саме був забезпечений житлом, грошовою компенсацією чи просунутий по квартирній черзі з часу неправомірного зняття мене з квартирної черги, а саме з 15.11.2018 по 11.01.2021 року та які були переміщення в квартирній черзі в зазначений період.
8. Міністра оборони України розглянути дану скаргу по суті відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про звернення громадян».
9. Повідомити мене, коли саме, день, місяць, рік - мене буде забезпечено житлом для постійного проживання або грошовою компенсацією.
10. Міністра оборони України взяти на особистий контроль розгляд даного звернення.».
Головним управлінням морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України за дорученням надано відповідь № 354/4/1231 від 24.02.2021 на листи № Г-688 від 26.01.2021; № ГР-12095736 від 16.02.2021 ОСОБА_1 (копія: Відділу по роботі з громадянами та доступу до публічної інформації ДІОР Міністерства оборони України, Адміністративному управлінню Генерального штабу ЗС України) щодо забезпечення житлом для постійного проживання або виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.
У відповіді вказано, що Міністром оборони України було розглянуто заяву ОСОБА_1 від 21.01.2021. За результатами розгляду зазначеної заяви Головнокомандувачу Збройних Сил України було доручено забезпечити її опрацювання та відповідну перевірку за результатами попередніх розглядів порушених позивачем питань та прийняття рішень відповідно до законодавства України.
З урахуванням зазначеного, Головному управлінню морально- психологічного забезпечення Збройних Сил України було доручено надати відповідь на заяву ОСОБА_1 за результатами її розгляду.
У відповіді в частині щодо прийняття позивача Міністром оборони України на особистий прийом зазначено, що враховуючи санітарно-епідеміологічну ситуацію та прийняті рішення на державному та регіональному рівнях, у тому числі, на позачерговому засіданні Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (протокол № 2 від 10.03.2020 п. 19 абз. 12 «Скасувати до особливого розпорядження проведення особистих прийомів громадян в усіх органах державної влади та органах місцевого самоврядування»), особисті прийоми громадян керівним складом Міністерства оборони України тимчасово призупинено.
Щодо скарги на дії робочої групи Генерального штабу Збройних Сил України, яка працювала в період з 15.02.2021 по 18.02.2021 з метою перевірки фактів, викладених у попередніх зверненнях позивача, відповідно до доручення начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 09.02.2021 № 2958/С було створено робочу групу Генерального штабу для перевірки фактів, викладених у зверненні до Міністерства оборони України від 21.01.2021, у складі: керівник робочої групи - представник від Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України Міністерства оборони України, члени робочої групи - представник від Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України та представник від Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України. Встановлено, що протягом 15.02.2021 по 18.02.2021 усі члени зазначеної групи провели з ОСОБА_1 особисті зустрічі.
Вважаючи, що Міністерство оборони України неналежно здійснило розгляд звернення, не надало відповіді на звернення за підписом Міністра оборони України, чим порушило вимоги частини 2 статті 16 Законом України «Про звернення громадян», позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96 (далі - Закон України № 393/96).
Частиною 1 статті 1 Закону України № 393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону України № 393/96, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
За змістом статті 14 Закону України № 393/96, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Пропозиції (зауваження) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.
Відповідно до статті 15 Закону України № 393/96-ВР посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно частин 1, 2 статті 16 Закону України № 393/96 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.
Статтею 18 Закону України № 393/96-ВР визначено права громадянина при розгляді заяви чи скарги.
Так, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
В свою чергу, положення статті 19 Закону України № 393/96-ВР визначають обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Згідно із статтею 20 Закону України № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Як вбачається з позовної заяви позивач оскаржує бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді його звернень у відповідності до частини 2 статті 16 Закону України № 393/96-ВР, відповідь надана не уповноваженою особою.
В той же час, суд зазначає, що частина 2 статті 16 Закону України № 393/96-ВР регулює порядок розгляду скарг, а не звернень.
Частина 2 статті 15 Закону України № 393/96-ВР визначає, що заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735 (далі - Інструкція № 735), визначено порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), а також визначений порядок контролю за його дотриманням.
Згідно пункту 1 розділу I Інструкції № 735 вона визначає порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), а також визначає порядок контролю за його дотриманням.
Відповідно до пункту 3 розділу I Інструкції № 735 розгляд пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), скарг і особистий прийом громадян є важливою ділянкою роботи органів військового управління, військових частин, дієвим засобом отримання інформації про недоліки в роботі цих органів, однією з форм зміцнення і розширення зв'язків з широкими верствами населення, участі в управлінні державними справами громадян України.
