ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 листопада 2021 року м. Київ № 640/12200/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «ТРАНСІНВЕСТ» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «ТРАНСІНВЕСТ» з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 квітня 2019 року №0018291406, № 0018281406 та № 001402615147.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Також, позивачем вказано про відсутність дебіторської заборгованості, що виключає порушення своєчасності розрахунків при проведенні імпортних операцій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
09 серпня 2019 року до суду від Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав про ненадання ТОВ «Науково-технічне підприємство «ТРАНСІНВЕСТ» первинних документів, з яких можливо встановити реальність господарських операцій останнього з контрагентами. Крім того, представник відповідача зазначив, що під час перевірки встановлено неможливість здійснення контрагентами позивача господарських операцій з постачання/виконання (реалізації) товарів/послуг на адресу позивача по ланцюгу постачання, у зв'язку з відсутністю у вказаних суб'єктів господарювання необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності трудових ресурсів, виробничих потужностей, власних основних засобів при значних обсягах реалізації послуг та товарів. Крім того, відповідач зазначив про порушення позивачем Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині своєчасності розрахунків при проведенні імпортних операцій.
Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.
12 вересня 2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
07 листопада 2019 року судом ухвалено продовжити розгляд справи в письмовому провадженні.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі наказів від 19 жовтня 2016 року №6616, від 11 грудня 2018 року №18135, направлень від 17 жовтня 2016 року №733/26-15-14-07-02, №734/26-15-14-07-02, від 10 грудня 2018 року №3470/26-15-14-06-03, №3471/26-15-14-06-03 та від 14 грудня 2018 року №2603/26-15-42-08,ухвали Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року у справі №757/47594/16-у проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2016 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2016 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2016 року, за результатами якої складено акт від 27 грудня 2018 року №318/26-15-14-07-02-10/39270330.
Проведеною перевіркою встановлення порушення:
пункту 44.6 статті 46, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік у сумі 310 757,00 грн., у тому числі за 2014 рік на загальну суму 310 757, 00 грн.;
пункту 44.6 статті 46, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 7 998 846,00 грн., а саме: за 2015 рік в сумі 6 101 475,00 грн.; за І квартал 2016 року в сумі 236 394,00 грн.; за І півріччя 2016 року в сумі 1 294 416,00 грн. (у тому числі за II квартал 2016 року на загальну суму 1 058 022,00 грн.); за 9 місяців 2016 року в сумі 1 897 367,00 грн. (у тому числі за III квартал 2016 року на загальну суму 839 345,00 грн.);
пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 364 082,00 грн., у тому числі: за серпень 2014 року на загальну суму 15 365,00 грн.; за вересень 2014 року на загальну суму 141 809,00 грн.; за жовтень 2014 року на загальну суму 1 917,00 грн.; за листопад 2014 року на загальну суму 171 908,00 грн.; за грудень 2014 року на загальну суму 33 083,00 грн.
пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та пункту 1 розділу III Наказу Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435 «Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», щодо несвоєчасного подання звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень 2015 року;
статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме:
несвоєчасне надходження товару за контрактом від 02 липня 2015 року №643/00212759/1300-09с-15 з компанією ОАО «Камышловский завод «Урализолятор» (Росія) в сумі 660 000,00 рос. руб. (еквів. 255 255,00 грн.);
ненадходження товару за договором переведення боргу від 28 жовтня 2015 року №01/ 15/ЛТТ в сумі 13 811 164,59 рос. руб. (еквів. 5 666 306,46 грн.);
ненадходження товару за договором переведення боргу від 11 листопада 2015 року №02/15 в сумі 118 733,10 євро (еквів. З 452 250,25 грн.).
пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме, порушення строків декларування валютних цінностей та іншого майна станом на 01 квітня 2016 року.
На підставі висновків акта перевірки, 11 квітня 2018 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
№1402615147, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 508 964,00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями - 407 171,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 101 793,00 грн.;
№0018291406, яким застосовано штрафну санкцію у розмірі 170,00 грн.;
№0018281406, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) або пені у розмірі 2 740 582,98 грн.
За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 14 червня 2019 року №27530/6/99-99-11-04-02-25 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 11 квітня 2019 року, а скаргу позивача - без задоволення.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Податковим кодексом України.
Так, пунктом 6.1 статті 6 Податкового кодексу України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
У пункті 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
- зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
- збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Аналіз положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об'єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Відповідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно пункту 2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.
