Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
12.11.2021 р. справа №520/7751/2020 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України
провизнання дій протиправними, скасування податкового повдіомлення-рішення, -
встановив:
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, платник, ФОП, підприємець), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання незаконними дій ГУ ДПС у Харківській області при винесенні повідомлення-рішення від 07.02.2020р. №00001533306 та від 07.02.2020р. №00001523306; 2) скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 07.02.2020р. №00001533306; 3) скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 07.02.2020р. №00001523306.
Аргументуючи ці вимоги заявник зазначив, що 01.04.2016р. не отримував у власність будь-яких готівкових коштів.
Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб'єкт, ГУ, Головне управління), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, відповідач зазначив, що проведений захід податкового контролю показав, що 01.04.2016р. підприємець отримав готівкові кошти на території Азербайджанської Республіки, але у подальшому не включив ці кошти до остаточного розміру доходу у документах обов'язкової податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб за 2016р.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - фізичної особи - підприємця, значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 2242011653.
Контролюючим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка заявника з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладання трудових відносин із працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період 01.01.2015 р. - 31.12.2017 р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період 01.01.2015 р. - 31.12.2017 р.
Результати цієї перевірки були оформлені актом від 07.06.2018р. №2314/20-40-13-15-07/ НОМЕР_1 (далі за текстом - Акт №1).
У подальшому заявник отримав від контролюючого органу лист від 06.09.2019р. №162/ФОП/20-40-133-06-16, де містилась вимога надання пояснень та документів відносно події отримання 01.04.2016р. від резиденту Республіки Азербайджан - ЖСК «KRISTAL ABSERON» 4.750,00 євро готівкою за виконання послуги міжнародного перевезення по товарно-транспортній накладній міжнародного зразка (CMR №31061 від 22.03.2016р.).
Відповідь була надана листом підприємця від 22.10.2019р. (а.с.17-18).
Контролюючим органом відносно заявника було видано наказ №2545 від 29.11.2019р. з приводу призначення документальної позапланової невиїзної перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, іншого законодавства, з питання правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування стосовно епізоду надання послуг з перевезення вантажу за CMR №31061 від 22.03.2016р.
Заявник оскаржив цей наказ у межах справи №520/13958/19.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021р. у справі №520/13958/19 позов заявника було залишено без задоволення.
Наказ №2545 від 29.11.2019р. був реалізований контролюючим органом у спосіб проведення податкової перевірки, результати якої оформлені актом від 03.01.2020р. №30/20-40-33-06-07/2242011653 (далі за текстом - Акт №2).
У тексті означеного Акту №2 викладені власні судження контролюючого органу про вчинення особою низки податкових правопорушень (у контексті оскаржених рішень), а саме: порушення п.163.1 ст.163, п.164.1 ст.164, п.164.2 ст.164, п.177.1 ст.177, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України за рахунок заниження податку на доходи фізичних осіб у розмірі 141.784,83грн. у спосіб неврахування сплачених резидентом Республіки Азербайджан - ЖСК «KRISTAL ABSERON» 4.750,00 євро готівкою за виконання послуги міжнародного перевезення по товарно-транспортній накладній міжнародного зразка (CMR №31061 від 22.03.2016р.); порушення п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України та ст.168 Податкового кодексу України за рахунок заниження суми військового збору за цим же самим епізодом.
07.02.2020р. із посиланням на Акт №2 контролюючим органом були видані: податкове повідомлення-рішення №00001533306 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 31.901,59грн. (основний платіж - 25.521,27грн., штраф - 6.380,32грн.) та податкове повідомлення-рішення №00001523306 про збільшення грошового зобов'язання з військового збору у загальному розмірі 2.658,46грн. (основний платіж - 2.126,77грн., штраф - 531,69грн.).
Як з'ясовано судом, правовою та фактичною підставою для прийняття оскаржених рішень послугувало судження контролюючого органу про отримання підприємцем в особі водія транспортного засобу 01.04.2016р. на території Республіки Азербайджан від резидента Республіки Азербайджан - ЖСК «KRISTAL ABSERON» 4.750,00 євро готівкою за виконання послуги міжнародного перевезення по товарно-транспортній накладній міжнародного зразка (CMR №31061 від 22.03.2016р.).
При цьому, згідно з листом Міністерства податків Азербайджанської Республіки від 05.04.2019р. №1917020013483300 суб'єктом господарювання ЖСК «KRISTAL ABSERON» не було надано письмових документів на підтвердження події видачі та передачі 01.04.2016р. 4.750,00 євро готівкою.
Не погодившись із відповідністю закону перелічених рішень контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті та перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень контролюючого органу, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної влади/адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Суд відзначає, що суспільні відносини з приводу суті та меж податкового обов”язку, змісту податкової дисципліни, обсягу повноважень органів публічної адміністрації у галузі податкової справи, механізмів та заходів податкового контролю, приводів та порядку і способів та підстав застосування заходів податкового примусу, складу протиправних діянь у вигляді податкових правопорушень, міри юридичної відповідальності винних осіб та правил її реалізації з 01.01.2011р. унормовані, насамперед, приписами Податкового кодексу України.
Також суд відзначає, що відносини з приводу справляння податку на доходи фізичних осіб з 01.01.2011р. регламентовані, насамперед, приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України.
Так, відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
За правилом п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
З наведеної норми кодексу чітко та однозначно слідує, що показник одержаних підприємцем доходів у цілях справляння податку на доходи фізичних осіб може бути зменшений виключно на показник реально понесених витрат (а не зобов'язань, котрі підлягають виконанню у майбутніх періодах) та за умови, що такі витрати мають безпосередній стосунок до одержаного у межах провадження господарської діяльності доходу.
Відсутність будь-якої з наведених кваліфікуючих ознак (1 - реальність видатків, 2 - пов'язаність видатків із одержанням доходу) унеможливлює зменшення показника доходу підприємця.
При цьому, у силу застереження п.п. 177.4.5 ст. 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Оскільки нормами Податкового кодексу України не надано чіткого та поза розумним сумнівом достатньо конкретизованого визначення ані терміну «прибуток», ані суміжному терміну «дохід», то суд вважає за можливе керуватись у даному питанні нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до змісту ст. 1 згаданого закону доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
З приписів наведеної норми закону чітко і безумовно слідує, що для обрахунку показника розміру доходу особи обов'язково належить з'ясувати як вартість активу, котра залежить від умов конкретної господарської операції, так і розмір зобов'язань та вимушеність їх виникнення, а також існування причинно-наслідкового зв'язку між подією понесенням витрат і ймовірністю (вірогідністю) одержання доходу унаслідок настання цієї події.
Вирішуючи даний спір, суд зважає також і на правовий висновок постанови Верховного Суду від 12.03.2019р. у справі №826/14489/16 (адміністративне провадження №К/9901/58205/18), де указано, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
За правилами п.п.14.1.231 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
У розумінні ч.1 ст.78 КАС України слід визнати фактично визнаною обставину, власно указану заявником у повідомленні форми 20-ОПП про використання у межах провадження господарської діяльності автомобіля із державним номерним знаком НОМЕР_2 .
Із копії приєднаного до матеріалів справи листа Київської митниці ДФС від 27.11.2019р. №14381/5/10-70-20-39 слідує, що автомобіль із державним номерним знаком - НОМЕР_2 16.03.2016р. під управлінням водія ОСОБА_2 перетинав митний кордон України у напрямку - виїзд; 27.03.2016р. у напрямку в'їзд; 31.03.2016р. (о 15:35год.) у напрямку виїзд.
Копія CMR №31061 від 22.03.2016р. містить дані про те, що автомобіль (та відповідно вантаж) перетинав кордон Азербайджанської Республіки 07.04.2016р. та 08.04.2016р.
За визначенням ст.ст.179, 190, 192 Цивільного кодексу України кошти є річчю матеріального світу - майном у статусі платіжного засобу.
Згідно з ст.3 Закону України від 05.04.2001р. №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Гривня як грошова одиниця України (гривня) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів та розрахунків.
З огляду на правову природу готівкових коштів як засобу платежу, суд доходить до переконання про те, що обіг готівкових коштів між учасниками суспільних відносин відбувається у межах правочинів (безвідносно до форми усної чи письмової), а право власності на готівкові кошти за положеннями ст.328 та ст.334 Цивільного кодексу України набувається з моменту настання події фізичного отримання готівкових коштів (за виключенням випадку отримання коштів людиною у межах інституту представництва або виконання волі іншої людини чи трудової функції).
