ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про залишення заяви без розгляду
11.11.2021Справа № 910/19499/20
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
про покладення на орган державної виконавчої служби понесених судових витрат, пов'язаних з розглядом скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на бездіяльність державного виконавця
у справі № 910/19499/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новтехвест"
про стягнення 3 275,79 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (далі - позивач, стягувач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новтехвест" (далі - відповідач, боржник) про стягнення 3 275,79 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі № 910/19499/20 позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 2 598 грн 72 коп. заборгованості, 450 грн 48 коп. інфляційних втрат, 226 грн 59 коп. 3 % річних та 2 102 грн 00 коп. судового збору.
09.04.2021 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
21.09.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла скарга стягувача на бездіяльність Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 було задоволено скаргу стягувача на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 65315880 щодо примусового виконання наказу суду від 09.04.2021 у справі № 910/19499/20.
08.11.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від стягувача надійшла заява про покладення на орган державної виконавчої служби понесених судових витрат, пов'язаних з розглядом скарги на бездіяльність державного виконавця.
Розглянувши вказану заяву стягувача, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 344 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною десятою статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Згідно з частинами 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У поданій до суду скарзі на бездіяльність державного виконавця стягувач зазначив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката з розрахунку вартості однієї години роботи адвоката від 650,00 грн до 820,00 грн, за участь у судовому засіданні - від 1 200,00 грн до 1 500,00 грн, а також розміру гонорару, котрий не перевищуватиме одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та зобов'язався, з урахуванням ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку понесення вказаних витрат, у зв'язку з розглядом скарги, повідомити про це суд.
Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За змістом статей 2, 11, 13 - 15 Господарського процесуального кодексу України в узагальненому вигляді при вирішенні спору, в тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання господарського судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень, а також обсягу поданих доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право подати відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
З матеріалів справи вбачається, що стягувач протягом перебування скарги на бездіяльність державного виконавця у провадженні суду до дати постановлення ухвали суду про задоволення вказаної скарги будь-яких доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката не надав.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду.
Вищенаведені норми процесуального закону не пов'язують настання строку для подання доказів на підтвердження понесення стороною витрат на правову допомогу, виходячи з умов договору, укладеного між стороною спору та адвокатом, а є встановленим законом процесуальним строком.
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частинами 4, 6 статті 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Складання повного тексту ухвали залежно від складності справи може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.
За приписами частин 5, 6, 9 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення. Ухвали суду проголошуються негайно після їх постановлення за правилами проголошення рішень суду.
З огляду на проголошення судом ухвали (вступної та резолютивної частини) про задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця 27.10.2021, відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, стягувач мав подати докази на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу до 01.11.2021, тоді як заяву про покладення на орган державної виконавчої служби витрат на правову допомогу разом з доказами понесення вказаних витрат було подано до суду 08.11.2021, тобто з порушенням встановленого процесуальним законом строку.
Доводи стягувача стосовно того, що ним було подано заяву про розподіл судових витрат у встановлений строк, враховуючи ту обставину, що вступна та резолютивна частини ухвали суду від 27.10.2021 були проголошені за відсутності його представника та складення повного тексту ухвали суду 01.11.2021, судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки, відповідно до вищевказаних положень процесуального закону, ухвала суду (її вступна та резолютивна частини) була проголошена 27.10.2021 і саме протягом п'яти днів після цієї дати, відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, стягувач мав подати докази на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу.
Судом також враховано, що представник стягувача - адвокат Грищенко О.М. був присутній у судовому засіданні 13.10.2021 та був повідомлений під розписку про дату наступного судового засідання (27.10.2021), відтак посилання стягувача на проголошення вступної та резолютивної частини ухвали суду від 27.10.2021 за відсутності його представника не може бути тією обставиною, що завадила стягувачу подати докази на підтвердження понесення судових витрат у встановлений процесуальним законом строк.
При цьому, суд звертає увагу, що ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачає подання доказів на підтвердження понесення судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення, а не з дати складення його повного тексту чи з дня отримання стороною копії вказаного рішення або дати, коли особа довідалась про його ухвалення.
Згідно з ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Зважаючи на порушення порядку та строку подання доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, можна стверджувати про відсутність підстав для розгляду поданих стягувачем документів щодо понесених ним судових витрат у зв'язку з розглядом цієї справи. Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Оскільки судом встановлено, що стягувач подав докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката після спливу строку для їх подання, правові підстави для розподілу вказаних витрат, відповідно до статей 129, 344 Господарського процесуального кодексу України, у суду відсутні.
Враховуючи вищевикладене, на підставі абз. 3 ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність залишення заяви стягувача про покладення на орган державної виконавчої служби понесених судових витрат, пов'язаних з розглядом скарги на бездіяльність державного виконавця, без розгляду.
Керуючись статтями 129, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про покладення на орган державної виконавчої служби понесених судових витрат, пов'язаних з розглядом скарги на бездіяльність державного виконавця, у справі № 910/19499/20 залишити без розгляду.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Нечай