За змістом абзацу 11 частини першої статті 1, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.
Таким чином, у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.
До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.
Водночас нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з акта перевірки, контролюючим органом встановлено, що у перевіряємий період TOB «НТП «ТРАНСІНВЕСТ» отримувались послуги від ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 .
Судом встановлено, що 17 вересня 2015 року між TOB «НТП «ТРАНСІНВЕСТ» (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець) укладено Договір про надання послуг завантаження та розвантаження №01/17, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом установленого в Договорі строку надавати за плату послуги із завантаження та розвантаження промислової продукції, та надає супутні послуги по транспортному обробленню вантажів, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги.
07 вересня 2015 року між TOB «НТП «ТРАНСІНВЕСТ» (замовник) та ФОП ОСОБА_6 (виконавець) укладено Договір про надання послуг №07-0915, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника послуги (роботи), а замовник зобов'язується прийняти виконані послуги (роботи) й оплатити їх.
18 вересня 2015 року між TOB «НТП «ТРАНСІНВЕСТ» (замовник) та ФОП ОСОБА_5 (виконавець) укладено Договір про надання послуг №1-18, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника послуги (роботи), а замовник зобов'язується прийняти виконані послуги (роботи) й оплатити їх.
01 жовтня 2015 року між TOB «НТП «ТРАНСІНВЕСТ» (замовник) та ФОП ОСОБА_3 (виконавець) укладено Договір про надання послуг №06-1015, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника послуги (роботи), а замовник зобов'язується прийняти виконані послуги (роботи) й оплатити їх.
25 серпня 2015 року між TOB «НТП «ТРАНСІНВЕСТ» (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) було укладено Договір про надання послуг №25-1, за умовами якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів, позивачем надано акти здачі-приймання робіт (надання послуг).
Водночас, такі акти не дають змогу встановити обсяг послуг і терміни їх виконання, ціну й загальну вартість наданих послуг.
Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.
Разом з тим, у ході розгляду справи позивач не подав будь-яких документів, складенням яких оформлювався результат надання послуг, не представив жодних документів, що підтверджують спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей суб'єкта господарювання.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність належного документального підтвердження, а, як наслідок, і реального характеру виконання зазначених господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентами.
З урахуванням наведеного у сукупності суд зазначає, що за спірними операціями лише оформлялись окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованих податкових вигод, у зв'язку з чим суд доходить висновку про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.
Враховуючи вищевикладене, контролюючий орган дійшов правомірного висновку про заниження позивачем податку на прибуток, у зв'язку із чим податкове повідомлення-рішенням від 11 квітня 2018 року №1402615147 є правомірним, а відтак не підлягає скасуванню.
В частині встановленого порушення TOB «НТП «ТРАНСІНВЕСТ» статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Цивільний кодекс України у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України визначає її одним із загальних принципів господарювання.
Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Наведений вище принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб'єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб'єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Закріплення принципу використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд надає право підприємцям самостійно вирішувати питання про долю належної їм частки валютної виручки, тобто прибутку, отриманого від здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності. Проте, цей принцип також діє з певними обмеженнями, які, зокрема, встановлені Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23 вересня 1994 року.
Варто зазначити, що з введенням у дію з 07 лютого 2019 року Закону України «Про валюту і валютні операції» №2473-VIII від 21 червня 2018 року, який набрав чинності 07 липня 2018 року, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, що затверджена Постановою Правління Національного банку України №136 від 24 березня 1999 року, Постанова Правління НБУ №410 від 13 грудня 2016 року «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» №15-93 від 19 лютого 1993 року - втратили чинність.
Однак, положеннями частини 8 статті 16 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про валюту та валютні операції» №2473-VIII від 21 червня 2018 року, передбачено, що уповноважені установи, суб'єкти валютних операцій, які до дня введення у дію цього Закону порушили вимоги Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Указу президента України №734/99 від 27 червня 1999 року «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» та (або) нормативно-правових актів Національного банку України з питань валютного регулювання та контролю, несуть відповідальність, передбачену законодавством України, що діяло на день вчинення таких порушень.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Відповідальність за порушення наведеної вище вимоги Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачена статтею 4 вказаного Закону, яка встановлює, що порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Отже, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлює відповідальність за порушення строків розрахунку в іноземній валюті (надходження виручки) за наслідками виконання зовнішньоекономічних контрактів, і єдиною підставою до звільнення від такої відповідальності визнає наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Водночас, надходження валютної виручки на рахунок можливе лише за дійсним зобов'язанням і не очікується за припиненим.
