про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог
11 листопада 2021 року ЛуцькСправа № 140/7528/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не проведення нарахування та виплати позивачу складових пенсії, а саме підвищення до пенсії та додаткової пенсії, передбачених статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в період з 01 січня 2014 року по 15 червня 2014 року та з 17 липня 2018 року по даний час;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести перерахунок та виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, яка віднесена до категорії 3, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до вимог статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 15 червня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01 січня 2014 року по 15 червня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
4) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести позивачу з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому згідно зі статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткову пенсію у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, а також починаючи з 17 липня 2018 року. Відповідно до наданої відповідачем довідки зазначені пенсійні виплати за вказаний період проводились у розмірах не таких, як передбачено статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що є порушенням його майнових та соціальних прав.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 03 червня 2020 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі № 510/1286/16-а.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію по віку. До 01 січня 2015 року виплата підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, та додаткової пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснювалась в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З 01 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено у зв'язку із внесенням змін Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратила чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким, зокрема, статтю 39 Закону №796-ХII було вилучено. З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 04 лютого 2016 року №987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIII), яким статтю 39 викладено в редакції, що передбачає встановлення в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, доплати громадянам, які працюють в зоні відчуження.
Рішенням Конституційного Суду України 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», але рішення не містить застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Оскільки Закон України від 04 лютого 2016 року №987-VIII є чинним та таким, що не відповідає Конституції України, не визнавався, з 01 січня 2016 року доплата проводиться виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження. Зважаючи на те, що позивач до цієї категорії осіб не належить, то провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», немає законних підстав.
Крім того, вказує, що позивач, звернувшись в травні 2020 року з позовними вимогами за період з 01 січня 2014 року по 15 червня 2014 року та з 17 липня 2018 року по даний час, пропустив строк звернення до суду, поважних та об'єктивний причин пропуску строку не наводить. З наведених вище підстав відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року поновлено провадження у справі.
Суд, дослідивши письмові докази у справі, дійшов висновку про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Суд наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
При вирішенні даного спору суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у спорах цієї категорії, які полягають у такому:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 27 травня 2020 року, що стверджується датою оформлення поштового відправлення на конверті, у якому було скеровано позов до суду (а. с. 10).
На думку суду, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання провести перерахунок та виплату додаткової пенсії та підвищення до пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону №796-ХІІ за період з 01 січня 2014 року по 24 червня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 26 листопада 2019 року.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 також вказав, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. До того ж, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі (вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19).
Суд звертає увагу, що позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права за збігом невиправдано значного проміжку часу після того, як повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Отже, застосовуючи зазначені вище правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, до обставин цієї справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування приписів КАС України щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а відтак і про залишення без розгляду даного позову в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання провести нарахування та виплату складових пенсії, а саме основної (державної) пенсії, підвищення до пенсії та додаткової пенсії, передбачених статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 26 листопада 2019 року на підставі частини третьої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
Керуючись частинами тринадцятою, п'ятнадцятою статті 171, частинами першою, другою статті 122, частиною третьою статті 123, пунктом 8 частини першої статті 240, статтями 248, 262 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 26 листопада 2019 року залишити без розгляду.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Ф.А. Волдінер