Згідно із пунктами 4, 6 розділу I Інструкції № 735 у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв'язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням.
Усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов'язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
Відповідно до пункту 1 розділу III Інструкції № 735 посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Згідно із пунктами 4, 5 розділу III Інструкції № 735 термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.
Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється від дня їхньої реєстрації у структурному підрозділі Міністерства оборони України, відповідальному за організацію розгляду звернень громадян.
Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини (пункт 7 розділу III Інструкції № 735).
Розгляд звернень громадян, що надійшли на урядову телефонну «гарячу лінію» врегульовано розділом IV Інструкції № 735.
Положеннями розділу IV Інструкції № 735 встановлено, що звернення громадян, що надходять від державної установи «Урядовий контактний центр» (далі - УКЦ), розглядаються відповідно до Порядку взаємодії органів виконавчої влади та державної установи «Урядовий контактний центр» із забезпечення оперативного реагування на звернення, що надходять на урядову «гарячу лінію» та Урядову телефонну довідку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 898 (із змінами).
Прийняття, реєстрацію та розгляд звернень громадян, які надійшли до Міністерства оборони України з урядової телефонної «гарячої лінії», з УКЦ, здійснює структурний підрозділ Міністерства оборони України, відповідальний за організацію розгляду звернень громадян.
З метою забезпечення оперативного розгляду звернень, що надійшли до Міністерства оборони України, визначається посадова особа на рівні заступника Міністра оборони України, відповідальна за взаємодію з УКЦ, а також посадові особи структурного підрозділу Міністерства оборони України, відповідального за організацію розгляду звернень громадян, які безпосередньо відповідають за розгляд звернень громадян, що надійшли з урядової телефонної «гарячої лінії». Відомості щодо посадових осіб, їх контактні телефони та електронні адреси подаються до УКЦ, який надає індивідуальні коди доступу до бази даних УКЦ.
Для прийняття на розгляд звернень у Міністерстві оборони України створюється електронна база даних, в яку вноситься відповідна інформація. У разі коли питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції Міністерства оборони України, таке звернення не пізніше наступного дня переадресовується іншому органу виконавчої влади, про що вноситься до бази даних відповідна інформація.
Звернення надсилається УКЦ до бази даних Міністерства оборони України у вигляді електронної реєстраційної картки, зміст якої визначено пунктом 4 Порядку взаємодії органів виконавчої влади та державної установи «Урядовий контактний центр» із забезпечення оперативного реагування на звернення, що надходять на урядову «гарячу лінію» та Урядову телефонну довідку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 898 (із змінами).
Про прийняття звернення на розгляд до бази даних Міністерства оборони України вноситься відповідна інформація, але не пізніше двох робочих днів з моменту надходження звернення.
Структурний підрозділ Міністерства оборони України, відповідальний за організацію розгляду звернень громадян, надсилає їх для надання відповідей по суті до структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, військових частин.
Керівники органів військового управління, командири військових частин, яким надано відповідне доручення на розгляд звернення, забезпечують своєчасний та об'єктивний розгляд звернень. Якщо звернення не містить достатніх даних, необхідних для прийняття рішення, вживаються заходи для отримання додаткової інформації.
Звернення, які не потребують додаткового вивчення, розглядаються протягом п'яти днів, а ті, що потребують додаткового вивчення, - протягом п'ятнадцяти днів після дня їх надходження.
У разі якщо прийнято рішення про продовження строку розгляду звернень, про це в установленому порядку інформуються заявник, а також структурний підрозділ Міністерства оборони України, відповідальний за організацію розгляду звернень громадян, для внесення відповідної інформації до бази даних УКЦ.
При цьому загальний строк розгляду звернення не може перевищувати 30 днів.
Про результати розгляду звернень заявники інформуються у письмовій формі. Для оперативності дозволяється додаткове інформування заявника шляхом використання телефонного зв'язку.
Структурний підрозділ Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, інший орган військового управління, військова частина, відповідальні за розгляд звернення, направляють копію відповіді заявнику або скановану копію на електронну адресу до структурного підрозділу Міністерства оборони України, відповідального за організацію розгляду звернень громадян.
Інформація про результати розгляду звернень вноситься до бази даних УКЦ структурного підрозділу Міністерства оборони України, відповідального за організацію розгляду звернень громадян, разом з копією листа в електронному вигляді, яким поінформовано заявника.
Структурним підрозділом Міністерства оборони України, відповідальним за організацію розгляду звернень громадян, щотижня аналізується стан розгляду звернень, що надійшли з урядової телефонної «гарячої лінії», і доповідається Державному секретарю Міністерства оборони України, відповідальному за взаємодію з УКЦ.