За своїм обсягом поняття «виконання» є дещо вужчим, ніж поняття «припинення», оскільки останнє охоплює всі випадки ліквідації зобов'язально-правового зв'язку, незалежно від виконання раніше досягнутих домовленостей.
Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, одним із способів припинення зобов'язань у цивільному праві є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або невстановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги (стаття 601 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться в частині третій статті 203 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.
Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов'язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов'язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.
Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно, зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди - обома.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що випадки, у яких суб'єктам господарювання забороняється припиняти зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України. Однак, жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньоекономічними операціями законами України не передбачено.
Згідно з пунктом 1.11 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за №338/3631 (далі - Інструкція №136) експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Таким чином, чинним законодавством України передбачено зарахування зустрічних однорідних вимог як вид припинення зобов'язання за зовнішньоекономічними договорами.
Більше того, чинним законодавством не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають, власне, надходження іноземної валюти на рахунок резидента.
При цьому, виконання зобов'язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних грошових вимог за наявності належним чином оформлених документів є підставою для зняття банком із контролю експортно-імпортної операції, вчинюваної ним відповідно до Інструкції №136.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 жовтня 2015 року між TOB «НВП «Локомотив» (початковий боржник), TOB «НТП ТРАНСІНВЕСТ» (новий боржник) та TOB «Проф Стрим» (кредитор) укладено Договір переведення боргу №01/15/ЛТТ, відповідно до якого всі зобов'язання перед TOB «Проф Стрим» за Контрактом №2/13 перешли до TOB «НТП «ТРАНСІНВЕСТ» в розмірі 13 811 164 рублів 59 копійок, зокрема, за поставкою товарів згідно з наступними митними деклараціями: №100270001/2013/2666671 від 27 грудня 2013 року на суму 709564,59 рублів; №100270001/2014/249581 від 21 березня 2014 року на суму 7 440 000,00 рублів; №100270001/2014/259766 від 27 жовтня 2014 року на суму 2 940 000,00 рублів; №100270001/2014/261858 від 10 грудня 2014 року на суму 2 721 600,00 рублів.
Контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що станом на 30 вересня 2016 року, за TOB «НТП «Трансінвест» обліковується дебіторська заборгованість в сумі 13 811 164,59 рос.руб. (еквів. 5 666 306,46 грн.), граничний термін погашення:
- в сумі 3 500 000,00 рос.руб. (еквів. 1 435 945,00 грн.) - 18 квітня 2016 року;
- в сумі 3 000 000,00 рос.руб. (еквів. 1 230 810,00 грн.) - 24 квітня 2016 року;
- в сумі 3 000 000,00 рос.руб. (еквів. 1 230 810,00 гри.) - 01 травня 2016 року;
- в сумі 2 000 371,85 рос.руб. (еквів. 820 692,56 грн.) - 11 листопада 2016 року;
- в сумі 1 310 792,74 рос.руб. (еквів. 537 778,94 грн.) - 15 грудня 2016 року;
в сумі 1 000 000,00 рос.руб. (еквів. 410 270,00 грн.) -17 грудня 2016 року.
Разом з тим, як вбачається з виписки, наданої ПАТ «Промінвестбанк», на виконання зобов'язань за Договором переуступки боргу від 28 жовтня 2015 року TOB «НТП «ТРАНСІНВЕСТ» сплачено кошти на користь TOB «Проф Стрим» (Росія) в межах встановлених строків.
Крім того, 11 листопада 2015 року між TOB «НВП «Локомотив» (початковий боржник), TOB «НТП ТРАНСІНВЕСТ» (новий боржник) та Andalusia Sp.z.o.o. (кредитор) укладено Договір переведення боргу №02/15, усі зобов'язання перед кредитором за Контрактом №05-12-PL від 17 грудня 2012 року перешли до TOB «НТП «ТРАНСІНВЕСТ» в розмірі 118 733, 10 евро, зокрема, за поставкою товарів згідно з митними деклараціями №100270001/2013/266664 від 27 грудня 2013 року на суму 46 100,00 евро; №100270002/2014/262834 від 29 грудня 2014 року на суму 72 633,10 евро.