За положеннями національного закону України прямим безпосереднім доказом отримання людиною готівкових коштів є або видатковий касовий ордер суб'єкта господарювання або письмова розписка громадянина.
Між тим, за твердженням контролюючого органу подія обігу коштів 01.04.2016р. мала місце на території іншої держави - Азербайджанської Республіки.
Однак, доказів знаходження заявника станом на 01.04.2016р. на території Азербайджанської Республіки контролюючим органом добуто не було, у тексті Акту такі судження не викладені.
Доказів знаходження автомобіля, який використовується у межах господарської діяльності заявника, станом на 01.04.2016р. на території Азербайджанської Республіки контролюючим органом добуто не було, у тексті Акту такі судження не викладені.
Будь-якого первинного письмового документу про передачу 01.04.2016р. резидентом Республіки Азербайджан ЖСК «KRISTAL ABSERON» представнику заявника 4.750,00 євро готівкою за виконання послуги міжнародного перевезення по товарно-транспортній накладній міжнародного зразка (CMR №31061 від 22.03.2016р.) контролюючим органом добуто не було, у тексті Акту такі судження не викладені.
У межах заходу податкового контролю орган публічної адміністрації без жодних розумних виправдань не забезпечив отримання письмових пояснень від водія.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскаржених рішень, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскаржених рішень, адже обставину отримання заявником особисто чи представником заявника 01.04.2016р. на території Азербайджанської Республіки від резидента Республіки Азербайджан - ЖСК «KRISTAL ABSERON» 4.750,00 євро готівкою за виконання послуги міжнародного перевезення по товарно-транспортній накладній міжнародного зразка (CMR №31061 від 22.03.2016р.) у межах даного спору слід визнати недоведеною через фізичну відсутність оригіналу (чи належно засвідченої копії) письмового документа про обіг готівкових коштів поєднану із фізичною відсутністю 01.04.2016р. на території Азербайджанської Республіки як заявника особисто, так і будь-якого уповноваженого представника заявника.
Недоведеність указаної події зумовлює недоведеність за цим фактом події збільшення доходу заявника як підприємця.
Цей недолік у реалізації владної управлінської функції контролю органом системи ДПС України не може бути виправлений судом, позаяк потребує пошуку додаткових доказів саме такої кваліфікації діяння приватної особи і застосування міри юридичної відповідальності (спонукання до примусового виконання додаткового податкового обов'язку) на підставі інших доказів (ніж ті, що були використані суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах), що не передбачено ані нормами КАС України, ані нормами Податкового кодексу України і прямо суперечить приписам ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України стосовно розподілу державної влади, завдання суду та меті відправлення правосуддя, котра виключає виконання судом функції звинувачення приватної особи у вчиненні податкового правопорушення шляхом здобуття будь-яких нових доказів відносно обставин об'єктивної реальності.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність факту порушення власних прав та охоронюваних приватної особи.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Дефект (недолік, вади) у неповному з'ясуванні органом публічної адміністрації обставин фактичної дійсності, у ненаданні належної оцінки усім юридично значимим факторам (зокрема, обставинам фізичного існування об'єктів будівництва тощо), у помилковому тлумаченні положень закону призвели до невідповідності вчиненого контролюючим органом оскарженого управлінського волевиявлення дійсному змісту нормативного регламентування спірних правовідносин та суті, характеру і наслідкам діянь приватної особи у сфері податкової справи.
Указане призвело до погіршення правового становища заявника за рахунок безпідставного обтяження майновим обов'язком проведення додаткових платежів на користь держави у сфері справляння податку на доходи фізичних осіб.
Зважаючи на похідний характер виникнення податкового обов'язку із військового збору від податкового обов'язку з податку на доходи фізичних осіб, суд доходить до переконання про те, що недоведеність події вчинення заявником податкового правопорушення у вигляді заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість імперативно і беззастережно зумовлює недоведеність події вчинення заявником податкового правопорушення у вигляді заниження грошового зобов'язання з військового збору.
Тому оскаржені заявником рішення контролюючого органу підлягають скасуванню.
Решта вимог позову підлягає відхиленню у зв'язку із недоведеністю та поглинанням розумними межами свободи адміністративного розсуду контролюючого органу.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Допустити заміну ГУ ДПС у Харківській області компетенційним правонаступником - ГУ ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України.
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області 07.02.2020р. №00001533306 та від 07.02.2020р. №00001523306.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя Сліденко А.В.