Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
12.11.2021 р. справа №520/12296/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Ліквідаційної комісії Головного Управління МВС України в Харківській області
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, колишній поліцейський), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Харківській області з приводу невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористанні у 2011 році та 2014-2016 роках 90 днів відпустки; 2) стягнути з Головного управління Національної поліції у Харківській області грошову компенсацію за невикористанні у 2011 році та 2014-2016 роках 90 днів відпустки у розмірі 46.638,90грн.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що орган публічної адміністрації під час остаточного розрахунку при звільненні вчинив протиправну відмову в оплаті часу служби поліцейського за рахунок невиплати грошової компенсації днів невикористаної відпустки.
Відповідач, Головне управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - терорган НП), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що поліцейський під час звільнення не має права на одержання грошової компенсації днів невикористаної відпустки минулих років.
Відповідач, Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі за текстом - Ліквідаційна комісія), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що поліцейський під час звільнення не має права на одержання грошової компенсації днів невикористаної відпустки минулих років.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період часу 05.11.1990р.-01.05.1993р. проходив публічну службу у штаті Управління охорони при УВС Харківської області, у подальшому проходив безперервну службу в органах та підрозділах внутрішніх справ України у спеціальному званні атестованого працівника міліції, у період часу 07.11.2015р.-29.12.2017р. проходив публічну службу у штаті Головного управління Національної поліції в Харківській області, мав спеціальне звання - полковника поліції, наказом начальника ГУ НП в Харківській області від 29.12.2017р. був звільнений із служби на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) із показником вислуги років 29р. 01м. 17дн.
Згідно з копією листа ГУ НП в Харківській області від 30.06.2020р. №106аз/119-12/01-2020 заявник не використав за відпрацьований період часу 01.01.2011р.-13.12.2016р. загалом 90 днів щорічної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки.
Стверджуючи про неповноту проведеного органом публічної адміністрації остаточного розрахунку при звільненні поліцейського, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться у частині першій статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996р. №504/96-ВР.
Частиною першої статті 18 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990р. №565-XII (далі за текстом - Закон №565-XII, у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06.11.2015р.) визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06.11.2015р.) порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначало Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114 (далі за текстом - Положення № 114).
Згідно із пунктом 49 Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.
Приписами пунктів 51, 52 Положення №114 передбачено, що тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно. За рішенням Міністра внутрішніх справ у виняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 діб особам рядового і начальницького складу, які потребують подовженого відпочинку у зв'язку з особливо складними умовами служби.
Чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.
Відповідно до пункту 55 Положення №114 відкликання осіб рядового і начальницького складу із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено прямим начальником (від начальників головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, на транспорті та науково-дослідних установ, ректорів вищих навчальних закладів МВС, прирівняних до них і вище).
При відкликанні з чергової відпустки невикористана її частина надається, як правило, в поточному році. Якщо невикористана частина відпустки становить 10 діб і більше, особам рядового і начальницького складу видаються проїзні документи для проїзду до місця проведення відпустки, але не далі пункту, з якого вони були відкликані, і назад, а також надається додатковий час на дорогу понад відпустку.
За бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Відповідно до пункту 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
У випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (далі за текстом - Порядок №100, у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ - 06.11.2015р.).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007р. №499 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція №499, у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06 листопада 2015 року), а також установлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 1.6. Інструкції №499 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII (далі за текстом - Закон №580-VIII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч.1 ст.59 та ч.3 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст.60 Закону №580-VIII).
Згідно з частиною першою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Частиною 1 ст.93, ч.2 ст.93, ч.3 ст.93, ч.4 ст.93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до ч.9 ст.93, ч.10 ст.93, ч.11 ст.93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частиною 1 ст.94 та ч.2 ст.94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016р. №260 (далі за текстом - Порядок № 260, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Згідно з п.3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом 7 п.8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзац 8 п.8 ІІІ Порядку №260).
У межах даної справи суд доходить до переконання про те, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України; особу не може бути позбавлено такого права; поліцейському може бути надана щорічна чергова оплачувана відпустка і правило про надання відпустки до кінця поточного календарного року не є виключним; законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом поточного календарного року; поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на невикористані відпустки (основні і додаткові) минулих років.
З огляду на відсутність регламентування спеціальною нормою права випадку грошової компенсації днів невикористаної відпустки минулих років у разі звільнення зі служби атестованого працівника органів внутрішніх справ України (тобто міліціонера) та поліцейського, на ці відносини слід поширити дію загальної норми права - положень КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткової відпустки.
Саме таке тлумачення змісту правового регламентування спірних суспільних відносин цілком корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 19.01.2021р. у справі №160/10875/19.