З акта перевірки вбачається, що податковим органом встановлено, що станом на 30 вересня 2016 року за позивачем обліковується дебіторська заборгованість в сумі 118 733,10 євро (еквів. З 452 250,25 грн.), граничний термін погашення:
- в сумі 72 633,10 євро (еквів. 2 111 859,61 грн.) - 21 квітня 2016 року;
- в сумі 20 000,00 євро (еквів. 581 514,38 грн.) - 15 вересня 2016 року;
- в сумі 26 100,00 євро (еквів. 758 876,27 грн.) - 16 вересня 2016 року.
Проте, як вбачається з виписки, наданої ПАТ «Промінвестбанк», позивачем сплачено кошти на користь кредитора в сумі 72 633,10 євро - 22 січня 2016 року, в сумі 20 000,00 євро - 18 травня 2016 року та в сумі 26 100,00 євро - 19 травня 2016 року, тобто в межах встановленого строку.
Таким чином, сторони зовнішньоекономічних операцій, здійснюючи експортно-імпортні операції, обґрунтовано виходили з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування (залік) зустрічних однорідних (грошових) вимог, а також обґрунтовано виходили з того, що таке право не може бути скасоване підзаконними актами.
Щодо посилань відповідача на вимоги Постанови НБУ від 13 грудня 2016 року №410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», то колегія суддів зазначає, що обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені вказаним пунктом Постанови НБУ, адресовані виключно уповноваженим банкам. Обов'язок продажу валютної виручки у певному розмірі сам по собі не є обмеженням для сторін у здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.
Крім того, положення актів НБУ не регулюють підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, положення яких судом наведено вище, та якими передбачено вільний вибір сторонами контракту форми розрахунків.
Верховний Суд у постанові від 31 січня 2020 року по справі №1340/3649/18 відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29. Січня 2019 року по справі №819/2014/17, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії Постанов Правління НБУ, зокрема, від 14 вересня 2016 року №386 та від 13 грудня 2016 року №410, не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю, з визнанням правомірним наслідком такого контролю застосування санкцій, передбачених Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Судом сформовано нову правову позицію, відповідно до якої резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про помилковість доводів контролюючого органу в частині порушення позивачем Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та застосування до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) або пені у розмірі 2 740 582,98 грн., згідно податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2018 року №0018281406, у зв'язку із чим таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
В частині податкового повідомлення рішення від 11 квітня 2018 року№0018291406, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 170,00 грн. за порушення пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме за порушення строків декларування валютних цінностей та іншого майна станом на 01 квітня 2016 року, суд зазначає наступне.
У преамбулі Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19 лютого 1996 року (що втратив чинність 07 лютого 2019 року на підставі Закону №2473-VIII від 21 червня 2018 року) було визначено, що цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Вказаним Декретом також однозначно вирішено питання щодо компетентного органу, який має право застосовувати санкції за порушення приписів Декрету. Таким повноважним органом є Національний банк України.
Положення Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» №734/99 від 27 червня 1999 року (дію якого було припинено згідно із Законом №2473-VIII від 21 червня 2018 року), яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19 лютого 1996 року не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18 листопада 1992 року №2796-XII), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні спірних відносин.
Таким чином, санкції, передбачені статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19 лютого 1996 року, застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, до яких податкові органи не відносяться.
Такий правовий висновок було зроблено у постанові Верховного Суду України від 04 березня 2020 року у справі №280/5170/18.
За наведеного, суд приходить до висновку, що у відповідача не було повноважень для застосування до позивача фінансових санкцій та прийняття податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2018 року№0018291406, що є безумовною підставою до його скасування.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи у сукупності встановлені у даній справі обставини, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість доводів та аргументів позивача та їх підтвердження належними та достатніми доказами, які містяться в матеріалах справи. Разом з тим, відповідачем як суб'єктом владних повноважень в ході судового розгляду не доведено обґрунтованості своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «ТРАНСІНВЕСТ» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 11 квітня 2019 року №0018291406 та №0018281406.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «ТРАНСІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 39270330, вул. Пріорська, 21, м. Київ, 04114) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 11 575, 54 грн. (одинадцять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять гривень п'ятдесят чотири копійки).
В решті позовних вимог відмовити.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «ТРАНСІНВЕСТ» (04114, м. Київ, вул. Пріорська, 21, код ЄДРПОУ 39270330).
Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Суддя В.І. Келеберда