ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" листопада 2021 р. справа № 300/3578/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про стягнення суддівської винагороди,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з Івано-Франківського апеляційного суду (відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (відповідач 2) на користь судді Івано-Франківського апеляційного суд ОСОБА_1 суми невиплаченого обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020, з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,1 та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 70% посадового окладу, у загальній сумі 361 301,13 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної зарплати, встановленої на 01.01.2020, а не у відповідності ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру, і відповідно, порушення прав та гарантій позивача, як судді. Позивач зазначає, що загальна сума обмеження суддівської винагороди на підставі довідки Івано-Франківського апеляційного суду від 18.06.2021 №04-12/111-21 складає 361 301,13 грн. Крім того позивач просив суд звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць. Позивач виходив з того, що відповідач - Івано-Франківський апеляційний суд, нараховуючи і виплачуючи йому у квітні-серпні 2020 року суддівську винагороду не у розмірі, встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII), а у розмірі, передбаченому статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», діяв протиправно. Зазначив, що пунктом 2 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Отже, цією нормою чітко визначено величину стягнення, а саме, суму стягнення за один місяць.
Водночас позивач просив розгляд справи проводити без його участі в порядку письмового провадження.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву від 05.08.2021 за вихідним №07-11/13/202, який зареєстровано 09.08.2021 за вхідним №16400/21, в якому зазначено, що кошти, які не отримані ним у зв'язку із прийняттям Верховною Радою України 13 квітня 2020 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року і, яким встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, ґрунтуються на нормах закону. При формуванні Державного бюджету України на 2020 рік було закладено неприпустимо низькі показники фінансового забезпечення діяльності судів, і зокрема, нарахувань на фонд оплати праці. Видатки на 2020 рік порівняно з 2019 роком зменшились у три рази. Відповідач 1, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом №55З-IX. Тому немає підстав для визнання дій Івано-Франківського апеляційного суду протиправними. Івано-Франківський апеляційний суд не був наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року без обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №55З-IX). Також відповідач 1 зазначає, що численні звернення до органів виконавчої та законодавчої влади щодо реальних заходів для належного фінансового забезпечення діяльності місцевих та апеляційних судів залишаються без вирішення. З приводу названих проблем, і зокрема, допущеного суттєвого дисбалансу між фондом оплати праці та нарахуваннями на нього, Радою суддів України 30 жовтня 2020 року були прийняті рішення № 61 і № 62 (а.с. 17-18).
06.09.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про збільшення позовних вимог та залучення до участі у справі як співвідповідача Державну судову адміністрацію України (а. с. 26-30).
Ухвалою від 15.09.2021 суд залучив до участі у цій справі у якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України (далі - ДСА України, відповідач 2), яку позивачем визначено у позовній заяві як третю особу на стороні відповідача, оскільки процесуальним законодавством не передбачено, що одна і та ж особа може брати участь у справі як відповідач та третя особа, тому ДСА України набув у цій справі процесуальний статус відповідача (а.с.33-36).
Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву від 12.10.2021 за вихідним №10-18343/21, який зареєстровано 19.10.2021 за вхідним №21456/21, в якому просить в задоволенні позову відмовити повністю з таких підстав: суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у встановленому Бюджетним кодексом України порядку. Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, що реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів; за обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних та розпорядників коштів нижчого рівня. Відповідно до ст.ст. 148, 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади здійснює Державна судова адміністрація України, котра здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності місцевих загальних судів. Івано-Франківський апеляційний суд є розпорядником коштів нижчого рівня. 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ від 13.04.2020, відповідно до якого нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47 230 грн на місяць. Івано-Франківський апеляційний суд як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ). У період з 18.04.2020 по 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на їх підставі відповідач-1 здійснював нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди. Питання обмеження суддівської винагороди на підставі Закону №553-ІХ розглядалося Радою суддів України, за результатами прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 (розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру, передбачені Законом №553-ІХ, слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди). Рішення КСУ від 28.08.2020 №10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог за період з 18.04.2020 по 28.02.2020. Окрім того ДСА України повідомило суд, що відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333 (зі змінами), виплата суддівської винагороди, як і заробітна плата працівників апарату суду, у 2020 році здійснювалася за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2111 «Заробітна плата». Кошторисні призначення Івано-Франківського апеляційного суду за цим кодом станом на 31.12.2020 становили 53 917,511 тис грн. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Івано-Франківському апеляційному суду за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів та установ системи правосуддя» за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» відкрита в повному обсязі.
Ухвалою суду від 12.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача 2 Державної судової адміністрації про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено.
Згідно довідки від 01.07.2021 №К-46, виданої Івано-Франківським апеляційним судом, ОСОБА_1 працює в Івано-Франківському апеляційному суді з 02.10.2018 на посаді судді.
Із змісту довідки, виданої Івано-Франківським апеляційним судом 18.06.2021 №04-12/111-21 слідує, що за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачу нарахована суддівська винагорода відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. Загальна сума обмеження суддівської винагороди на підставі довідки складає 361 301,13 грн.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо непогашення заборгованості по виплаті винагороди судді Івано-Франківського апеляційного суду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступне.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;.