Оскільки у розумінні ч.1 ст.78 КАС України обставини набуття заявником права на оплачувані відпустки за відпрацьований період часу 01.01.2011р.-31.12.2016р. тривалістю 90 календарних днів учасниками спору фактично визнані, то ці обставини не підлягають ані повторному оцінюванню, ані додатковому доказуванню.
Розв'язуючи питання органу публічної адміністрації, обтяженого обов'язком провести відповідні нарахування та виплати на користь заявника, суд зважає, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців Головне управління Національної поліції в Харківській області та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області є окремими самостійними і досі існуючими юридичними особами публічного права.
Правових підстав для визнання Головного управління Національної поліції в Харківській області юридичним правонаступником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області матеріали справи не містять.
Часткове компетенційне правонаступництво не створює підстав для проведення Головним управлінням Національної поліції в Харківській області грошових платежів за зобов'язаннями Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.
За матеріалами справи, заявник до 06.11.2015р. заявник проходив публічну службу у правовому статусі міліціонера.
З 07.11.2015р. заявник набув правового статусу поліцейського.
Таким чином, відносини між заявником та ГУ НП в Харківській області з приводу проходження поліцейським публічної служби виникли виключно з 07.11.2015р.
Норми чинного національного закону України не містять приписів, відповідно до яких терорган Національної поліції України мав би повноваження, приводи та підстави для оплати часу служби міліціонера.
Тому суд доходить до переконання про те, що Головне управління Національної поліції в Харківській області обтяжене обов'язком провести нарахування та виплату заявнику грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період служби 07.11.2015р.-29.12.2017р., а Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (чи-то в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, чи-то в особі Міністерства внутрішніх справ України після настання події припинення юридичної особи - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області) обтяжене обов'язком провести нарахування та виплату заявнику грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період служби 01.01.2011р.-06.11.2015р.
Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
Між тим, суд констатує, що у ході розгляду справи владними суб'єктами не подано доказів відповідності закону оскаржених волевиявлень з приводу повноти розрахунків із заявником під час звільнення зі служби в органах внутрішніх справ України та під час звільнення із служби в поліції, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими саме ті підстави, які покладені адміністративними органами в основу цих волевиявлень.
Водночас із цим, суд не може оминути увагою ту обставину, що предметом позову є саме вимога про стягнення з органу публічної адміністрації коштів.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Суд вважає, що вимога про стягнення з адміністративного органу коштів підлягає задоволенню у тому випадку, коли суб'єкт владних повноважень має власні фінансові ресурси в обсязі, достатньому для проведення виплат на користь зацікавленої особи без порушення прав та інтересів інших учасників суспільних відносин (у тому числі і інших найманих працівників).
Між тим, у даному спорі відповідачі є бюджетними установами, повністю фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України і у силу приписів Бюджетного кодексу України за загальним правилом у поточному році не мають асигнувань для виплати коштів за попередні календарні роки.
Тому задоволення судом вимоги про стягнення коштів з очевидною неминучістю призведе до порушення прав інших найманих працівників на своєчасне та у повному обсязі отримання винагороди за виконану у поточному календарному році роботу.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини з приводу застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), вичерпно реалізував усі юридичні механізми з”ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; у достатньому обсязі виклав власні мотиви з приводу тлумачення змісту належних норм права, оцінки обставин фактичної дійсності та доводів учасників спору.
З викладених вище міркувань, суд доходить до переконання про те, що обраний заявником спосіб захисту порушеного права не може бути застосований судом у межах даної справи через загрозу порушення прав та інтересів інших найманих працівників на своєчасне та у повному обсязі отримання винагороди за виконану у поточному календарному році роботу.
У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень достатніх фінансових ресурсів для виконання зобов'язань минулих років суду належить обтяжити адміністративний орган обов'язком провести відповідні нарахування та розпочати процедуру виплати коштів (для чого адміністративний орган повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення виплат та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань від розпорядника бюджетних коштів вищого рівня у цілях реального виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів).
Окремо суд зауважує, що виконання обов'язку нарахувати та виплатити кошти у належному розмірі охоплює усі можливі прояви реалізації владної компетенції від вчинення первинного управлінського волевиявлення з приводу ініціювання процедури призначення (у тому числі як у спосіб видання власного правового акту індивідуальної дії) до ініціювання процедури проведення грошового платежу (у тому числі і у спосіб подання відповідного письмового документу до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня).
Відтак, суд вважає, що дієвим та ефективним захистом порушеного права заявника на повну оплату праці є ті способи, котрі наведені у резолютивній частині судового акту.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Вийти за межі позову.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період служби 07.11.2015р.-29.12.2017р.
Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період служби 01.01.2011р.-06.11.2015р.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя Сліденко А.В.