Отже, структурний підрозділ Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, інший орган військового управління, військова частина, відповідальні за розгляд звернення можуть надавати відповідь заявнику або ж надавати або скановану копію на електронну адресу до структурного підрозділу Міністерства оборони України, відповідального за організацію розгляду звернень громадян, а інформація про результати розгляду звернень вноситься до бази даних УКЦ структурного підрозділу Міністерства оборони України, відповідального за організацію розгляду звернень громадян, разом з копією листа в електронному вигляді, яким поінформовано заявника.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 28.08.2020.
Отже, звернення позивача мають розглядатись першими керівниками державних органів особисто.
З матеріалів справи вбачається, що відповідь на звернення позивача надано листом Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України за дорученням № 354/4/1231 від 24.02.2021 за підписом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України полковника Олександра Тарнавського.
Текстом листа повідомляється, що розгляд звернення ОСОБА_1 здійснювався Головним управлінням морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України за дорученням Міністра оборони України, зазначено, що Міністром оборони України розглянуто заяву від 21.01.2021.
Водночас, Міністерством оборони України не надано доказів розгляду заяви позивача особисто першим керівником державного органу, а також не надано доказів доручення розгляду такого звернення структурному підрозділу з належним правовим обґрунтуванням.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, Міністерством оборони України не надано належних та допустимих доказів, що свідчили б про розгляд заяви ОСОБА_1 від 21.01.2021 у порядку, встановленому Законом України № 393/96-ВР, зокрема, першим керівником державного органу особисто.
Водночас, відповідь на звернення позивача Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України за дорученням Міністерства оборони України № 354/4/1231 від 24.02.2021 хоч і стосується поставлених позивачем питань та відноситься до компетенції останнього, проте як індивідуальний акт не може вважатись належним результатом розгляду звернення ОСОБА_1 від 21.01.2021 з огляду на порушення вимог Закону України № 393/96-ВР.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За змістом ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про наявність підстав для зобов'язання Міністерства оборони України розглянути скаргу ОСОБА_1 від 21.01.2021 у відповідності до вимог статей 7, 15, 16, 19 Закону України «Про звернення громадян» та надати на неї відповідь за підписом першого керівника державного органу у строк, визначений законом.
Щодо позовних вимог про визнати бездіяльність Міністерства оборони України щодо розгляду звернень позивача протиправною, суд зазначає наступне.
Протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/157/17.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви ОСОБА_1 , оскільки матеріли адміністративної справи свідчать про розгляд такого звернення у встановлені строки, проте, наданні відповіді без врахування положень частини 2 статті 15 Закону України «Про звернення громадян».
Стосовно визнання протиправною діяльності Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України Міністерства оборони України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 , суд відмічає таке.
Частиною другою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У контексті з положеннями частини 1 статті 6 КАС України, яка передбачає право на судовий захист, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
З наведеного слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Виходячи з обґрунтування, викладеного у позовній заяві, а також фактичних обставин справи, судом не встановлено порушень прав, свобод чи інтересів позивача внаслідок дій Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України з розгляду заяви від 21.02.2021, враховуючи, що такий розгляд здійснювався за дорученням Міністерства оборони України, а визнання таких дій протиправними не призведе до відновлення порушених прав позивача щодо розгляду його звернення першим керівником державного органу особисто.
Отже, у задоволенні вимог стосовно визнання протиправною діяльності Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України Міністерства оборони України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 слід відмовити.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів моральної (немайнової) шкоди, суд вважає за необхідне наголосити, що остання також задоволенню не підлягає, як необґрунтована та недоведена.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
В той же час, згідно з ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Так, відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з тим, ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень та наявність реального збитку та шкоди.
В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Таким чином, аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення матеріальних збитків, позивачем не надано жодних доказів понесення таких збитків та обґрунтування розрахунків сум, які останній просить стягнути з відповідачів, а також не доведено наявність причино-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням йому втрат майнового характеру.
Разом з тим, за змістом ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування …».
Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
В той же час, як зазначено у вказаній постанові, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.
Таким чином, аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодних доказів та розрахунків сум, що б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірах, які останній просить стягнути з відповідачів, а також не доведено наявність причино-наслідкового зв'язку між бездіяльністю/діями відповідачів та завданням йому шкоди у вигляді заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Статтею 90 КАС України, передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання про розподіл судових, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, а тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути скаргу ОСОБА_1 від 21.01.2021 у відповідності до вимог статей 7, 15, 16, 19 Закону України «Про звернення громадян» та надати на неї відповідь за підписом першого керівника державного органу у строк, визначений законом.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя К.С. Пащенко