Згідно з ч. 4 ст. 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Згідно з ч. 5 ст. 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі:
- за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків,
- більше 5 років 20 відсотків,
- більше 10 років 30 відсотків,
- більше 15 років 40 відсотків,
- більше 20 років 50 відсотків,
- більше 25 років 60 відсотків,
- більше 30 років 70 відсотків,
- більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
З аналізу ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд встановив, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 у справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.
Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
З аналізу наведених норм права, суд дійшов висновку, що Закон № 553-IX від 13.04.2020 Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, як і Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік не є законами про судоустрій, в розумінні ст. 130 Конституції України. Наведеними чи іншими законами не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (стосовно розміру суддівської винагороди), з цих підстав Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
При цьому Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч. 2 ст. 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Цей правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 №340/1916/20.
Таким чином, єдиним нормативно-правовим актом, яким визначається розмір суддівської винагороди є Закон № 1402-VIII.
Цей закон є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати слід спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом.
Зміни до Закону №1402-VIII у частині, що регламентує розмір суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було.
В силу приписів ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України до спірних правовідносин суд застосовує ч. 2 ст. 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом та не застосовує до спірних правовідносин статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Отже, норми статті 135 Закону № 1402-VIII, є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ)
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі, передбаченому ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Згідно ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
На думку колегії суддів Верховного Суду, яка відображена в постанові від 11.08.2021 у справі № 560/4152/20 та від 05.08.2021 у справі № 560/6212/20, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з'ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених ст. 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд прийшов до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Разом з тим, у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тобто з ДСА).
Водночас, позивач помилково вважає, що порушення його прав допустив Івано-Франківський апеляційний суд, і відповідно обрав не вірний спосіб захисту, шляхом стягнення саме з Івано-Франківського апеляційного суду заборгованості по винагороді судді, що утворилась внаслідок обмежень.
Відповідно до відзиву Івано-Франківського апеляційного суду від 05.08.2021 №07-11/13/2021 та відзиву ДСА України від 12.10.2021 №10-18343/21 судом встановлено, що обсяг асигнувань відповідача1 не дозволяв здійснювати виплати суддівської винагороди у розмірі встановленому статтею 135 Закону № 1402-VIII після набрання чинності Законом № 553-ІХ.
У розрізі обставин цієї справи суд не заперечує, що Івано-Франківський апеляційний суд є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Івано-Франківського апеляційного суду. Однак на думку суду фінансової можливості в Івано-Франківського апеляційного суду виплатити суддівську винагороду в указаний період в повному розмірі можливості не було.
Таким чином, застосування (відповідачем 1) обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) при виплаті позивачу суддівської винагороди, було обумовлено меншим обсягом бюджетних асигнувань (відповідачеві 1) на оплату праці суддівського корпусу протягом спірного періоду.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у поставі від 03.03.2021 по справі № 340/1916/20, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, суду слід зазначити, що результативним обраний спосіб захисту порушеного права буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Згідно з частиною третьою статті 148 Закону № 1402-VIII, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Тотожна норма закріплена у підпункті 2 пункту 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19.
В свою чергу, порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901) та постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок № 845).
Відповідно до статті 3 Закону № 4901, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Підпунктом 2 пункту 25 Порядку № 845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому положення пунктів 28-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.
В контексті наведено вище, суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Принагідно слід зазначити, що правова конструкція вирішення даного спору, визначена позивачем ставить виконання рішення про стягнення коштів з апеляційного суду в залежність від виділення коштів для цього Державною судовою адміністрацію України, що на думку суду не сприяє ефективному захисту порушеного права позивача.
З огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, що стягнення заборгованості по суддівській винагороді за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 має здійснюватись з ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020 та від 22.07.2021 у справі № 260/3598/20.
З урахуванням наведеного та, зокрема правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020, від 09.09.2021 у справі № 120/5243/20-а, суд приходить до висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав Позивача необхідно стягнути на його користь недоотриману ним суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 361 301,13 грн, з утриманням з цієї суми, передбачених законодавством обов'язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795), у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників»
Окрім того позивач просить звернути рішення суду про присудження виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць, до негайного виконання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць
Суд не вбачає підстав для застосування негайного виконання рішення суду, оскільки у п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України йдеться про негайне виконання стягнення заробітної плати у разі позбавлення працівника такої заробітної плати. У такому випадку, інститут негайного виконання заробітної плати за один місяць, виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору.
У цій же справі, не йде мова про позбавлення позивача заробітної плати, позбавлення його засобів існування, а є спір щодо належного розміру заробітної плати (винагороди судді).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, а сторони не подали суду доказів понесення інших видів судових витрат, підстав для вирішення питання про розподіл судового збору немає.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Івано-Франківського апеляційного суду (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 42262052), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 26255795) про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути на користь судді Івано-Франківського апеляційного суду Фединяка Василя Дмитровича (вул. Вовчинецька, 34/81, м. Івано-Франківськ, 76000, ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020, з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,1 та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 70% посадового окладу, у загальній сумі 361 301 (триста шістдесят одна тисяча триста одна) гривня 13 копійок, з утриманням з цієї суми, передбачених законодавством обов'язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 26255795), у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
У задоволенні позовних вимог до решти відповідачів відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 12 листопада 2021 р.