м. Вінниця
12 листопада 2021 р. Справа № 120/12896/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.08.2021 у призначенні їй пенсії за вислугу років. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що має достатньо спеціального стажу у сфері освіти для призначення їй пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
09.11.2021 відповідач надав відзив на позов, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що у позивача відсутній достатній спеціальний стаж. На переконання відповідача, період роботи позивача з 05.07.1988 по 17.10.2011 на посадах працівника освіти, не підлягають зарахуванню до спеціального стажу, так як заклади в яких вона працювала не відносяться до закладів освіти.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 судом встановлено, що остання, окрім іншого, з 05.07.1988 по 31.08.2011 працювала на посаді педагога-організатора в дитячому клубі "Романтик" та в період з 31.08.2011 по 17.10.2011 на посаді керівника гуртка в КЗ "Центр підліткових клубів за місцем проживання".
Інші періоди трудової діяльності позивача не є спірними в рамках даної справи, тому оцінка судом їм не надається.
Позивач звернулась до відповідача з заявою 09.08.2021 про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII).
Рішенням відповідача від 13.08.2021 за №023830014805 у призначенні пенсії за вислугу років відмовлено. Про прийнятті вказаного рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області повідомило позивача листом від 31.08.2021.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
За змістом статті 2 Закону №1788-ХІІ одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.
Статтею 51 цього Закону передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на них (частина друга 2 статті 7 Закону №1788-ХІІ).
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року- не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Отже, особливістю цього виду пенсії є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю при залишенні роботи.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, визначений постановою КМ України від 4 листопада 1993 р. № 909.
Так, у розділі 1 «Освіта» цього Переліку №909 визначено, що робота на посадах директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі, відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи дає право на пенсію за вислугу років. При цьому серед найменувань закладів і установ зазначено не тільки шкільні, а й позашкільні навчальні заклади.
Крім того, у примітці 2 до Переліку №909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про позашкільну освіту» "позашкільна освіта - сукупність знань, умінь та навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закладах у час, вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах".
Частиною 3 ст. 12 Закону України "Про позашкільну освіту" № 1841-ІІІ передбачено, що позашкільні навчальні заклади можуть функціонувати, зокрема, у формі спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно- оздоровчих клубів інвалідів, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 433 "Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад" затверджено такі типи позашкільних навчальних закладів, як дитячо-юнацькі спортивні школи: комплексні дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячо-юнацькі спортивні школи з видів спорту, клуби фізичної підготовки.
Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963 (з наступними змінами), викладачі всіх спеціальностей віднесені до педагогічних працівників.
У справі, що розглядається, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років слугував висновок пенсійного органу про недостатність необхідного спеціального стажу роботи (понад 28 років), який дає право на пенсію за вислугу років. Так, до пільгового стажу не було включено період роботи позивача в дитячому клубі "Романтик" на посаді педагога-організатора з 05.07.1988 по 31.08.2011 та в КЗ "Центр підліткових клубів за місцем проживання" на посаді керівника гуртка в період з 31.08.2011 по 17.10.2011.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що установи в яких працювала позивач не відносяться до закладів освіти.
Разом з тим, суд відповідні твердження відповідача оцінює критично, адже виходячи з системного аналізу вищенаведених законодавчих та нормативно-правових актів посада педагога-організатора в дитячому клубі «Романтик» при ЖЕК№6, та посада керівника гуртка в КЗ "Центр підліткових клубів за місцем проживання", на якій позивачка працювала з 05.07.1988 по 31.08.192011, відноситься до педагогічних і дає право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи.
При розгляді даної справи судом також було враховано правові висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 05 лютого 2020 року ( справа №607/21404/14-а).
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності рішення відповідача в частині не зарахування до спеціального стажу періоду її роботи в дитячому клубі "Романтик" на посаді педагога-організатора з 05.07.1988 по 31.08.2011 та в КЗ "Центр підліткових клубів за місцем проживання" на посаді керівника гуртка в період з 31.08.2011 по 17.10.2011, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити позивачу пенсію за віком, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частина 3 статті 245 КАС України передбачає, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи дані трудової книжки позивача та висновки суду за наслідком розгляду справи, станом на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області ОСОБА_1 мала трудовий стаж необхідний для призначення їй пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне на підставі частини 3 статті 245 КАС України з метою відновлення прав, за захистом яких позивач звернулася до суду, зобов'язати відповідача призначити позивачу за її заявою пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення з відповідною заявою.
У даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
За приписами вимог пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав адміністративний позов підлягає до задоволення.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень, а тому на її користь слід стягнути відповідну суму за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 13.08.2021 за №023830014805 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити і виплачувати ОСОБА_1 з 09.08.2021 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років період роботи з 05.07.2088 по 17.10.2011.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Вінницький обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 08362793)
Повний текст рішення суду складено 12.11.2021
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна